WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Таким чином, завершуючи огляд англійського мистецтва часів В.Шекспіра кінця XVI – початку XVIІ ст., можна стверджувати, що воно, мистецтво, виробило й основні ознаки пануючого стилю, яким було перш за все мистецтво діалогу, боротьби й руху, мистецтво дії контрастів, сповнених протиріч процесів та розвитку. Цій діалектиці повністю відповідають твори В.Шекспіра, а в галузі історизму та емоціоналізму, йдучи за думкою І. Іоффе, як Шекспіру, так і взагалі англійському мистецтву, було притаманне "мистецтво історичних тем, загальнолюдських актів, моментів світового процесу, мистецтво абстрактних афектів й пристрастей як основ людини, мистецтво загальних душевних рухів, активного як індивідуальний вияв світового, історичного духу"14.

Розділ II. Сонети Шекспіра як внесок в англійське та світове мистецтво

2.1. Основні мотиви. Тематичний поділ

Відомо, що сонет в Англії з'явився наприкінці ХVI ст., коли в 1591 році надбанням суспільства стала збірка сонетів вже згадуваного вище поета Ф. Сідні "Астрофел і Стелла". Саме з цієї збірки починається, на думку багатьох дослідників історії світового сонета, історія англійського сонета, проте з появою поезії В. Шекспіра дещо змінюється не тільки форма англійського сонета, але і його зміст. Останній поступово набирає ознак змісту мистецтва епохи Відродження, позначеного намаганням відобразити в усіх видах образотворчості складний і одночасно багатий внутрішній світ людини нової епохи, показати красу в усіх її проявах, а також як невід'ємну умову формування цієї краси, показати красу свободи. Тому й тематичні мотиви сонетів Шекспіра надзвичайно різноманітні – це мотиви кохання, дружби, філософські узагальнення, пейзажний живопис, побутові нариси, мотиви стану душі, елегічні медитації – практично все, чим жила людина його часу. Всі можливі стани душі закоханої особистості поет ніби записує у своєрідний ліричний щоденник, але створений не на основі задуманого плану, а в часі особливого естетичного переживання, психологічного збудження. Окрему групу сонетів складають такі, які є результатом складних і довготривалих роздумів над тією чи іншою проблемами або явищем, котре збудило почуття поета. І все ж, не дивлячись на складний чуттєвий стан автора, що породжував розмаїття мотивів, всі сонети Шекспіра об'єднані думками й почуттями трьох осіб: ліричного героя, його друга і коханої, яка й була основною причиною вираженого в поезії того психологічного стану, котрий викликає лише кохання. Складність і багатогранність думок та почуттів поета вимагають і своєрідного розподілу сонетів на тематичні групи, тому що така схема, хоча й далека від суті мистецтва, проте надає можливість досліднику творчості митця глибше вивчити його духовну спадщину. Здається, найбільш прийнятною в тематичному поділі сонетів Шекспіра на групи буде структура, яку запропонував відомий шекспірознавець О. Анікст. Згідно з його пропозицією, всі сонети Шекспіра поділяються на три групи: перші сто двадцять шість сонетів – сонети, присвячені другові; починаючи від сто двадцять сьомого і до сто п'ятдесят другого – сонети, присвячені "смуглявій коханій", і три останніх сонети – сто п'ятдесят другий, сто п'ятдесят третій і сто п'ятдесят четвертий – це ті, які мають утвердити ідею, що пронизує весь цикл сонетів: кохання ні що інше, як радість і краса.

В свою чергу перша група також ділиться на три підгрупи, і вже з другої групи – випробування дружби – О. Анікст виділяє мотиви сонетів Шекспіра: мотиви розлуки, розчарування в другові, мотиви суму і побоювання, меланхолії, ревнощів і т. зв. "зими розлуки". Отже, вчений дещо спрощує мотивацію сонетів Шекспіра. Вона, на відміну від вказаної вище, обмежується кількома мотивами, з яких основними є два – кохання та дружба. Саме ці мотиви були найбільш популярними в епоху Ренесансу; вони є основними і в сонетах Мікеланджело, Данте, Петрарки, Дж. Маріно, Т. Тассо, Г. Саррі, Г. Спенсера, Дж. Мільтона, а також в сонетах поетів наступних за шекспірівською епох. З першого сонета Шекспір ніби веде діалог зі своїм другом, вважає його "володарем своїх думок і почуттів":

Рівнять тебе до літньої пори?

