WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Диспропорційність економічного розвитку як фактор регіональної взаємозалежності світу - Реферат

Диспропорційність економічного розвитку як фактор регіональної взаємозалежності світу - Реферат

інституціональні детермінанти та регуляторні бар'єри), та обмежує вплив її негативних проявів. Можна стверджувати, що внаслідок глобалізації такі підсистеми міжнародної економіки як великі відносно закриті економіки, втрачають більшість своїх позитивних ознак, що прямо випливають з нижчої чутливості до змін глобальної кон'юнктури, вищого рівня диференціації виробництва і споживання та менш вираженої потреби реагувати на коливання валютних курсів. Тобто такі ознаки характерні для групи країн, їх набувають у процесі регіональної інтеграції, коли економіка стає великою відносно закритою системою. Такий рівень передбачає, що інтегрований економічний простір стає спроможним протистояти викликам глобалізації, забезпечуючи акомодацію шоків внаслідок внутрішньої трансформації своїх власних складників.
Однак, найбільш суперечливим моментом у цьому випадку є те, що зростання нерівномірності в темпах економічного розвитку країн та рівня добробуту їх населення не завжди залежить лише від виробничої функції їхніх національних економік, а й від ступеня центрованості її фінансово-торгівельних зв'язків (водночас оптимальне використання виробничого, ресурсного, трудового, науково-інноваційного потенціалу - додаткова умова успішного позиціонування країни на світовому ринку). Тобто, наявні диспропорції у розвитку регіонів на рівні національному тим більше зростають у розрізі "національна економіка - регіональне об'єднання - світова економіка".
Звідси можна зробити висновок про те, що фінансова глобалізація призводить до покращення макроекономічних показників тієї чи іншої країни за умови наявності так званих вихідних умов, які, водночас, можуть стати певним здобутком для урядів тих держав, що на момент включення у глобальний ринок не мали достатньо чітких стартових позицій. Переваги глобалізації, якими прагнуть скористатися країни, сприймаючи їх як часткову кінцеву мету, можуть виглядати додатковими конкурентними перевагами для країн розвинених.
Емпіричний досвід переконує, що ступінь економічної доцільності фінансової інтеграції може відрізнятись залежно від дії часового фактора, що пояснюється більш активною дією на неї так званих непрямих каналів впливу порівняно з традиційними чинниками, що визначають рівень підтримки джерел внутрішнього інвестування. Мова йде про те, що суто в теоретичному розрізі досить важко виявити потенційні ефекти фінансової інтеграції, враховуючи весь комплекс сприятливих чинників - інституційне забезпечення, розвиток фінансового сектора, якості макроекономічної політики. Основна причина полягає в тому, що кожен перелічений фактор у тій чи іншій ситуації може відігравати провідну роль в отриманні фінансових переваг від розвитку інтеграційних процесів, а тому встановлення загальновизнаного та єдино прийнятного рейтингу вихідних умов на шляху до фінансової глобалізації не є економічно обґрунтованим.
З одного боку, фінансова глобалізація як така продукує додаткові переваги. З іншого - не викликає сумніву той факт, що потоки фінансового капіталу першочергово спрямовуються саме до тих країн, де розвиток фінансового сектора робить можливим більш активне та широке його використання за умови стабільного функціонування відповідних інституцій, що регулюють його діяльність.
Для ширшого контексту світовий економічний простір вже не поділений чіткими географічними кордонами, а одна й та ж сама країна може бути активним гравцем не в одному регіональному угрупованні. Мінливість економічного середовища залежить від загальної політичної ситуації у світі, політико-правової стабільності кожної країни - учасниці глобального ринку, психологічного чинника, що формується під впливом ринкових акторів, причетних до руху гарячих грошей, вартості робочої сили, сприятливих географічних умов для виробництва того чи іншого товару, що має інноваційні риси, платоспроможного попиту та багатьох інших факторів.
На думку О. С. Панаріна, саме поняття "глобалізації" слід позбавити фаталістичного забарвлення, іншими словами, його трактування як певних фатальних тенденцій, яким немає жодної альтернативи, що характерні для слаборозвинених країн. Як зазначає дослідник, глобалізм має внутрішню альтернативу, через свою антиномічну суть. Перша антиномія полягає в тому, що світ глобалізується насамперед як об'єкт, тобто посилюються глобальні проблеми, які методологічно є загальнопланетарними, їхнє розв'язання вимагає планетарних зусиль. У світі створюється єдиний простір взаємодії, структура якого дає змогу генерувати сигнали з однієї частини світу та передавати їх в іншу, що впливає на геостратегію та на поведінку різних міжнародних суб'єктів.
У зазначеному об'єктивному сенсі світ справді глобальний. Але якщо розглядати його під кутом зору суб'єкта, а саме здатності та готовності народів відгукуватись спільними стратегіями на глобальні проблеми, кооперуватись, утворювати певні асоціації в цій загальноглобальній ситуації, - так світ лишається парціальним. Проблема полягає в тому, що внаслідок застарілих традицій та амбіцій держав, об'єктивна глобальність та незмінно існуюча суб'єктивна парціальність, невміння людства бути єдиним планетарним суб'єктом стають загрозливою дисгармонійєю сучасності. Відповідно, у довгостроковому прогнозі, ми маємо справу з відсутністю альтернативи співіснуванню та нарощуванням здатності певних держав кооперуватися перед загрозами глобальних проблем, надаючи світу рис планетарного суб'єкта.
Ще одна антиномія акцентує на незмінній рисі сучасних міжнародних відносин і найбільш чітко виявляється в економічній сфері їхнього прояву. Йдеться про так званий міжкраїнний обмін швидше дестабілізуючими фактами та негативним досвідом, аніж стабілізуючим чи позитивним. У світі має ініціюватись утворення та підтримка певних інформаційних фільтрів, що сприятимуть обміну досягненнями, а не поразками. Водночас, ця ідея суперечить основному закону ентропії, за яким хаотичні події, дисгармонія, дестабілізація поширюються у світі активніше та швидше порівняно з наслідками економічних досягнень.
?
Література
1. Азроянц Э. А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и политические амбиции. - М.: Издательский дом "Новый век".
2. Гладій І. Й. Регіоналізація світового ринку: євроін-теграційний аспект: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка, 2006.
3. Глобализация: человеческое измерение. - М.: Московский государственный институт международных отношений (Университет); Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003.
4. Кальченко Т. В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: Монографія. - К.: КНЕУ,2006.
5. Козюк В. В. Монетарні проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури. Монографія. - Тернопіль: Видавництво Астон, 2005.
6. Луцишин З. О. Трансформація сітової фінансової системи в умовах глобалізації. - К.: Видавничий центр "ДрУк", 2002.
7. Чернега О. Б. "Новий регіоналізм" на сучасному етапі глобалізації // Проблемы и перспективы сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества. Сб. науч. трудов. - Свиштов-Донецк: ДонНУ - СА "Д.А.Ценов". - 2006.

 
 

Цікаве

Загрузка...