WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Диспропорційність економічного розвитку як фактор регіональної взаємозалежності світу - Реферат

Диспропорційність економічного розвитку як фактор регіональної взаємозалежності світу - Реферат

прийняти як такий, який не можна відкоригувати, але який впливає на весь майбутній розвиток. На його думку, економічна залежність - об'єктивний наслідок історичних умов, що формують певну структуру світової економіки, характерною рисою якої є сприяння розвитку одних країн внаслідок обмеження можливостей розвитку і погіршення стартових умов для економік країн залежних; ситуація, за якої економіка певної групи держав обумовлена самим фактом існування, прискореного розвитку та агресивної експансіоністської політики решти держав, яким вона (ця група) підпорядкована [11].
Розглядаючи наведені визначення та, водночас, не концентруючи уваги на їхній стилістичній відмінності, слід вказати на змістовну спорідненість принципово важливих теоретичних позицій, що характеризують поняття "залежність" як економічну категорію.
По-перше, міжнародну систему розглядають крізь призму взаємодії двох груп держав, що у спеціальній літературі названі країнами домінуючими та залежними; центр та периферію; метрополію та сателіти. У кожному випадку домінуючою державою є провідна індустріально розвинена країна з Організації економічного співробітництва та розвитку; група залежних держав складається з країн Латинської Америки, Азії та Африки і характеризується низькою часткою ВНП на душу населення та високою залежністю від експорту - чи не єдиного каналу забезпечення валютних надходжень.
По-друге, суттєво важливим є припущення про важливість так званих зовнішніх чинників на економічну активність групи залежних країн, що проявляється через діяльність багатонаціональних корпорацій, міжнародних товарних ринків, зовнішню допомогу, комунікаційну залежність та інші фактори, присутність яких свідчить про наявність інтересу з боку індустріально розвинених країн.
По-третє, у кожному із зазначених випадків теоретичного обґрунтування феномена "економічної залежності", основний акцент ставлять на розкритті ефекту динамізму у відносинах між двома групами країн, що проявляється не лише у посиленні інтенсивності їхньої співпраці, а й поглибленні існуючих диспропорцій їхнього національного розвитку. У цьому контексті країни Латинської Америки є яскравим прикладом неоптимального використання, ще починаючи з ХVI століття, економічних переваг від прямого включення до системи світогосподарських зв'язків, так і понині залишаючись на узбіччі міжнародних економічних процесів [10].
У теоріях економічної залежності зроблено спробу пояснити існуючий наднизький рівень розвитку певних країн у загальносвітовому масштабі економічної взаємодії через висловлення тези про те, що сама нерівність у розвитку як така є обов'язковою ознакою самої суті міжнаціональних зв'язків.
Водночас принциповою рисою теорії залежності є її спроможність не лише оцінити проблему диспаритетності світового економічного розвитку, а й усунути суто термінологічну плутанину, що призводить до серйозних концептуальних помилок у питанні визначення відмінностей між країнами економічно відсталими та країнами нерозвиненими. Особливістю останніх є нерозвиненість їхнього потенціалу через ігнорування потенційних можливостей для росту, а економічно відсталі країни характеризуються активним використанням факторів виробництва, що супроводжується розподілом прибутків не на їхню користь. Отже, слаборозвиненість економіки є ознакою неадекватного самопозиціонування в економічному середовищі та необґрунтованого використання власного потенціалу в інтересах країн-партнерів, які переважно репрезентовані країна-ми-лідерами. Зазначене понятійне розмежування ставить на порядок денний питання переосмислення значення найбідніших країн світу. Всупереч поширеній думці про те, що основні причини відставання - в площині науково-технологічної відсталості та загальної невідповідності так званим європейським цінностям. Прибічники теорії взаємозалежності вбачають їх у свідомому обранні найбіднішими країнами другорядної ролі постачальників сировинних ресурсів або дешевої робочої сили та відмові від економічного прагматизму, суперництва з домінуючими країнами при можливості використання цілого спектра економічних важелів впливу в імпорті до них власних ресурсів, що відзначені попитом.
Теорія залежності виходить з тези про те, що альтернативне використання ресурсної бази економічно відсталих країн є необхідною умовою міжнародної діяльності. Адепти системи регулювання міжнародного співробітництва не пропонують єдиного рецепту економічного успіху для країн-експортерів сировини. Чи не основним, на чому вони наголошують, є пошук оптимального кореспондування обопільних інтересів, зокрема тих, що торкаються проблеми бідності, а, отже, перебувають, насамперед, у площині вирішення продовольчих питань. Така постановка проблеми цілком зрозуміла, адже зазвичай найвищі показники голоду та соціальної неспроможності саме в тих країнах, левова частка надходжень до бюджету яких залежить від експорту продукції аграрного сектора.
Р. Керрол, коментуючи Всесвітній продовольчий форум у Римі, зазначив: "До початку епохи глобалізації вважали, що голод - це наслідок загальної бідності, але сьогодні існує відносно новий феномен - зростання кількості голодуючих на тлі зростання рівня багатства. В Індії вже п'ять років запаси зерносховищ досягли рекордної позначки 59 млн тонн, але майже половина індійських дітей страждають від недоїдання та десятки мільйонів голодують" [3].
Розглядаючи проблему існуючих протиріч глобалізації, Т. Кальченко звертає увагу на парадокс стратифікації, що виражається не лише в соціальній сфері (на що роблять чи не основний акцент аналітики Світового банку), а й у поглибленні технологічної диференціації, адже в системі сучасних міждержавних відносин формуються механізми, які, по суті, виключають можливість вертикального просування країн із нижчого на вищий технологічний рівень. Нова міждержавна технологічна спеціалізація, що консервує двополярне зонування (цивілізаційна центр-периферійна зона) ґрунтується на функціональній обмеженості постіндустріальних структур. Постіндустріальне суспільство за власною економічною структурою не є самодостатнім, оскільки не може повністю взяти на себе функції індустріальні і аграрні. Звідси - відокремлення центру від периферійної зони не є абсолютним, а відносним, і реалізується в межах виконання периферійною зоною функції індустріального забезпечення центру продукцією та послугами. Існує і зворотний зв'язок, коли центр виконує на себе функцію часткового інвестиційного забезпечення периферійних країн. Проте вкладений у це капітал спрямований здебільшого не у сферу високих технологій, а в індустріальне виробництво з метою його індустріалізації та адаптації до потреб постіндустріальних країн [6, с. 145].
Протиріччя між вигодами від глобалізації і пов'язаною з нею відкритістю та алокаційною ефективністю та загрозами, спричиненимитакою відкритістю, пов'язані із підвищенням залежності економічного зростання та національного добробуту від екзогенних факторів у процесах регіоналізації [5, с.173]
Останні, по суті, відображають формування своєрідного фрагмента глобальної економіки, якому притаманні переважно її позитивні риси (наприклад, збереження обмежень факторної мобільності,
Loading...

 
 

Цікаве