WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Поняття та структура світового ринку - Курсова робота

Поняття та структура світового ринку - Курсова робота

до 2000 р. зросте на 300-600 млрд. дол.
Зі зменшенням частки сировини та продовольчих товарів у світовій торгівлі спеціалізація на їх виробництві втрачає своє значення. Сировинна спеціалізація може відігравати лише допоміжну роль у стимулюванні економічного зростання. Для надання ж потрібної динаміки економічному зростанню треба опановувати такий сегмент міжнародного економічного обміну, як ринок промислових нескладних товарів і послуг. Тенденції розвитку міжнародної торгівлі показують: в останнє десятиріччя швидко зростає значимість та обсяги різного роду послуг.
Країни, що розвиваються, можуть активно використовувати й вже використовують свої можливості на цьому шляху. Наприклад, туризм і трудові послуги, експорт робочої сили переважно для виконання некваліфікованих робіт.
Для багатьох країн, що розвиваються, туризм давно став одним з найважливіших джерел надходження іноземної валюти. Так, для Єгипту туристичні послуги є третьою за значенням статтею отримання вільно конвертованої валюти через валютні перекази робітників, що працюють за кордоном, та іноземної допомоги. Особливо бурхливо в останні роки розвивається іноземний туризм у Туреччині (8% щорічно порівняно з 4% загальносвітового зростання туризму). Очікується, що до 2005 р. ця країна за розмірами доходів від туризму посяде шосте місце у світі. Туреччина виграє у конкуренції з основними суперниками - Грецією та Іспанією завдяки меншій вартості рекреаційних послуг.
Валютні надходження від експорту робочої сили за останні роки найвищими темпами зростали саме у країнах, що розвиваються - 10% щорічно. Отримуючи щороку значні суми за рахунок цього джерела, багато держав, що розвиваються, створили у себе своєрідну експортну спеціалізацію з трудових послуг. Лідерами у своїй групі країн тут є Пакистан, Єгипет, Марокко, Туреччина, Ємен, Індія та інші.
Прагнення вийти із "заклятого кола бідності", стимулювати розвиток передових галузей економіки, надати динамізму усій економіці загалом вимагає активного залучення іноземного капіталу у країни, що розвиваються.
Переважна більшість країн, що розвиваються, є чистими імпортерами як прямих іноземних інвестицій, так і позикового капіталу. На групу держав "третього світу" припадало у 1980-1985 рр. 25% сукупних вкладень прямих іноземних інвестицій у світі, у 1986-1990 рр. -17%. Водночас частка країн, що розвиваються, у світовому експорті капіталу у підприємницькій формі становила у 1980.1985 рр. - 2%, у 1986-1990 рр. - 3%.
Для збільшення кількості залучених інвестицій у державах, що розвиваються, вдосконалюється інвестиційний клімат, формується потрібна інфраструктура, створюються спеціальні економічні зони з особливо пільговим режимом функціонування для іноземного підприємницького капіталу. Зусилля багатьох з країн, що розвиваються, дають відчутний результат. За даними Всесвітнього банку, потік приватного капіталу в економіку країн, що розвиваються, у 1994 р. досягнув рекордної суми у 173 млрд.дол., незважаючи на значне зниження темпів його зростання порівняно з періодом 1990-1993 рр. Самі ж країни, що розвиваються, у 1993 р. вивезли за кордон капіталу на суму 14 млрд. дол.
За оцінками американської консалтингової фірми "Ернст та Янг", у найближчі роки найпривабливішими з країн, що розвиваються, для капіталовкладень будуть: Китай, Індія, Мексика, Бразилія.
Приватний капітал прямує переважно у країни з динамічною економікою, що зростає. 80% приватних інвестицій надходить всього у 20% країн, що розвиваються, здебільшого держави Східної та Південно-Східної Азії й Латинської Америки.
