WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Можна також висловити припущення, яке ні разу не було висловлене дослідниками творів Шекспіра, що, незважаючи на чоловічу форму звертання, другом ліричного героя могла бути й жінка, як це часто відчувається в сонетах Данте та Петрарки. І цим пояснюється безмежне зачудування автора вродою друга; також такі переживання, як у автора, властиво й характерно викликати жінці.

Однак, перейдемо до тих двадцяти п'яти сонетів, в яких головною героїнею вважається "смуглява кохана". Ліричний герой продовжує шлях своїх думок та почуттів і в напрямку ідеалізації дійсності, і в напрямку розчарувань, адже не має й не може бути ідеального суспільства: він сумнівається, чи можливі гармонійні поєднання своїх та "смуглявої коханої" чуттів та думок. На тлі цих душевних непорозумінь відбувається протиставлення світлих, чистих почуттів нездоровій пристрасті, яка легко руйнує почуття кохання. Саме в цьому циклі проявляється ставлення поета до принципів всепрощення й до неприродної зміни розуміння краси:

Колись чорнявих гарними не звали,

Хоча вони були взірцем краси.

Оганьблено красу в нові часи,

Прекрасне вже доходить до розвалу.

А все бридке, удавшися до фарб,

Міняє лик усупереч природі,

І гине, відданий на жертву моді,

Бездомної краси великий скарб.

Тому твої і очі, і волосся —

Мов чорна ніч. У них відбився сум.

Вони по вроді, кинутій на глум,

Той колір чорний, мов жалобу, носять.

І личить так тобі жалоба та,

Що визнана за вроду чорнота.

В сонеті Шекспір полемізує з традиційними цінностями любовної лірики: до нього в англійській та взагалі європейській поезії, зокрема й у малярстві, традиційно було зображувати золотоволосих красунь – пишне золотисте волосся й такі ж пишні і романтичні тіла ми бачимо хоча б на картинах Рубенса або Рембрандта. На багатьох англійських мініатюрах, особливо в роботах Олівера, спостерігаємо таку ж картину. В противагу сонетам не тільки своїх попередників, але й сучасників, Шекспір відтворював не тільки багатство почуттєвого світу, але й багатство інтелектуального життя в його поєднанні з життям серця: поет весь час намагається переконати кохану в непорушності законів природи, в якій все гармонійно поєднано, а це й є вияв її краси. Так має бути і у людей: гармонія душі й природи є тим чинником, котрий приводить до досконалості, до вищого ступеня самовираження. Така загальна думка про зміст цієї третьої групи сонетів Шекспіра, хоча вона часто, як і думки й переживання поета, переривається почуттями тривоги й розчарування.

Шекспір розпочав свою письменницьку діяльність в роки, коли утверджувалось усвідомлення цінності особистості самої по собі. В колах передової англійської інтелігенції міцнилося стремління до діяльності, до служіння суспільству, до утвердження своїх прав і можливостей. Ці стремління зіштовхувалися з складною й подекуди жорстокою дійсністю. Звідси й мотиви розчарування, ностальгії, що так гостро відчувається в сонетах Шекспіра, особливо в останніх цього великого циклу:

Я не люблю тебе? Жорстока ти!

Коли б чуття мої уже згоріли,

Чи б міг з тобою я на себе йти,

З твоїх бійниць метать на себе стріли?

Чи з ворогом твоїм дружить я смів,

Любив того, на кого маєш око?

Як ти до мене виявляла гнів,

Чи я себе не бичував жорстоко?

Чи є в мені гординя, що взяла б

У тебе службу вірну — за образу?

Твоїх пороків я слухняний раб,

На все готов з очей твоїх наказу.

Ненавидь, люба,— смак пізнав я твій:

Ти любиш зрячих, я ж давно сліпий.