Ти сталіший, чарівніший від неї.

Весняний цвіт зірвуть лихі вітри,

І літа мить мигне лиш над землею.

Небесне око розсипа жарінь,

А то сховається в часи негоди, –

І на красу, бува, лягає тінь

В мінливості примхливої природи.

Твоєму ж літу в осінь не ввійти,

Рокам краси твоєї не зітерти,

І смерть тебе не годна досягти, –

В моїх словах ти не підвладний смерті.

Аж доки дишуть люди, бачить зір –

В моїх словах ти житимеш, повір!15

Поступово, йдучи від сонета до сонета, помічаємо, як панування, хоча і не цілковите, суб'єктивності забезпечує концентрацію думки читача навколо ліричного героя або оповідача. Таке обмежене панування суб'єктивності надає поезії більш конкретної психологічної виразності, сприяє вираженню почуттів радості буття, захоплення красою навколишнього світу, його дивовижною неповторністю, вираженню щасливих почуттів кохання і дружби. Помітна ще одна особливість сонетів цієї першої групи: одночасно з мажорними настроями сонетів відчувається деяка туга оповідача за минулим, що швидко віддаляється від нього, забираючи з собою хвилини щастя і радощів життя. Ностальгія й меланхолія, котрі стали провідною тональністю світової поезії вже в часи Шекспіра, єднають його сонети з іншими видами мистецтва Англії кінця XVI століття. І в цьому він солідаризується з майстрами англійського мініатюрного живописного і графічного портрета, які зображували в першу чергу не когось, а особистість, яка в епоху Шекспіра, переймаючись ідеалами Ренесансу, жила напруженим емоційним життям, була незадоволена дійсністю, адже посилення абсолютизму породжувало в особистості бажання глибше увійти у свій власний світ, в світ своїх почуттів та переживань, що закономірно приводило до протиставлення себе суспільству, до посилення індивідуалізму. Саме це явище ми й спостерігаємо в сонетах Шекспіра і в тому новому жанрі портрета, який з'явився саме в цю епоху. Тому як в поезії, так і в портретному живописі часів Шекспіра, проявлялися спільні риси – літературні та образотворчі прийоми мистців були не просто способами зображення, але й дзеркалом їх мислення, дзеркалом їх відношення до людини; творчість поетів, в тому числі й Шекспіра, тих майстрів, що жили й працювали в Шекспірівську епоху, характеризують слова Л. Толстого. Вони творили: "Для того, щоб те, що говорив художник, було досконало новим і важливим для всіх, щоб виражено воно було вповні гарно й щоб художник говорив за внутрішньою потребою й говорив правдиво"16. Оця висока вимогливість до досконалого вираження, перейнята частково від майстрів італійського Відродження, була однією з складових, що єднала сонети Шекспіра й малярство його сучасників. Справжня громадянська позиція, широкий інтелектуальний світогляд допомагали англійським мистцям та письменникам зрозуміти справжній дух часу, формували їх ставлення до сучасника, визначали тематику їх робіт.

Одночасно з посиленням меланхолічних настроїв, в атмосфері інтенсивного духовного життя Європи тих часів, зокрема й Англії, загостреного відчуття громадянства й національного самоусвідомлення, що все актуальніше входили в культурне життя тодішнього суспільства, утворювався й новий жанр образотворчого мистецтва – мініатюрний портретний рисунок, здатний через мить відтворити побачений образ сучасника, передати через його зображення ритм часу. Так і Шекспір, розуміючи, що часто в душі людини криється цікавий і багатий зміст, котрий може представляти певний інтерес якщо не по відношенню до особистості, то по відношенню до епохи, в сонетах створює цілі мініатюрні портрети, які, доповнюючись в часі, створюють образи оповідача, друга і коханої людини. Таким чином, поетом створюються своєрідні віршовані експромти, котрі, як і мініатюрні портретні рисунки, сповнені благородства високої поезії й виражають його миттєві настрої:

Твій голос – музика, чому ж тобі

Несуть печаль ясні музичні звуки?

Чом любиш те, що зроджене в журбі,

Чому жадаєш ти нудьги й розлуки?17

Loading...

 
 

Цікаве