Конкретніший аналіз дає змогу виділити десять найбільших реципієнтів прямих іноземних інвестицій у світі, що розвивається. Це Аргентина, Бразилія, Гонконг, Єгипет, КНР, Малайзія, Мексика, Сінгапур, Тайвань, Таїланд. На дані 10 країн і територій у 1980-1990 роках припадало 13% усіх вкладень прямих іноземних інвестицій у світі і 68% усіх прямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються. Серед зазначених країн лідерами із залучення прямих закордонних капіталовкладень були Сінгапур, Мексика, Бразилія і Китай з часткою у сукупних світових вкладеннях прямих іноземних інвестицій відповідно у 2,3%, 1,9%. 1,8%, 1,7%. Найменше прямих закордонних інвестицій надходило у найменш розвинені країни Азії, Африки та Латинської Америки. Їхня частка у сукупних світових вкладеннях прямих інвестицій знизилася з 0,5% у 1970-1979 рр. до 0,1% у 1986.1990рр.
Прямі іноземні інвестиції відіграють відчутну роль у внутрішньому капіталоутворенні лише у тих з країн, що розвиваються, які мають достатньо високі доходи на душу населення. Так. частка іноземних інвестицій у валовому внутрішньому капіталоутворенні держав-нафтовиробників Західної Азії, а також Гонконгу й Сінгапуру становила у другій половині 80-х років майже 20%. Одночасно аналогічний показник у країнах з низьким рівнем доходу на душу населення, у середньому за той самий період був 1,5. Наприклад, у Гані й Уганді він дорівнював 0,9, у Судані-0,2%.
Експортерами прямих іноземних інвестицій виступає дуже невелика група держав, що розвиваються, розташованих переважно у Східній. Південно-Східній Азії та Латинській Америці. Найбільшими експортерами прямих інвестицій є Південна Корея, Тайвань і Китай. У Південній Кореї та Тайвані вивезення капіталу у підприємницькій формі у 1990 р. перевищувало його ввезення, що характерно, як правило, для промислове розвинених країн.
Вивезення капіталу із країн Латинської Америки перевищувало у 1990 р. 1,1 млрд. дол. Найбільшими експортерами капіталу у даному регіоні є Бразилія та Венесуела.
Приплив у країни, що розвиваються, капіталу у позиковій формі здійснюється у вигляді іноземних кредитів по міждержавній лінії, і у вигляді іноземних приватних позик. Співвідношення між державним і приватним кредитуванням протягом 80-х років змінювалося. Якщо на початку 80-х років обсяг - нетто приватних іноземних позик майже перевищував чисте іноземне державне кредитування країн "третього світу", то починаючи з 1984 р., щорічний обсяг чистого іноземного державного кре-дитування країн, що розвиваються, почав перевищувати нетто - приплив сюди іноземних приватних позик. До того ж, якщо на початку 80-х років у рамках чистого іноземного державного кредитування двосторонні кредити переважали над багатосторонніми, то вже з 1984 р. обсяг багатостороннього кредитування почав перевищувати обсяг двосторонніх кредитів. Причиною, що пояснює появу зазначеної тенденції, є суттєве зростання зовнішньоїзаборгованості країн, що розвиваються. Зовнішня заборгованість цієї групи держав у 1985 р. становила - 966,5 млрд. дол., у 1980 р.: 1288.4 млрд. дол., 1419,4 млрд. дол. - у 1992 р., майже 1,7 трлн. дол. -у 1994р.
Найбільший борг на кінець 1994 р. мала Мексика o 125 млрд. дол. та Китай - 111 млрд. дол. Швидкими темпами зростає зовнішній борг азіатських країн - Індонезії, Таїланду, Південної Кореї, Індії. Філіппін. Азіатський континент акумулював до половини приросту світової зовнішньої заборгованості. Дещо сповільнився приріст зовнішнього боргу латиноамериканських держав, однак вони значно випереджають усі
Loading...

 
 

Цікаве