WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Сонети В. Шекспіра в контексті англійського мистецтва кінця XVI – початку XVII століття - Курсова робота

Розквіт гуманістичної літератури починається в Англії в 80-ті роки XVI століття, коли стають популярними серед широких громадських кіл поезії Т.Кемпіона та Дж. Гаскойна4, в творчості котрих з'являються мотиви кохання й страждань. Одночасно розвивається описова поезія, змістом якої стають події побуту й життя англійського суспільства, також проблеми історичного розвитку Англії. З появою сонетів Ф. Сідні5, а особливо його трактату „Захист поезії", англійська література переживає свої найкращі часи, часи, що позначились в появі сонетної лірики С. Даніела, Х. Констебла та В.Шекспіра. Безумовно, що друга половина XVI століття в англійському літературному Відродженні пройшла під впливом видатного поета Е.Спенсера6, лірика та епіка, неперевершеного майстра всіх поетичних жанрів. Його система метричних форм віршування, строфіка, канони рими, багатство образної мови майже до кінця XVII століття були джерелом для англійських поетів.

Великий вплив на Спенсера справили ідеї римо–католицької церкви, особливо суворі переконання протестантів, серед яких слід назвати Джона Юнга. Його погляди пізніше відбилися у поемах Спенсера. У всіх своїх творах він змішує класичні літературні теми і умовності з християнською мораллю, демонструє свої патріотичні почуття та переконання. Одночасно Е. Спенсер активно виступав за очищення англійського мистецтва і взагалі культури від середньовічного варварства. В „Королеві фей" він висловив своєрідний аристократизм, в якому закликав англійську інтелігенцію, аристократію до відокремлення від тих суспільних елементів, котрі далекі від культури взагалі. Як і Дж. Лілі, він пропонував переймати характерні риси витонченості й благородства, прославляючи цим людину високих духовних зацікавлень, спроможну віддати своє життя за ідеали вітчизни.

Його великий вплив на англійську літературу й суспільство зумовлений ще й тим, що він створив досить складну метафоричну мову, основною прикметою якої було „ховання" думки в своєрідні алегорії й символи, крізь які читач уявляв собі картини реального англійського життя і природи, котру розумів як ідеал довершеності і гармонії.

Одночасно з ним Дж. Лілі також стояв на позиціях боротьби за чистоту нової літератури, очищення її від догматичності і неприродності, характерними рисами якої мали бути повчальність і висока релігійність. У його „Евфсцесі" основною думкою є прославлення ідеального, чесного інтелігента, людини світської культури, благородної в своїх вчинках, людини, яка вирізняється високим інтелектом, багатством почуттів та витонченістю манер. Проза Дж. Лілі не була якимось винятком в англійській літературі. Одночасно з ним зі своїми творами, схожими на „пасторалі", виступають Ф. Сідні зі своєю „Аркадією" та Р. Грін, в творах якого відчутна така сама думка, як і в прозі Дж. Лілі, але вже дещо інакше він дивиться на завдання літератури: він пропонує англійській літературі не тільки зображувати рафіноване, аристократичне суспільство, але й звертати увагу на жорстоке й вкрай нужденне життя лондонського „дна". Саме таку ідею вкладає він в серію памфлетів про пройдисвітів, породжених протиріччями англійського життя. Його підтримав Т. Делоні, створивши декілька творів, у яких змалював життя міського ремісничого середовища.

Таким чином, англійська поезія і проза XVI століття, не дивлячись на аристократичні тенденції, проклала собі шлях до демократичної національної культури й зокрема мистецтва. Проте з усіх жанрів та родів літератури найбільш демократичною була драматургія, яка знаходилась під патронатом англійського королівського двору й тому спокійно витримувала гостру критику представників літературного процесу.

Розвиток демократичних тенденцій в англійській драматургії починається з вивільнення її від середньовічної тематики та з засвоєння ідей італійської гуманістичної драматургії. Однак справжній розквіт англійської драматургії починається у другій половині 80-тих років XVI століття, з часу, коли в драматургію прийшли так звані „університетські уми", ті письменники, котрі отримали гуманітарну освіту в престижних коледжах та університетах. До таких можна віднести вже названого Дж. Лілі, К. Марло7, Т. Кіда8 й Р. Гріна. З них найбільш впливовим був К. Марло, котрий вніс в англійську драматургію глибокі ідейні проблеми, зокрема тему звільнення особистості від будь–яких впливів, які заважають й гальмують устремління до опанування всесвіту. Крім того, саме він обновив форму драматичних творів: побудував дію навколо особистості героя, ввів білий вірш, звільнивши таким чином мову від кайданів рими.

