WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Чинники і наслідки міжнародного руху робочої сили - Реферат

Чинники і наслідки міжнародного руху робочої сили - Реферат

двосторонніми і багатосторонніми угодами, а також нормами внутрішнього законодавства.
Питаннями трудової міграції у США займаються федеральні органи. Бюро з консульських питань державного департаменту США встановлює порядок надання в'їзних віз, здійснює контроль за їх видачею та виконує відповідний облік. Служба імміграції і натуралізації міністерства юстиції США здійснює контроль за дотриманням правового режиму в'їзду і перебування іноземців на території США. До її завдань належать також затримання і депортація тих іноземців, які порушують чинне законодавство США. Міністерство праці США приймає остаточне рішення щодо того, чи є іммігрант тягарем для американської економіки. Подібні органи регулювання трудової міграції існують і в ряді інших країн.
Нині міжнародно-правове регулювання міжнародного ринку праці здійснюється за допомогою широкого арсеналу прийомів і засобів. Це передусім дво- і багатосторонні міждержавні договори. Двосторонні угоди існують у формі міжурядових або міжвідомчих договорів.
Велику роль у регулюванні міжнародної трудової міграції відіграє Міжнародна організація праці (МОП), утворена у 1919 р. при Лізі Націй як Міжнародна комісія для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства і поліпшення умов праці. У 1946 р. стала першою спеціалізованою установою ООН. За часів існування у рамках МОП укладено велику кількість конвенцій. Організація отримала Нобелівську премію миру у 1967 р. США вийшли з МОП у 1977 p., звинувативши організацію у політизації, але повернулися до неї у 1980 р.
Нормативно-правова база імміграції у більшості країн є широким і складним зібранням законів і підзаконних актів, що відображають ставлення тієї або іншої держави до міжнародної трудової міграції.
Перешкодою для в'їзду небажаних мігрантів є розгалужена система обмежень. Передусім вони стосуються кваліфікації робочої сили. Для більшості професій вимагаються кваліфікаційні гарантії (тобто дипломи про здобуту освіту), стаж роботи за спеціальністю. Зрозуміло, що країни віддають перевагу працівникам у найпрацездатнішому віці. Неабияке значення має стан здоров'я потенційних іммігрантів. Наприклад, закон США про імміграцію, прийнятий у 1990 p., забороняє в'їзд до країни наркоманів і психічно хворих осіб. Фірмироботодавці ряду країн проводять попереднє медичне і психологічне тестування іноземців, які бажають отримати у них роботу. Окремі країни обмежують в'їзд членів комуністичних та інших тоталітарних партій, а також злочинців.
Багато країн встановлюють пряме квотування іноземної трудової міграції. Наприклад, Греція взагалі не дозволяє працевлаштовувати іноземців на тих фірмах, де кількість працівників-греків не перевищує п'яти осіб.
Охоче приймають у країнах світу іммігрантів-інвесторів. США щороку видають до 100 тис. імміграційних віз тим іноземцям, які інвестували в американську економіку понад 500 тис. дол. У багатьох країнах за одержання державного дозволу на роботу передбачається сплата мита. Наприклад, в Ірландії розмір такого мита наприкінці XX ст. становив 100 ірландських фунтів.
Для іноземних працівників запроваджуються обмеження на термін перебування і роботи у країні імміграції. Поширені прямі заборони на перелік професій для працевлаштування іммігрантів.
Країни-роботодавці віддають перевагу таким групам працівників:
o тим, хто виконує низькооплачувану, непрестижну і шкідливу роботу;
o представникам рідкісних професій;
o спеціалістам найвищого класу і представникам "вільних професій";
o керівникам фірм та їх підрозділів;
o бухгалтерам, представникам установ торгівлі, банків і високотехнологічних галузей.
Економічно розвинені країни застосовують заходи, спрямовані на зменшення імміграції, при цьому програми репатріації поширюються як на професії, так і на етнічні групи. Діють санкції (адміністративні, кримінальні) за порушення встановленого порядку міжнародної трудової міграції, передбачені, зокрема, штрафи та ув'язнення. Санкції застосовуються і до підприємців, які незаконно використовують робочу силу іммігрантів. Накладаються великі штрафи, підприємці зазнають витрат, пов'язаних з депортацією нелегальних мігрантів.
Загалом слід зазначити, що міжнародна міграція трудових ресурсів є складовою міжнародних економічних відносин. Ринок робочої сили перетворився на ринок глобального масштабу.
Іноземна робоча сила використовується і в Україні. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на працевлаштування нарівні з громадянами України. Іноземці, які перебувають в Україні
тимчасово, працевлаштовуються на підставі дозволу, який надається відповідно до "Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028.
Біженці в Україні не відіграють помітної ролі на ринку робочої сили. За станом на квітень 2002 р. в Україні було 2983 офіційно зареєстрованих біженця з 49 країн світу. Протягом попередніх 5 років відповідні органи одержали 11 тис. звернень з проханням надати статус біженця, який дає змогу працевлаштуватися нарівні з громадянами Україні. Більшість біженців в Україні - це вихідці з Афганістану (як правило, колишні студенти радянських вузів і військові).
Влітку 2001 р. у Одесі було відкрито перший регіональний пункт для тимчасового розміщення біженців, де знайшли притулок 50 чоловік. Найбільше біженців зареєстровано у Київській, Львівській, Харківській, Полтавській та Одеській областях.
Практика свідчить, що більшість біженців або повертаються на батьківщину (якщо зникають обставини, які змусили залишити домівку), або емігрують на Захід. Бажаючих отримати громадянство України небагато, про це було подано лише близько сотні клопотань.
Насамкінець стисло про еміграцію з України.
У 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання отримали 6,8 тис. громадянУкраїни, в 1988 р. - 17,7 тис. чол., у 1989 р. - 50 тис. чол., у 1990 р. - 95,4 тис. У 1990 р. 92 % емігрантів вирушили до Ізраїлю.
Чисельність емігрантів з України досягла 550 тис. чол. у 1994 р. і 420 тис. чол. - у 1995 р. До західних країн поїхав кожен п'ятий емігрант. Протягом 1994-1998 pp. найбільша кількість вихідців з України переїхала до Росії (798 тис. чол.), Ізраїлю (101,6 тис. чол.), США (69 тис. чол.) і ФРН (49,7 тис. чол.).
Нині за кордоном працює від 1 до 3 млн українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.
2. Борисов К. Г. Международный туризм и право. - М.: НИМП, 1999.
3. Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. - М., 1996.
4. Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - - К.: Основи, 2000.
5. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. - М.: ЮНИТИ, 1999.
6. Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. - СПб.: ПИТЕР, 2001.
7. Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). - М.: Финансы и статистика, 1998.
8. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. - К.: МАУП, 2000.
9. Дахно І. І. Міжнародне приватне право. - К.: МАУП, 2001.
10. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. - - К.: МАУП, 2002.
11. Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. - К.: Либідь, 2002.
12. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник. - М.: ИНФРА-М, 1997.
13. Економічний словник-довідник. - К.: Femina, 1995.
14. Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. - М.: Междунар. отношения, 2000.
15. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних вчень. - К., 1999.
16. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. - К.: МАУП, 2002.
17. Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбал-кина. - М., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве