WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСвітовий ринок і торгівля → Ринок взуття - Реферат

Ринок взуття - Реферат

методу є розміщення затяжної кромки заготовки, яка відгинається наверх і скріплюється з виступаючим краєм підошви нитковим швом. Таке взуття відрізняється легкістю і гнучкістю.
Допельний метод використовується у виготовленні переважно літнього взуття для дорослих, а також дитячого взуття. Його відмінни ми рисами є наявність устілки і підкладки, накладний рант і вигнута наверх заготовка. Взуттю, що виготовлене цим методом, властиві висока формостійкість і міцність.
За рантового методу кріплення заготовку зкріплюють із рантом і устілкою, а потім до ранта пришивають підошву. Так виготовляють чоловіче і жіноче взуття весняно-осіннього і зимового призначення. Взуття в цьому випадку відрізняється формостійкістю і високою зносостійкістю. Проте, рантовий метод кріплення є найбільш трудомістким серед усіх ниткових методів і тому, незважаючи на високі експлуатаційні властивості, які він забезпечує, застосовується обмежено.
Виворітний метод полягає в тому, що підошву пришивають без-посередньо до заготовки з виворітного боку, після чого зшите взуття вивертають лицьовим боком наверх і вкладають устілку. Цим методом виготовляють легке взуття на шкіряній підошві - домашні, дорожні, спортивні туфлі й ін.
Бортовий метод кріплення характеризується тим, що заготовку прикріплюють за допомогою шкіряної стрічки до борта, отриманого при формуванні підошви. Жіноче літнє взуття, виготовлене цим методом, відрізняється добрими гігієнічними властивостями, легкістю, зручністю при носінні.
Цвяховий і гвинтовий методи кріплення застосовують при виготовленні робочого і спортивного взуття. Заготовку, устілку і підошву скріплюють так, що кріплювачи (цвяхи, гвинти) проходять через усю товщину деталей, які скріплюються.
Комбіновані методи кріплення являють собою сполучення двох різноманітних методів, переважно ниткового і клейового. Найбільше поширені рантово-клейовий, допельно-клейовий, сандально-клейовий. Ці методи використовують при виготовленні взуття весняно-осіннього і зимового призначення.
Значною мірою споживання вітчизняного взуття стримується через неналежну якість виготовленої продукції, недостатнє врахування вимог споживачів підприємствами-виготовлювачами. В умовах переходу до ринку необхідно використовувати додаткові засоби підвищення якості взуття, у першу чергу за рахунок розробки нових моделей, використання кращих за своїми споживчими властивостями матеріалів.
Усе взуття, що надходить на ринок, можна умовно поділити на чотири групи: взуття вищої якості, конкурентоспроможне взуття, взуття зі зниженим рівнем якості і неконкурентоспроможне взуття.
Взуття вищої якості, як правило, перевершує за всіма або більшістю показників товари-конкуренти. У багатьох випадках - це принципово нова продукція.
Конкурентоспроможне взуття найчастіше знаходиться на середньому рівні якості для даного ринку. У цій ситуації успіх продукції залежить, головним чином, від ціни.
Взуття зі зниженим рівнем якості в цілому володіє дещо гіршими споживчими властивостями, ніж товари перших двох груп. У цьому випадку для того, щоб ринкові позиції продукції залишалися стабільними, виробник повинний удатися до деякого зниження ціни.
Неконкурентоспроможне взуття, як правило, або взагалі не знаходить збуту, або може бути реалізоване тільки за досить низькими цінами.
Ринок взуття формується і розвивається під впливом багатьох чинників, кожний із яких у визначених ситуація може як стимулювати ринок, так і стримувати його розвиток, обмежуючи його місткість. Усю сукупність чинників можна поділити на дві групи: загального і специфічного характеру.
Загальними є соціально-економічні чинники: обсяг і структура товарної пропозиції; асортимент і якість виробленої продукції; розміри імпорту за даним товаром або групою; досягнутий рівень життя і потреб населення; купівельна спроможність населення, рівень і співвідношення цін на товари; кількість населення; його соціальний і статевовіковий склад; ступінь насиченості ринку; стан збутової, торговельної і сервісної мережі; географічне розташування ринку; Стисло розглянемо ці чинники.
За даними, основаними на обсягах вітчизняного виробництва, ввозу взуття організаціями-імпортерами й оголошеного на митниці неорга-нізованого імпорту, місткість внутрішнього ринку взуття, що відповідає платоспроможному попиту, можна оцінити в 150 - 160 млн пар на рік.
Український ринок шкіряного взуття в даний час характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням купівельної спроможності населення, низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, істотним збільшенням частки імпортного взуття в структурі асортименту товарів, що надходять на внутрішній ринок України.
Основною причиною недостатнього обсягу виробництва шкіряного взуття є те, що шкіряно-взуттєва промисловість не витримує конкуренції закордонних виробників, що неминуче призводить до падіння промислового потенціалу.
В Україні виробництвом шкіряного взуття зайнято більш 40 взуттєвих підприємств, обсяг виготовлюваної продукції яких у 1998 році склав 11,4 млн. пар, а в 1999 - 11,9 млн. пар. Порівняно з 1990 р., обсяги виробництва шкіряного взуття в Україні за останні 10 років скоротилися більше ніж у 24 рази (рис.4.10). Сьогодні на 100 мешканців України, припадає 6 пар виробленого в країні взуття з натуральної шкіри.
Серед підприємств, що займаються виробництвом шкіряного взуття, провідне місце посідають ВАТ "Крок" (м. Житомир), "Акцент" (м. Чернівці), АТЗТ "Лугань" (м. Луганськ), АТ "Прогрес" (м. Львів), АТ "Ніко" (м. Миколаїв), ВАТ "Шкірвзуття" (м. Сімферополь), АТЗТ "Аспект" (м. Макіївка), "Кияни" (м. Київ) та ін.
У нашій країні в даний час розроблено багато нового в технології виробництва взуття. Проте ці новації не впроваджуються у виробництво через відсутність необхідного устаткування. Деякі підприємства закуповують технології за кордоном, завдяки чому їхня продукція може успішно конкурувати з імпортною. У той же час економічна безпека країни неможлива без забезпечення потреб переважної частини населення у продукції легкої промисловості власного виробництва, взуттєвих товарів, теж. Для задоволення цих потреб вітчизняна взуттєва промисловість повинна збільшити обсяги випуску продукції не менше ніж у 5 - 6 разів, тобто довести їх до 50 - 55 % випуску 1990 року. Таке зростання дозволить зберегти працездатне ядро галузі, але воно виявиться можливим і економічно доцільним лише за умови відповідного підвищення платоспроможного попиту на вітчизняне взуття.
Світовий досвід свідчить, що в країнах із розвинутоюринковою економікою внутрішній попит орієнтований, насамперед, на товари вітчизняних, а не закордонних фірм. Для макроекономічних обставин України розвиток галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, важливе ще тому, що він забезпечує економічне зростання, що не поглиблює надалі майнового розшарування суспільства. Тож, найближча тактична мета взуттєвої галузі - відновлення, можливо, навіть примусове підвищення попиту на вітчизняне взуття.
Тенденції у формуванні ресурсів взуття мають свої особливості. З лібералізацією зовнішньої торгівлі почалося проникнення закордонних товаровиробників на український ринок. Цей процес розвивався динамічно і призвів до того, що частка імпортного взуття в загальному обсязі товарних ресурсів зросла з 14 % у 1991 році до 70 % у 1997. У 1998 р. ринок взуття відрізняла найвища частка імпортної
Loading...

 
 

Цікаве