WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Світова валютна система та міжнародні розрахунки - Лекція

Світова валютна система та міжнародні розрахунки - Лекція

валюти";
3) прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційних, узгоджених країнами-членами Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) валютних паритетів, що виражалися у золоті та доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна відбувалася лише за певних умов і на практиці спостерігалася порівняно рідко;
4) ринкові курси валют не повинні були відхилятися вгору або вниз від фіксованих доларових паритетів цих валют більше, ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко "прив'язувались" до долара;
5) державні органи здійснювали певний контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним обігом. Ринок золота регулювався шляхом підтримки валютної ціни на ринку на рівні офіційної ціни, не допускаючи її відхилення від цього рівня. Уряд постійно зберігав за допомогою валютної інтервенції допустимі межі коливань курсів навколо фінансових паритетів;
6) з метою пом'якшення кризи окремих валют, підтримання валютних курсів і збереження валютної конвертованості держави надавали допомогу одна одній шляхом кредитування.
Бреттон-Вудська система прагнула зберегти стабільність обмінного курсу валют, які, здавалось, були одною з переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їх регулювання за рахунок зменшення ролі та значення золота в цьому процесі.
У разі, якщо та чи інша країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти стосовно долара у встановлених межах коливань (±1%) вона могла вдатися до наступних дій:
1) використати частку свого золотовалютного резерву для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку;
2) вдатися до цільових позик зі спеціального фонду МВФ;
3) провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості понад 10% могла здійснитись лише за відповідною санкцією МВФ.
Засновники Бреттон-Вудської системи вважали, що валютні інтервенції, спрямовані на підтримку паритетного обмінного курсу, нададуть розробленим валютним угодам можливість самоадаптації до змін економічних умов, що забезпечував золотий стандарт.
Продаж валюти з метою запобігання зростання її вартості Збільшення кількості валюти, що знаходиться в обігу на внутрішньму ринку
Зменшення чистого попиту по рахункам руху капіталів Збільшення пропозиції валюти по поточним рахункам зовнішньоторговельних операцій
Аналогічним чином закупівля своєї валюти за кордоном, здійснена з метою запобігання зменшення її вартості, зменшує банківські резерви країни, скорочуючи обсяг грошової маси на внутрішньому ринку.
Але на практиці уряди, стикаючись із проблемою зниження обмінного курсу валют своїх країн, лякаючись зростання безробіття й підвищення процентних ставок, найчастіше користувалися методом стерилізації заходів на зовнішніх валютних ринках. Беручи до уваги негативні наслідки для різних галузей економіки при зниженні обмінного курсу валюти чи її девальвації, уряди всілякими засобами дотримувались незмінних паритетів обмінних курсів. До цього додавалось введення протекціоністських заходів по поточним рахункам зовнішньоторговельних операцій та практика валютних обмежень по рахунку руху капіталу. Але ці заходи лише віддаляли час вирішення кризи.
До того ж, наявний золотий запас СІНА в 60-ті роки в 6 разів був менший від доларової маси, що перебувала у міждержавному обігу. Почалася масова гонитва за золотом як більш стійким грошовим активом і відповідна відмова від долара. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна - 35 дол., за одну унцію та ринкова, що в декілька разів перевищувала офіційну.
У цій ситуації США по суті повністю втратили свою здатність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і, таким чином, утримувати його функцію міжнародної резервної валюти. Визнаючи це, 15 серпня 1971 р. Президент Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото. Відміна одного із головних принципів Бреттон - Вудської системи означало її фактичний крах.
На відміну від монополізму США, що був панівним у перші повоєнні десятиліття, наприкінці 60-х - на початку 70-х років сформувалися 3 центри світового економічного суперництва-США, Західна Європа та Японія. Як наслідок-поліцентралізм у фактичній розстановці економічних сил у світовому господарстві увійшов у суперечність з монетаризмом у сфері міжнародних валютних відносин, що базувався на монопольному становищі долара. Це також суттєво підривало устої Бреттон-Вудської системи, на зміну якій прийшла назва валютна система, що дістала назву Ямайської.
" Нарада країн-членів МВФ, що відбулася у місті Кінгстоні на Ямайці в січні 1972 року поклала початок утворення Ямайської валютної системи.
Це була система, в основі якої були "плаваючі" обмінні курси валют, що змінюються внаслідок співвідношення попиту та пропозиції. Але прийняті угоди не характеризували нову валютну систему як 100% систему "плаваючих" курсів. На зовнішніх валютних ринках збереглися різні типи валютних інтервенцій. У зв'язку з цим розроблену і прийняту за основу нову валютну системуточніше назвати системою регульованих "плаваючих" курсів.
Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи зводився до наступних положень:
1) повна демонетизація золота;
2) Кінгстонська угода поставила за мету обернути утворену ще в 1969 році МВФ колективну міжнародну одиницю - спеціальні права запозичення на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система "золото - долар - національна валюта", на основі якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, трансформувалась у нову систему: "СДР - національна валюта"
СДР - міжнародна розрахункова одиниця, в якій визначається валютний курс національних грошей.
Величина СДР визначається на основі кошика валют країн, яким належить частка у сфері міжнародної торгівлі. З 1991 року до складу стандартного кошику входять 5 валют: долар(США)-40%, марка (ФРН)-21%, франк (Франція)-11%, ієна (Японія)-17%, та фунт стерлінгів (Англія)-11%.
3) поєднання вільного "плавання" валютних курсів з регулюванням;
4) розвиток за принципами поліцентризму: з одного боку, підпорядкування централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту МВФ), з іншого - наявність досить розвинутої мережі автономних (регіональних) валютних структур (угруповань).
Коливання валютних курсів не спричинили зменшення світової торгівлі та міжнародного фінансового обігу. Крім того, гнучкі валютні курси полегшили процес пристосування до несприятливих змін економічної кон'юнктури (світове падіння сільськогосподарського виробництва в 1971 - 1974 рр. , зростання цін на нафту в 1973 - 1974 рр. , світова стагфляція 1974 - 1976 , 1981 - 1983 рр.), у той час як аналогічні події здійснили б непереносний тиск на систему фіксованих курсів.
Але критики стверджують, що регульовані валютні курси були занадто нестабільними. Вони змінювались навіть тоді, коли відповідні економічні та фінансові умови країни були стабільними. Тобто, правила та керівні принципи, визначальні для поведінки кожної країни по відношенню до свого валютного курсу, були недостатньо чіткими та обов'язковими для життєздатності системи в довгостроковому плані. Крім того, регульоване "плавання" виявилось неспроможним вирішити проблему збалансованості платіжних балансів.
Є побоювання, що з часом система регульованих "плаваючих" валютних курсів буде більше регульованою, ніж вільно "плаваючою".
Loading...

 
 

Цікаве