WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева - Реферат

Філософська та інтимна лірика Федора Тютчева - Реферат

ареволюціям протиставити просвіту. Однак, ідеалістичні настрої щодо російського самодержавства були зруйновані ганебною поразкою Росії в Кримській війні.
Тютчев пише гострі, дошкульні епіграми на Миколу І, міністра Шувалова, цензурний апарат.
Інтерес до політики постійно спадав. Поет приходить до розуміння невідворотності змін в основі суспільно-політичного ладу Росії, і це тривожить і водночас хвилює його.
"Я усвідомлюю, - пише Тютчев, - безрезультатність усіх відчайдушних зусиль нашої бідолашної людської думки розібратися в тому жахливому вихорі, в якому гине світ... Так, дійсно, світ руйнується, і як не згубитися в цій страшній круговерті". Страх перед руйнацією і радість від усвідомлення упевненої ходи нового тепер живуть разом у серці поета. Саме йому належать слова, що стали крилатими: "Блаженний, хто відвідав цей світ у його фатальні хвилини..."
Не випадково він уживає слово "фатальні" ("Ціцерон"). Тютчев за своїми переконаннями був фаталістом, уважав, що і доля людини, і долі світу наперед визначені. Проте це не викликало у нього відчуття приреченості та песимізму, навпаки - за-
гострене бажання жити, рухатися вперед, щоб побачити, нарешті, майбутнє.
На жаль, себе поет відносив до "уламків старого покоління", гостро відчуваючи відстороненість, відчуженість від "нового молодого племені" і неможливість іти поряд з ним назустріч сонцю і рухові ("Безсоння").
У статті "Наш вік" він стверджує, що провідною рисою сучасника є роздвоєність. Цю "дволикість" світовідчуття поета ми чітко бачимо в його ліриці. Він закоханий у тему бурі, грози, зливи. У його поезії людина приречена на "безнадійний", "нерівний" бій із життям, долею, самою собою. Однак ці песимістичні мотиви поєднуються з мужніми нотами, які уславлюють подвиг незламних сердець, сильних духом осіб. У вірші "Два голоси" Тютчев оспівує тих, хто долає життєві труднощі і суспільні незгоди й може бути зламаний лише хіба що Фатумом. На таких людей із заздрістю дивляться навіть олімпійці (тобто боги). У поезії "Фонтан" також уславлюється той, хто прагне вгору,- до сонця, до неба.
Філософсько-соціальна лірика Тютчева часто побудована на основі композиційного прийому паралелізму. У 1-й частині зображується звична для нас картина або явище природи, у ІІ-й строфі автор робить філософський висновок, спроектований на людське життя і долю. Тематично вірші Тютчева поділяємо на три цикли: соціально-філософська лірика (про неї вже йшлося), пейзажна лірика та інтимна лірика (про кохання).
Ми поціновуємо Тютчева найперше як неперевершеного співця природи. У російській літературі не було раніше поета, у творчості якого природа важила б так багато. Вона виступає основним об'єктом художніх почувань. До того ж самі по собі явища природи передані небагатослівне, основна ж увага зосереджується на почуттях, асоціаціях, котрі викликають вони у людини. Тютчев - досить спостережливий поет, уже за допомогою кількох слів може відтворити незабутній образ.
Природа у поета мінлива, динамічна. Вона не знає спокою, знаходячись одвічно у стані боротьби протиріч, зіткнень стихій, у безперервній зміні пір року, дня і ночі. Вона має багато "облич", насичена фарбами і запахами (вірші "Яке ж бо гарне ти, нічне море", "Весняна гроза", "Який веселий гуркіт літньої бурі" тощо).
Епітет і метафора мають несподіваній характер, вони за своїм значенням здебільшого є такими, які взаємовиключають одна одну. Саме це допомагає створити картину боротьби протилежностей, постійних змін, тому особливо привертають увагу поета перехідні миттєвості у природі: весна, осінь, вечір, ранок ("Є в осені...", "Осінній вечір"). Та найчастіше Тютчев звертається до весни:
Зимі настала мука,
Тому вона сумна -
Їй у віконце стука,
Жене її весна.
Переклад М. Рильського
Бурі, заметілі прагнуть зупинити поступ весни, проте закон життя невблаганний:
Зима іти не хоче,
На весну все бурчить,
Але весна регоче
І молодо шумить!
Переклад М. Рильського
Природа у віршах Тютчева олюднена. Вона близька людині. І хоча у віршах не натрапляємо на безпосередній образ людини чи якісь ознаки її присутності (помешкання, знаряддя праці, предмети побуту та ін.), ми внутрішньо відчуваємо, що йдеться саме про людину, її життя, почуття, про те, що на зміну старому поколінню приходить молоде. Виникає думка про вічне свято життя на землі:
Зима лиха почула
Кінець свого життя,
Востаннє сніг шпурнула
У чарівне дитя.
Та що то вража сила!
Сніжком умилась тим
І лиш порожевіла Весна в цвіту своїм.
Переклад М.Рильського
Творчо засвоївши вчення Шеллінга про панування у світі єдиної "світової душі", поет переконаний, що вона знаходить своє вираження як у природі, так і у внутрішньому світі окремої людини. Через це природа і людина органічно злиті в ліриці Тютчева і утворюють нерозривне ціле. "Дума за думою, хвиля за хвилею - два вияви однієї стихії" ("Хвиля і дума").
Почуття оптимізму, утвердження свята життя є сутністю тютчевської поезії. Саме тому Л. Толстой кожну весну зустрічав рядками вірша Тютчева "Весна". М. Некрасов писав з приводу поезії "Весняні води": "Читаючи вірші, відчуваючи весну, звідкись, і сам не знаю, стає весело і легко на серці, ніби на кілька років помолодшав".
Традиції пейзажної лірики Тютчева мають витоки з поезій Жуковського і Батюшкова. Для стилю цих поетів характерним є, так би мовити, перетворення якісних характеристик об'єктивного світу в емоційні. Проте Тютчева вирізняє філософська спрямованість думки і яскрава, мальовнича мова, яка надає віршам милозвучності. Він використовує особ-ливо ніжні епітети: "блаженний", "світлий", "чарівний", "солодкий", "блакитний" тощо. У пейзажній ліриці Тютчев постає як поет-романтик, а в окремих його віршах відчутними є тенденції до символізму ("Дні і ночі", "Тіні сизі").
Високої майстерності досягає Тютчев і в інтимній ліриці. Він підносить її до висоти такого ж узагальнення, як це спостерігаємо і в пейзажній ліриці. Проте, коли пейзажна - пройнята філософськими думками, то інтимна - психологізмом у розкритті внутрішнього світу закоханої людини. Уперше в російській ліриці увага автора змістилася від ліричних страждань чоловіка до жінки. Образ коханої вже не є абстрактним, він набуває живих, конкретно-психологічних форм. Ми бачимо її рухи ("Вона сиділа на підлозі..."), дізнаємося про її переживання.
У поета є навіть вірші, написані безпосередньо від імені жінки ("Не кажи: мене він любить, як раніше...").
У 40-50-і рр. жіноче питання в Росії стає проблемним. Іще живим залишається романтичний ідеал, згідно з яким жінка уявлялася феєю, царицею, проте аж ніяк не реальним земним створінням.
Жорж Санд у світовій літературі розпочинає боротьбу за емансипацію жінки. У Росії опубліковано безліч робіт, у яких окреслюється характер, інтелектуальні можливості жінки: чи є повноцінною вона, порівняно з чоловіком? У чому її призначення на землі?
Революційно-демократичнакритика
Loading...

 
 

Цікаве