Та ближче до кінця століття провідним драматургом Англії, і навіть Європи, стає Вільям Шекспір, котрий перейняв все вартісне у своїх попередників, зумів надати англійській драматургії новаторських рис, зробивши її взірцем для письменників багатьох країн.

В. Шекспір далеко не єдиний письменник, котрий показав складність суспільного життя і індивідуальних доль в ту епоху, проте ніхто з його сучасників не володів таким розвинутим почуттям драматизму, як він. Його п'єси в будь–якому жанрі наповнені зіткненнями, конфліктами, боротьбою. Динаміка комедій і трагедій В. Шекспіра відображає бурхливий характер епохи, яка по суті стала прологом для буржуазної революції XVII століття. У Шекспіра був надзвичайно проникливий погляд на життя і вміння „оголювати" протиріччя дійсності. Як справжній драматург, він об'єктивно розкривав мотиви, які керували вчинками його персонажів, не надаючи очевидної переваги нікому з них, надаючи можливість кожному виразити себе в повній мірі і виправдати свою поведінку тими чи іншими мотивами.

Проголосивши устами Гамлета головне завдання театру – "тримати дзеркало перед природою", він викликав чітке емоційне ставлення глядачів до своїх драматичних творів, оскільки "тримання дзеркала перед природою" сприяло появі так званої барочної драми, котра зуміла об'єднати античність і місцеві події, урочисту декларацію і плебейський жанр, підпорядкувавши їх єдиному драматичному дійству, що розгортається в часі.

Просту оповідність, нанизаність епізодів містерій та комедій бароко В.Шекспір перетворює в єдине, сповнене протиріч дійство, в якому кожен наступний епізод включає попередній, витікає з нього. Завмерлі історичні маски Шекспір перетворює в емоційні характери, кожна репліка яких включає попередню побудову думок. Його характери – Гамлет, Отелло, Яго, Дездемона, Лір та інші – це складні особистості, котрі не є простою послідовністю одночасних дій, але є певним емоційним рухом, в якому кожний момент свідомості дій, будучи новою якістю, включає й попередній момент, й наступний, що слід розуміти як єдину в своїх якостях свідомість. Саме такі якості драматургії є ознаками сили Шекспіра, тому що він розуміє дію як процес, в якому кожна людина постає однією з сторін дійства, однією з складних, сповнених протиріч його якостей. У ньому характери невідривні від дійства в цілому. Та й темами його трагедій є не характери, а події великого історичного, філософського значення, характери ж виступають провідниками різних якостей цього дійства. Як у Рубенса9 або Рембрандта10 драматизм, його пафос, побудований на чуттєвому й тілесному емоціоналізмі, яким у них просякнутий світ, небо і земля, світло та матерія, так і у В. Шекспіра емоції, переживання, афекти зливаються словесним дійством, створюючи повноту й енергію поведінки.

Противник моралізації, Шекспір яскраво розкриває конфлікти епохи, підкреслюючи в них загальнолюдські риси, що і забезпечило його п'єсам живий інтерес з боку прийдешніх поколінь. Не тільки п'єса в цілому, але й кожна сцена у Шекспіра наповнена драматизмом, динамічністю, відображає загальний конфлікт, який і складає центр сюжету.

1.2. Англійський живопис та архітектура

Як і література, англійське образотворче мистецтво часів В. Шекспіра, отримавши свободу від прив'язаності до церковного обряду й тим самим ставши спроможним виконувати суспільну функцію, повністю відновлювало незалежне положення в культурному житті англійського суспільства. Воно стало доступним всім, а це сприяло не тільки вираженню суспільних поглядів та ідей свого часу, але й активній участі у їх формуванні. Таким чином, в художньому процесі пройшов справжній переворот. І в першу чергу такий переворот відбувся в англійському портретному живописі після того, як Англію відвідав відомий в Європі художник Ганс Гольбейн Молодший, хоча з історичних джерел відомо, що й до його приїзду інтерес до живописного портрету був вже значним. Однак Гольбейн залишив в Англії чудові реалістичні портрети цілого покоління, й перебування його в цій країні не могло не відбитися на розвитку її мистецтва. Серед великої кількості портретів, створених в Англії в XVI ст. англійськими майстрами, виділяються своїм реалістичним характером ті твори, автори яких розвивають принципи Гольбейна. На одному з таких портретів збереглася стара наклейка з латинським написом: "Писав Джон Біттс, англієць". "На цьому портреті зображена людина, проста та спокійна гідність її рис, цінність фігури – повністю гольбейнівська"11.

Loading...

 
 

Цікаве