WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Художній розвиток Дніпрової Чайки(пошукова робота) - Реферат

Художній розвиток Дніпрової Чайки(пошукова робота) - Реферат

лиш треба: йти та йти,
Поки доплентаєш до краю…
Та все іти! Та тільки йти!
Іти з порожніми руками,
У неосяянім куті,
Ненарожденними ділами,
В докорах умирать... Так ні!
Давайте іскорки ясної:
Ще трошки світла є на дні -
Ще рано гаснути мені,
Іще не хочу я спокою!
("Як темно знов, як сумно знов!..")
Лірична героїня вірить у те, що вона не тільки в собі здолає слабкість, але й домопоже іншим. Бути діяльною, потрібною для тих, хто потребує підтримки, вірити в свої цілющі духовні сили є складовою щастя для неї:
І серце, до вінців налите,
Мені пророкує в цю мить,
Що можу я мертвих живити,
Що можу я чудо творить!
("Хай хмари по небові ходять…")
Від природи лірична героїня не належить до сильних та владних натур. Вона романтична, безпосередня, дещо наївна, з м'якою та імпульсивною душею. Проте життя виховує у ній стікість, наполегливість і навіть нежіночу мужність. Драматизм її внутрішнього світу безпосередньо зумовлений мірою її душевної боротьби. Пафос ліричної творчості Дніпрової Чайки виражається у вірі, що людина спроможна бути сильнішою за різні обставини й що вона може активно впливати на свою долю.
Ще однією характерною рисою ліричної героїні є те, що вона постійно перебуває під тискомвнутрішніх суперечностей і страждає від власної нереалізованості. Лірична героїня інтуїтивно відчуває свою непересічність, обдарованість власної натури. Вона прагне жити так, як мріє. І чим вищою, романтичнішою у своїй красі є мрія, тим глибшим є розчарування від неможливості повністю цієї мрії досягти. І все одно в ній не вмирає надія. Надія для ліричної героїні (як і для Дніпрової Чайки) не тільки жіночого роду, але й жіночої вдачі, у яку попри усі негаразди вона продовжує вірити.
Якщо існує таке поняття і явище, як "жіноча поезія", то в українській літературі її класично втілює творчість Дніпрової Чайки.
Її пейзажна лірика пройнята таврійськими реаліями - образами Дніпра, плавнів, чайок, таврійської стихії, тиші й відрізняється різноманітністю інтонаційної палітри. У пейзажах зустрічаються експресивні, мінорні, пісенні стильові візерунки. Її ліричні пейзажі - це настроєві малюнки, що виконані прозоро й часто без будь-яких художніх ускладнень.
Ой, широко лиман
Розливається,
Верболозом кругом
Він квітчається.
Над ним сонце ясне
Усміхається
І по хвилях вогнем
Розсипається.
Вітерець подиха
Тихо, з ласкою,
Маківки колиха
Понад ряскою,
А під нею в воді
Гуля рибонька:
Очі ясні, сама
Наче срібненька.
Очерет шелестить -
Нагинається,
Качки тихо пливуть -
Не лякаються.
За водою каюк
Тихо сунеться,
То заверне убік,
То закрутиться.
("На лимані")
Поетична творчість Дніпрової Чайки репрезентує романтичний напрямок в українській літературі кінця ХIХ - початку ХХ століття, напрямок, у якому звучать окремі імпресіоністські інтонації.
У прозі письменниця зверталася до жанру оповідання. Їй притаманні традиційні прийоми оповіді, у яких висвітлювалися питання сучасного соціального й духовного-психологічного життя.
У полі зору Дніпрової Чайки перебували народні традиції, звичаї та фольклорний колорит народного побуту ("Знахарка"), правдолюбство й вічні пошуки істини, невгамовна й неспокійна людська свідомість ("Вольтер'янець"), зіставлення сутності й характеру панського і народного повсякдення, паралелі між стилем думок, почуттями представників освіченого прошарку й селянського люду ("Чи сквиталася?", "Уночі"), спрямованість духовних пошуків інтелігенції, існування стереотипів та їх подолання, секрети людської натури та їх розкриття, нереалізованість обдарованої мистецької натури, етичні принципи життя, людської поведінки й доля інтелектуально непересічної особистості ("Тень несозданных созданий").
Персонажі прозових творів Дніпрової Чайки розмірковують, власне, над одним у своїй масштабній глибинності кардинальним питанням: як жити людині, щоб стати щасливою, як жити людям, щоб між ними не було ворожнечі, з чого починається шлях до кращого і як досягти цього, кращого життя, українському суспільству?
Серед персонажів Дніпрової Чайки є пристрасні й самовіддані натури, які мають на меті поєднати інтереси особистої діяльності з громадською значущістю цієї діяльності.
Оркадій, палкий та інтелектуально сформований юнак з оповідання "Уночі", духовно зближується з народом, вивчає його звичаї, потреби, погляди. Він переймається складними проблемами взаємин селянства та інтелігенції й самотужки намагається їх розв'язати:
"Гарячої голови й роса не холодила, думку думка побивала, обертом у голові крутилися питання: як же бути? Чим засипати цю прірву між людьми? Коли дійдуть люде до згоди, до братнього життя?
Як одкрити очі цьому темному, безщасному, але безкрай милому людові, якого Оркадій зазнав однедавна, але щиро душно полюбив. Що він повинен зробити?" ( 2 , 96 ).
Для персонажів Дніпрової Чайки органічною є ідея практичного подвижництва - вчинками, справами, поворотами долі. Проте вони не культивують служіння-подвижництво як виключно одне-єдине життєве кредо.
Письменниця ще на межі ХIХ - ХХ століть відчула (чи зрозуміла), що життя має бути не лише аскетичною самовіддачею в ім'я нехай і соціально вагомої, необхідної доктрини. Вона відчула, що життя кожної індивідуальності насамперед має бути - її особистим життям, що у багатотисячолітній історії людства неухильно зростає вага людського "я" і це не забаганка окремої особистості чи груп особистостей: збільшення ваги неповторного людського "я" - це теж закономірність руху людської цивілізації.
Персонажі Дніпрової Чайки доходять висновку, що суспільство не може і не зможе бути гармонійним, збалансованим без щасливого індивідуального "я", без психологічно-соціальної реалізації кожної людської сутності. Письменниця впритул підійшла до проблеми гармонії "я" особистості та долі суспільства, "я" особистості та долі нації. Самопожертва стає абсурдною драмою, коли вона (самопожертва) побудована на деіндивідуалізації, на самонівелюванні, коли губиться, гасне неповторність аури кожного індивідуального "я".
У цьому річищі розмірковує Антоніна Павловна -
Loading...

 
 

Цікаве