WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Саме в цю добу в Англії почав створюватись реалістичний психологічний портрет, і якщо б англійський портретний живопис і далі розвивався в напрямку пошуку психологічно діючої характеристики й життєвої повноти образу, то, можливо, була б створена галерея таких образів, які створив В. Шекспір. Однак з посиленням англійського абсолютизму портретний живопис зазнав певних обмежень в зображенні й трактуванні образу, і свобода художників в трактуванні королівських портретів була суворо обмежена, а відтак ці правила почали поширюватись й на некоролівські портретні зображення.

З метою впровадження певних норм у портретні зображення, влада видала спеціальне розпорядження, згідно з яким заборонялось зображувати королеву інакше, як з уставлених зразків, що в свою чергу сприяло виробленню в придворному портреті певних канонів, що відразу ж поширилися на аристократичний портрет взагалі. Ці канони виразилися в статичності композиційних рішень, млявості облич, найменших деталях вбрання. Саме з такими вимогами рішуче боровся В. Шекспір, який "брав історію й сучасність, лицарів й купців, придворних й селян, але всім їм надавав ту рухомість й плинність психіки, котрі роблять людину невід'ємною від дійства; він брав хроніки, діяння, новели й надавав їм замість розповідності єдине драматичне дійство, складне розгортання, насичував світоглядними проблемами, філософськими ідеями"12.

І все ж творчі пошуки малярства не можна було зупинити. Вони виявились в першу чергу в портретній мініатюрі, яка саме набирала виняткового значення. Зберігся цікавий документ з XVI ст. – "Трактат про мистецтво портрета", що його науковці приписують відомому англійському мініатюристу Хілліарду, в якому повідомляється, що ще за Генріха VIІ при королівському дворі працювало багато портретистів–мініатюристів. Сам Хілліард, сучасник Шекспіра, намагався, не дивлячись на приписи придворних, в своїх мініатюрних портретних зображеннях добитися реалістичної психологічної характеристики образів. Його мініатюри відносяться до періоду 1571 – 1616 років, коли англійська поезія, представлена іменами поетів Сідні та Спенсера, поступово звільнялася від релігійних мотивів і своєю художньою силою намагалася відображати трагічні сторони історії в особистостях її великих представників. Свідченням цьому можуть служити портрети як відомих представників влади, так і близьких художнику людей, в яких він зумів виявити риси людей шекспірівської доби. Це портрети Джоржа Кліффорда, Аліси Брендон, автопортрет маляра та багато інших, не менш психологічних за своїм змістом.

Другим визначним портретистом часів Шекспіра вважається учень Хілліарда Ісаак Олівер. Його мініатюрні портрети надзвичайно пластичні, в зображеннях облич з'являється світлотінь, що дозволяє йому виявити психологічний стан моделі, добитись реалістичного зображення образу. Декоративні деталі, котрі могли б вказувати на соціальну приналежність зображуваного і котрими вмів це зробити Хілліард, у Олівера не грають жодної ролі, натомість тонкий і пружний малюнок, пластична форма найточніше характеризують образ.

Портретами Хілліарда та Олівера не завершується епоха Шекспіра в мистецтві. Після них в англійському мініатюрному портреті працювали батько й син Хоккінсси та син Олівера Пітер, котрі утримали мініатюру в ранзі правдивого й аристократичного портрета, але саме вони позбавили цей вид портрета офіційного становища й фігури портретованих у них стають динамічними, виразними, носіями емоцій та руху, а тематика їхнього живопису поступово стає індивідуалізованою, від споглядальних форм переміщується до живого дійства. Значну динаміку в роботах англійських мініатюристів цієї доби принесло світло, яке у них визначає час в портреті як момент дня й природи. І хоча це не була світлова атмосфера побутових інтер'єрів й психологічних картин, проте це було ідеальне світло, що підтримувало динаміку фігур.

Певних успіхів досяг також пейзажний живопис кінця XVI – початку XVIІ ст., хоча він ще й не відділився повністю від побутового й історичного жанрів. В ньому, як і в голландському пейзажі, під сильним впливом якого перебував англійський, ще панував принцип панорамного розгортання простору. Але разом з тим в ньому вже були відчутні нові, реалістичні, естетичні ідеали: він почав звертатись до реальної дійсності, що допомогло художникам значно розширити ідейні й художні можливості пейзажного живопису, сприяло його тематичному збагаченню.

Тепер перейдемо до короткого огляду стану англійської архітектури доби Шекспіра, адже, як і інші види мистецтва, вона опосередковано впливала своїми формами та стилем на естетичні уподобання людей, сприяла формуванню нового світогляду, створюючи середовище, в якому доводилось жити й творити суспільству.

Як і англійський живопис, архітектура дуже повільно позбувалась готичних традицій, котрі майже три сторіччя панували в Англії. В опануванні нових форм й створенні архітектурного середовища значну роль відіграли впливи французьких та фламандських майстрів, які приносили в будівництво головним чином пластичні мотиви для декоративного оздоблення споруди. Таким чином виробився своєрідний хаос (мікс) різних стилів, який згодом стане національною архітектурою, риси якої починають набувати національної виразності й відрізнятися від архітектур різних європейських країн. Це в першу чергу стосується будівництва замків, розташованих переважно за містами. В цій замковій архітектурі для Англії основним стає культ родинного затишку. Характерним для замків стає значення заміського поміщицького будинку, відкритого об'єкту, а оборонне значення зникає. Якщо говорити мовою архітектури, то "замкнений з усіх сторін двір тепер, розвинувшись, перетворюється в курдонер або відкритий парадний двір, в якому більше не зустрічаються ні мури з зубцями, ні кутові вежі, а в якості нової риси слід відмітити потяг до симетрії; однією з головних частин англійського будинку стає великий хол, котрий перетворюється в головну урочисту приймальню. В самому холі чи біля нього знаходяться головні сходи на другий поверх, на котрому вздовж всього заднього фасаду створюється галерея для урочистих подій, прикрашена картинами й портретами предків. А головною прикрасою всіх великих кімнат такого будинку були кам'яні каміни голландського типу, котрі прикрашались колонами чи пілястрами"13. Такими були будинки заможних людей, а серед них особливо виділялися Хетфілд–хауз, палац Вайтхол в Лондоні, залишений в кресленнях, лише частково втілений в життя. Ця споруда відома зараз під назвою Банкеттинг–хауз.

З архітекторів, що працювали в Англії в добу Шекспіра, своїми сміливими й новаторськими рішеннями виділялись Томас Холт та Ініго Джонс. Саме вони були першими в формуванні нових стильових ознак англійської архітектури. Особливо це стосується І. Джонса: він сприяв зближенню англійської художньої культури з процесом розвитку мистецтва Італії, в якій ренесансні ідеї вже були основними в усіх видах та жанрах мистецтва. Саме І. Джонс разом з Шекспіром, завершуючи епоху Відродження в Англії, одночасно закладає основи наступного етапу англійської архітектури – класицизму, стилю, який заполонив всю Європу своїм суворим і разом з тим мужнім драматизмом, котрий співіснував з величними і суворими формами класичного античного мистецтва. Одночасно мистецтво нового стилю відрізнялося від попереднього бароко своїм високим громадянським пафосом, що приваблювало не тільки англійських архітекторів, але й літераторів та малярів.

Loading...

 
 

Цікаве