WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Еволюція і масштаби міжнародної трудової міграції - Реферат

Еволюція і масштаби міжнародної трудової міграції - Реферат

прибули 6,6 млн чол. Другий етап розпочався у 1965 р. Саме тоді було прийнято закон, що створив сприятливі умови для в'їзду до США вихідців з Азії та Латинської Америки. У 1993 р. розпочався третій етап, провідну роль в якому відігравали емігранти з Європи, передусім з Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини. У середині 1990-х років до США та Канади щороку прибували 900 тис. іммігрантів (у т. ч. до США - 740 тис). Тоді ж із США щороку емігрували 160 тис. чол. Фахівці вважають наведені дані приблизними, оскільки армію легальних мігрантів доповнює велика кількість нелегальних. Лише з європейських країн протягом 1946-1982 pp. до США емігрувало 3,3 млн чол., а до Канади - понад 2 млн чол.
Австралія перетворилася на четвертий міжнародний регіон міграції, на зламі тисячоліть там працювали 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. австралійська міграційна політика спрямована на стимулювання економічного розвитку країни. Це означає, що перевага надається іммігрантам, які вкладають інвестиції в економіку Австралії.
Азіатсько-Тихоокеанський регіон стає п'ятим центром трудової міграції. Іноземці прямують до Брунею, Японії, Малайзії, Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню, Пакистану. Заколоніальних часів Гонконг також приваблював іноземних працівників. Завозити іноземну робочу силу почала і Японія. Спочатку це були корейці, згодом з'явилися й іранці. Іммігрантів використовують на кваліфікованих роботах. Одночасно Японія експортує свою робочу силу високої кваліфікації. Такий експорт здійснюється паралельно з прямими інвестиціями Японії в економіку країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
У Латинській Америці формується шостий регіон міжнародного ринку робочої сили. Аргентина і Венесуела протягом останніх десятиліть XX ст. були основними країнами імміграції. Загальна кількість мігрантів у Латинській Америці становить 3 млн чол., проте існують дані, що загальна кількість іммігрантів у країнах Латинської Америки наприкінці XX ст. перевищувала 4 мли чол. Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі та Парагвай прийняли спеціальні програми, спрямовані на стимулювання припливу вихідців зі Східної Європи, зокрема з країн колишнього СРСР. Втім, гостра економічна і політична криза в Аргентині на зламі тисячоліть підірвала імміграційну привабливість цієї країни.
Внутрішньоконтинентальні міграційні процеси відбуваються і в Африці. Обсяг такої міграції становить 2 млн чол. Зустрічається інформація і про те, що загальна кількість мігрантів у всіх країнах Африки наприкінці XX ст. досягла 6 млн чол. Багатші країни використовують працю некваліфікованих робітників із сусідніх країн, наприклад, для потреб гірничодобувної промисловості. Південно-Африканська Республіка виявляє зацікавленість у прибутті на постійне проживання фахівців з колишнього СРСР.
На африканські країни, розташовані на південь від Сахари, -Кот-д'Івуар, Південно-Африканську Республіку та Нігерію припадає понад половина всіх іммігрантів.
Якщо абстрагуватися від регіонального аспекту міжнародного ринку праці і розглядати міжнародну трудову міграцію з точки зору її напрямів між групами країн, то можна вирізнити п'ять основних потоків міжнародної міграції робочої сили:
o міграція з країн, що розвиваються, до економічно розвинених країн світу;
o міграція у межах промислово розвинених країн;
o міграція робочої сили у межах країн, що розвиваються;
o міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн до економічно розвинених країн світу;
o міграція науковців і висококваліфікованих фахівців з промислово розвинених країн до країн, що розвиваються.
На початку 90-х років тільки в світовому капіталістичному господарстві налічувалося щонайменше 25 млн працівників-мігрантів. Якщо ж врахувати їх сім'ї, мігрантів-сезонників та інші категорії, то загальна чисельність іммігрантів була втричі-вчетверо більшою. Понад половина з них виїхала з країн, що розвиваються, а дві третини прибули до промислово розвинених країн.
Найбільшу заробітну плату приватним особам-нерезидентам пропонують у Швейцарії, ФРН, Японії, Бельгії, США, а з країн, що розвиваються, найактивніше використовують робочу силу Південно-Африканська Республіка, Малайзія, Саудівська Аравія, Венесуела, Південна Корея.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.
2. Борисов К. Г. Международный туризм и право. - М.: НИМП, 1999.
3. Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. - М., 1996.
4. Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - - К.: Основи, 2000.
5. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. - М.: ЮНИТИ, 1999.
6. Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. - СПб.: ПИТЕР, 2001.
7. Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). - М.: Финансы и статистика, 1998.
8. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. - К.: МАУП, 2000.
9. Дахно І. І. Міжнародне приватне право. - К.: МАУП, 2001.
10. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. - - К.: МАУП, 2002.
11. Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. - К.: Либідь, 2002.
12. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник. - М.: ИНФРА-М, 1997.
13. Економічний словник-довідник. - К.: Femina, 1995.
14. Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. - М.: Междунар. отношения, 2000.
15. Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних вчень. - К., 1999.
16. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. - К.: МАУП, 2002.
17. Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбал-кина. - М., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве