WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Художній розвиток Дніпрової Чайки(пошукова робота) - Реферат

Художній розвиток Дніпрової Чайки(пошукова робота) - Реферат

її вчинку:
"... Геть же од річки! Для тебе, дитинко,
Жити повинна я, жить, не вмирать!
Хай же знущаються люди лукаві,
Хай я і мук натерплюсь:
Перед тобою, дитино, я права
І перед богом гріха не боюсь".
Пізно од річки не дівчина хибка, -
Твердая мати ішла,
В серці гарячім великую силу
Миру назустріч, як прапор, несла.
Йшла вона - місяць облив її світом,
Вітер поштиво затих,
Мов засоромлена, тихо плескала
Хижа ріка в верболозах німих.
Своєрідність інтимних інтонацій Дніпрової Чайки виражається в тому, що кохання зображено у них як важку працю душі й серця. Велике кохання - це добровільне наближення до свідомого страждання, страждання в ім'я самого кохання. Приреченість на страждання зумовлена широкою і суперечливою амплітудою почуттів, що охоплюють жіноче серце. Лірична героїня не боїться болю, її у пристрасних почуттях не зупиняє те, що "А з-поза долі // Лине недоля, // Лине, грозою лякає". Вона прагне повністю віддатисявсім драматично-щасливим поворотам інтимних почуттів. Біль і страждання для неї є зворотнім аспектом щастя в любові.
В інтимній поезії Дніпрової Чайки часто поєднуються образи-антитези - "веселощі" й "сльози", "сонце" й "гроза", "небо блакитне" й "хмара", "спів" і "стогін", "сміх" і "плач". У вірші "Люди казали…" внутрішній стан ліричної героїні, заснований на контрастах, передано такими експресивними рядками:
…Висушу сльози я щастям.
Смійтеся, люди:
Добре в коханні,
Гірко і щасно!
Смійтеся - плакать не буду!
Звучать у поезіях Дніпрової Чайки і ноти безмежного щастя в коханні, осяяності світлом, силою, безмежністю любові, для якої не може існувати перешкод. Щасливе кохання - це велична пісня серця у творах письменниці. Вона з романтичною захопленістю передає мелодику й ніжну пафосність кохання, використовуючи піднесені й урочисті епітети, метафори.
О моя надіє - золотії крила,
А орлине око - серце молоде,
Небо неомірне - молодая сила,
А кохання щире - сонечко святе!
На крильцях надії підіймусь високо,
Сила допоможе крила розгорнуть,
І тоді здолаю, як орлиним оком,
Серцем прояснілим мир весь озирнуть.
А кохання в серці сонечком засяє,
І тоді обійми я розкрию всім
І добра, і ласки, скільки лиш здолаю,
Скільки в серці маю, подарую їм.
("О моя надіє - золотії крила…")
Лірична героїня Дніпрової Чайки є надзвичайно безпосередньою в своїх переживаннях і почуттях. Вона вся неприхована від людського зору, вся відкрита йому. І у своїх відчайдушних стремліннях до суспільного самоствердження, і у своїй любові, і у своїх стражданнях. Вона така, яка є, - наївна і романтична, мрійлива і невпевнена, енергійна і втомлена, розчавлена і сильна. У неї немає нічого потаємного, немає "другого плану" або важко вловимого підтексту.
Лірична героїня вся - у констрастних станах і настроях. Вона переживає сум і піднесення, віру і розпуку, радість і зневіру. Вона закохується, любить, засуджує. Вона відстоює себе й свої духовні ідеали. Вона безмежно щира й відверта наодинці з собою. Вона живе неспокоєм і надією, карається і сподівається на нове. Вона рветься до світлого, окриленого, суспільно вагомого буття, зневірюється в тенетах сірої буденності й знову прагне кращого.
У поезії "Зірка" передається картина важкого, безпросвітного життя. Вона створюється образами "мряки", "хуґи", "тучі", "лютого морозу", "зів'ялих квітів", змалюванням того, що "Темно, сумно, страшно в полі, // Немає дороги, // Незнайоме поле голе, // Потомились ноги". Це життя відбивається й на самопочутті ліричної героїні, яка теж вбирає в свою душу темні фарби, важкі настрої. Проте вона у котрий вже раз намагається їх перебороти і вистояти, з тим, щоб допомогти вистояти й іншим. Метафорою життя виступає для неї образ "зірки", "зіроньки". Наприкінці свого монологу, подолавши тягар розпуки, лірична героїня висловлює світлотворчі бажання:
Поки жива, все одного
Я бажати буду:
Тої зірки, того світу
Повік не забуду!
Одного ще тільки в зірки
Щиро б я просила:
Трошки світу, щоб я й другим
Колись посвітила…
("Зірка")
Поезіям Дніпрової Чайки властивий драматичний сюжет, що будується на внутрішньому конфлікті ліричної героїні з навколишнім оточенням. Зовнішнє середовище являє собою реальну й потенційну загрозу для неї. Воно часто зображується в похмурих, важких, тривожних тонах. Воно несе небезпеку для психологічного стану й соціальних перспектив ліричної героїні. Оточуюче середовище (у вигляді природних образів-алегорій, зрадливих коханих, несприятливих обставин, напружених духовних перипетій, родинних колізій) тисне на свідомість ліричної героїні, намагається зламати її, підкорити своїй владі, своєму плину подій.
Цей духовний конфлікт концентровано розгортається у поезіях "Негода", "Мури", "Як не хочеться жить…", "Як темно знов, як сумно знов!..", "Хай хмари по небові ходять…", "І небо похмуре, і сонця немає…" тощо. У них життя осмислено як важке випробування, і лірична героїня щиросердо сповідується:
Умерти я права не маю,
А жити охоти нема,
І ось - поміж людьми блукаю
З нудьгою, мов тая тума…
("Мури")
У певні хвилини драматичний душевний стан ліричної героїні поезій Дніпрової Чайки посилюється. Вона відчуває свою безмежну самітність, на якусь мить життя втрачає для неї смисл, губляться будь-які життєві орієнтири. Є лише безвихідь і нудьга. Героїня у крайній розпачі. Її душа відчуває лише символи духовної кризи.
Одна… в темряві… без мети…
І світло гасне, не палає…
("Як темно знов, як сумно знов!..")
Розмірковуючи над трагізмом долі людської душі, поетка проводить образні паралелі з окремими явищами природи, що стає приводом для образно-психологічних узагальнень:
І в людях теж бува посуха:
Все мертвим сном неначе спить,
Забитого в кайдани духа
Ніхто не може розбудить.
І мовчки гинуть людські сили,
Надія гасне, віра схне,
І димом, смородом могили
На молодії душі тхне.
("Посуха")
Лірична героїня вбачає свою мету в тому, щоб не здаватися й протистояти навколишньому середовищу. Основні її душевні зусилля спрямовуються на протидію різноманітним життєвим негараздам і негативам. Героїня поезій Дніпрової Чайки перебуває у невпинній боротьбі за себе. Вона захищається, не скоряється й при цьому прагне бути щасливою. Їй не завжди вистачає внутрішніх сил, але вона намагається їх відшукувати і, неначе щит, виставляти для опору виявам недолі.
Одне
Loading...

 
 

Цікаве