WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева - Реферат

Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева - Реферат

і література розглядали жінку як рівноцінну чоловікові істоту, але безправну (роман М.Чернишевського "Що робити?", поема М. Некрасова "Російські жінки"). Тютчев поділяв некрасовську ("Панаєвський цикл") позицію. Проте, на відміну від демократів, кличе не до соціального, а до духовного розкріпачення жінки.
Перлиною поезії Тютчева є "Денисьєвський цикл".
У 1850-му, коли поету виповнилося 47 років, він бере цивільний шлюб з Оленою Денисьєвою, 24-літньою небогою і вихованкою інспектриси Смольного інституту шляхетних дівчат, у якому вчилися і доньки (!) поета, їхній зв'язок тривав 14 років (за цей час народилося троє дітей). Вище товариство не визнавало і засуджувало Денисьєву. Делікатна ситуація пригнічувала молоду жінку, що і спричинило її хворобу на сухоти і ранню смерть.
"Денисьевський цикл" - воістину роман у віршах про кохання. Ми дізнаємося про радість першої зустрічі, щастя взаємної любові, невблаганне наближення трагедії (кохана поета, яку засуджує оточення, не має можливості жити з коханим одним життям, має сумніви щодо вірності і сили його почуття), а потім смерть коханої і "гіркий біль і розпач" з приводу втрати, які не полишають поета до кінця життя ("Чому молилась ти з любов'ю", "І я один...").
В інтимному циклі багато особистого, пережитого самим автором, проте тут немає місця суб'єктивізму. Вірші хвилюють читача, асоціюються з власними почуттями.
Багато хто з літературознавців відзначає близькість у розкритті теми кохання Ф. Тютчева та І. Тургенєва. В обох кохання жінки трагічне, бо той, хто її кохає, не в змозі відповісти їй взаємністю такою мірою, як відчуває вона. Причина страждань полягає у відмінностях в жіночому та чоловічому характерах. Жінка може жити одним коханням, а у чоловіка почуття завжди співіснує з потребами соціальної чи інтелектуальної діяльності. Через це ліричний герой розкаюється у тому, що не здатний кохати з такою ж силою, як його обраниця. ("Ой, не тривож мене...").
Кохання ліричного героя Тютчева безсиле, таке, як і кохання героїв' тургенєвських романів. І це було типовим для того часу.
Тютчев за своїм світоглядом був ліберал. І його життєва доля схожа на долю героїв тургенєвських романів. Тургенєв-реаліст убачає причину неспроможності героїв кохати у їхній соціальній суті, соціальному безсиллі. Тютчев-романтик намагається знайти причину у неможливості зрозуміти до кінця людську природу, в обмеженості людського "я". Кохання набуває руйнівної сили, воно порушує відокремленість і цілісність внутрішнього світу людини. Прагнення самовираз йтися, досягти повного взаєморозуміння робить особу вразливою. Навіть взаємне почуття, бажання обох закоханих "розчинитися" в новій єдності - на зміну "я" - "ми" - не в змозі попередити, як призупинити руйнівний спалах індивідуальності, "особливості", відчуженості, яка фатально супроводжує закоханих і яка традиційно "видається" за мить гармонії душ ("О, як же вбивче ми кохаємо...").
Більшість віршів Тютчева були покладені на музику і стали популярними романсами.
Однак визнали поета лише на схилі його життя. 1850 року в часописі "Сучасник" була опублікована стаття М. Некрасова "Російські другорядні поети", котра, в основному, була присвячена Ф. Тютчеву. Критик підносить його до рівня О. Пушкіна та М. Лєрмонтова: бачить у ньому поета "першої величини", позаяк головна цінність його поезій - у "живому, граціозному, пластично-точному зображенні природи". Пізніше у вигляді додатку до одного з наступних номерів часопису було опубліковано 92 вірші Тютчева.
1854 року за редакцією І. Тургенєва побачив світ перший збірник віршів Тютчева. У статті "Декілька слів про вірші Ф.І. Тютчева" Тургенєв ставить його вище від усіх сучасних російських поетів.
Творчість Тютчева мала неабиякий вплив на російську літературу II пол. XIX ст. - поч. XX ст. Російський романтизм у його творчості досягнув вершини свого розвитку у XIX ст., проте не втратив своєї життєдайної сили, оскільки традиції тютчевської поетики ми простежуємо у творчості Л. Толстого, Ф. Достоєвського, О. Блока, М. Пришвіна, М. Цветаєвої, М. Гумільова та багатьох інших.
Українською мовою перекладено лише кілька віршів Тютчева (перекладачі: М. Рильський, П.Вороний), проте ці переклади не можна назвати досконалими. По-перше, дуже складно перекладати асоціативні вірші, оскільки вони не мають конкретного змісту, а по-друге, перепоною є також і поетичний словник Тютчева, у якому наявні такі змістові відтінки слів, котрі неможливо дослівно передати іншою мовою. Через це у перекладах відсутнє неповторне звучання саме Тютчевого мовлення у віршах.
"Silentium" (1830)
Вірш має латинську назву, яка в перекладі означає "Мовчання!" У ньому ніби схрестилися дві теми: традиційна для літератури тема поета й поезії і тема кохання. За формою та змістом вірш декларативний, тобто автор намагається переконати читача у правильності суджень, які задекларовані у ньому.
У першій строфі на основі власних світоглядних переконань Тютчев застерігає нас від намагання розповісти світові про свої почуття і думки:
Мовчи, заховуй од життя
І мрії, і свої чуття.
Переклад П.Вороного
Людина і природа живуть за одними законами. Як не можуть зрозуміти зорі того, чому вони мають блищати і згасати у височині, так і людина не може і не повинна намагатися зрозуміти, чому почуття раптово виникають і так же раптово зникають:
Нехай в безодні глибини
І сходять, і зайдуть вони,
Мов зорі ясні уночі:
Любуйся ними і мовчи.
Тютчев вважав, що почуття вищі від розуму, оскільки вони є породженням вічної душі, а не тлінної матерії. І через це намагатися висловити те, що відбувається в душі людини, не має сенсу, та й не можливо взагалі:
Як серцю висловить себе?
Чи ж зрозуміє хто тебе?
Не зрозуміє слова він,
Бо думка висловлена - тлін.
Людина - то "річ у собі", кожна особистість є неповторною і "загерметизованою" у своєму власному духовному світі. Саме у ньому людина й має почерпнути життєдайні сили, а не намагатися віднайти підтримку серед матеріального довкілля:
В собі самому жить умій!
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівливих дум,
Заглушить їх буденний шум,
І зникнуть, в сяйві дня мручи,
Ти слухай спів їх і мовчи!
І знову в останніх рядках вірша поет зіставляє світ людської душі і світ природи. Це підкреслюється римуванням слів, які мають основне змістове навантаження - "дум - шум", "мручи - мовчи".
Рефреном звучить слово "мовчи". Воно вживається у вірші 4 рази, і це фокусує нашу уяву на основній думці вірша: чому і про що потрібно мовчати.
Вірш дає нам певне уявлення і щодо предмета поезії. Прекрасне властиве людській душі, саме для її характеристики поет використовує єдиний у цій поезії (що в цілому не є характерним для його поетики і вирізняється з-поміж інших багатством експресивно-виражальної лексики), велично-поетичний епітет - "таємно-чарівливих дум". І це тоді, коли дов-колишній світ отримує прозаїчневизначення -
Loading...

 
 

Цікаве