Хоча сюжетною основою сонетів Шекспіра вважається оповідь про любов та дружбу, уважний читач простежує, як зазначалося вище, різні тематичні мотиви. Проте немає в них одного мотиву – мотиву природи, який постійно використовувався в поезії та живописі сусідніх з Англією країн. Яку б відому "Історію мистецтва" ми не взяли, про англійський пейзажний живопис або йдеться дуже коротко, або зовсім дослідники цього жанру мовчать. Хоча пейзаж у шекспірівські часи був одним із ведучих жанрів європейського малярства. Чому так? Відповідь може бути одна: англійське мистецтво часів Шекспіра ще не зовсім звільнилося від релігійного впливу, а по-друге, метою нової культури, що розвивалася під впливом гуманістичних ідей Ренесансу, була в першу чергу людина, прокладання шляхів до її духовного удосконалення, і Шекспір, як дитя свого часу, йшов так само цим шляхом, пізнаючи людину, її психологію, її бажання і настрої, допомагаючи своїм художнім словом вести свого сучасника до досконалості.

Отже, сонети Шекспіра були таким самим внеском у англійську, а також у світову культуру, як і англійський портретний живопис та архітектура. І якщо ці сонети не мають зорової визначеності, вони визначені у вираженні найглибших почуттів, і ця визначеність ні в якому більше виді мистецтва, окрім словесного, недосяжна.

Висновки

Сонети В. Шекспіра, як і вся його творчість, складають частину того духовного багатства, яке створила англійська нація протягом століть. Вони ж своїм змістом і силою виражених думок і почуттів повністю відповідають тим гуманістичним ідеалам, котрі запропонувала епоха Відродження народам Європи: людина тільки тоді зможе відбутися як особистість, коли вона є вільною, коли свобода є тим найбільшим благом, котре надається людині, щоб вона творила лише добро. Чудовий живопис, зосереджений в портретному жанрі, сповнений артистичної свободи та натхнення, емоційний психологічний сонет, особливе акцентування характерного як у зовнішньому обрисі, так і у психології зображуваних на мініатюрних портретах та графічних зарисовках, у сповнених глибоких і чистих почуттів героях сонетів Шекспіра втілені риси людей епохи Відродження. Як і в живописних портретах відомих англійських майстрів, в сонетах Шекспіра образи визначених вище героїв стали засобом творчого самоствердження. В них присутній елемент вимушеного автобіографізму, суб'єктивізму, ліричного самовираження – рис, притаманних майстрам пізнього Ренесансу. Шекспір ніби переносився в ту епоху, набуваючи внутрішньої і зовнішньої невимушеності в артистично радісному сприйнятті дійсності.

Межа між сонетами та іншими видами англійського мистецтва – умовна і змінна, разом вони складають певну систему історичних елементів. Глибокий аналіз визначених вище видів мистецтва дозволяє стверджувати, що умовний поділ на літературу, живопис, архітектуру, скульптуру – це історично визначені явища, а не властивості самих мистецтв, тому що кожний напрямок своїми, притаманними тільки йому засобами, в суспільній свідомості доповнює те, що не може виразити інший. І якщо нам важко мову живопису перекласти на мову літератури чи скульптури, то це лише є доказом органічної цілісності художньої культури. Тому не можна вивчати різні види мистецтва незалежно одне від одного, інакше таке вивчення буде значно віддаленим від науки, адже види мистецтва не існують окремо, тільки разом, в синтезі, вони виношують спільні завдання, допомагають вихованню людини, збагаченню її естетичних смаків та почуттів.

Як і представники англійського живопису та архітектури, так і Шекспір своїми сонетами, допомагали англійському суспільству позбутися духовної залежності від католицьких приписів упокорення, що було основним змістом усього англійського мистецтва до часів Шекспіра, допомагали людині усвідомити себе як особистість, яка є і буде універсалом в індивідуально неповторній формі. Ліричний герой його сонетів, ''смуглява кохана" та друг – це ніщо інше, як особистості, розумні і в той же час вільні істоти.

Loading...

 
 

Цікаве