WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Життєвий і творчий шлях Ф. Тютчева - Реферат

Життєвий і творчий шлях Ф. Тютчева - Реферат

Реферат

на тему:

Життєвий і творчий шлях Ф. Тютчева

"... Ніхто краще від мене не поцінує моральної заслуги людини, яка через відсутність щастя вміє, коли потрібно, замінити його обов'язком"

Ф. Тютчев

Вступ

Видатний російський поет, яскравий представник пізнього романтизму. Його творчість позначена глибиною філософської думки та здатністю проникати в таємниці природи і людської душі. У філософській ліриці поета – трагічна роздвоєність душі, приреченість на земне існування на тлі універсального природного життя. Проникливий лірик-мислитель, Тютчев був майстром російського вірша, який надав традиційним розмірам надзвичайного ритмічного розмаїття.

Отже, розглянемо життєвий та творчий шлях поета та спробуємо зануритись в романтичний світ поезії Тютчева.

Видатний російський поет-романтик Федір Іванович Тютчев народився 23 листопада 1803 року в помісті Овстуг, що на Орловщині. Він належить до стародворянській сім'ї. ДитячірокиТютчева пройшли в Овстузі; юнацькіроки були тісно пов'язані з Москвою. Початкову освіту Тютчев здобув удома. З 1813 року його вчителем російської мови був молодий поет і перекладач С. Раїч, який познайомив свого учня із скарбницею російської та світової поезії, заохочуючи водночас до віршування. "З яким задоволенням згадую я той щасливий час, - розповідав згодом у своїй автобіографії Раїч, - коли, бувало, навесні чи влітку, проживаючи у підмосковній, ми разом із Федором Івановичем виходили з дому, запасалися Горацієм, Вергілієм або будь-ким із вітчизняних письменників і, вмостившись у гаю, заглиблювалися в читання". Розповідаючи про здібності свого "обдарованого від природи" вихованця, Раїч згадує про те, що "після тринадцятого року він перекладав уже оди Горація з дивовижним успіхом". З ранніх поетичних спроб Тютчева збереглася лише ода "На новий 1816 рік". Вона була прочитана 22 лютого 1818 року поетом і перекладачем, професором Московського університету О. Мерзляковим у Товаристві любителів російської словесності. 30 березня того ж року юного поета було обрано членом Товариства.

Восени 1819 року Тютчев вступив на словесне відділення Московського університету. Щоденник тих років приятеля Тютчева, майбутнього історика та письменника М. Погодіна, свідчить про широту їхніх зацікавлень. Друзі звертались до літератури, історії, філософії,все піддаючи критичному аналізу. Так виникали їхні суперечки та розмови про російську, німецьку та французьку літературу, про "вплив, який словесність однієї мови справляє на словесність іншої". Значний вплив на формування світогляду поета мали філософські погляди Паскаля та Руссо.

В листопаді 1821 року Тютчев закінчив університет з степенем кандидата словесних наук, а весною 1822 року був зарахований на службу в державну колегію закордонних справ. Через декілька місяців він був призначений позаштатним чиновником російської дипломатичної місії в Мюнхені і покинув батьківщину. На протязі перших шести років перебування за кордоном Тютчев працював "поза штатом" в російській місії і лише в 1828 роціотримав місце другого секретаря. Цю посаду він обіймав аж до 1837 року. Неодноразово у листах до рідних і знайомих Тютчев жартома писав про те, що надто довго тягнеться його підвищення, і так само жартівливо пояснював: "Оскільки я ніколи не ставився до служби серйозно, - справедливо, що служба також насміхалася з мене".

На чужині Тютчев провів 22 роки, з них – 20 років в Мюнхені. Тут він одружився на вдові російського дипломата Елеонорі Петерсен (1826); тут він познайомився з філософом Шеллінгом і потоваришував з Генріхом Гейне (1828). Дім Тютчевих в Мюнхені Гейне називав "прекрасним оазисом", а самого поета – своїм "кращим" тодішнім другом. Тютчев перший з російських поетів почав перекладати поезію Гейне на російську мову.

Поезія Тютчева, що друкувалася на протязі 20-х – початку 30-х років в московських журналах і альманахах на принесли йому широкого визнання в читацьких і літературних колах. Але все таки серед цих віршів були і оригінальні, які засвідчували зрілість і самобутність його таланту. В них наявні і щирі зізнання ("Silentium", "Як над попелом гарячим ..."), і поетичні картини природи ("Весняні води", "Осінній вечір"), і філософські роздуми. Тоді ж виникає і ряд чудових творів його любовної лірики. Із небагато чисельних критичних слів на його адресу за цей час заслуговує уваги відгук Польового, який відніс Тютчева в одному із своїх оглядів до числа поетів, які "подають великі надії".

Своє справжнє визнання поезія Тютчева вперше отримала в 1836 році. Весною цього року копії віршів поета через В'яземського і Жуковського потрапили до рук Пушкіна. "Мені розповідали очевидці, в якому захваті був Пушкін, коли він вперше побачив збірку рукописну його віршів. Він носився з ними цілий тиждень ..." - згадував Ю. Ф. Самарін. Пушкін і його друзі планували випустити вірші Тютчева окремою збіркою. Це видання здійснене не було, але в третьому томі пушкінського "Современника" за 1836 рік з'явились 16 віршів Тютчева під спільною назвою "Вірші, надіслані з Німеччини" із підписом "Ф. Т.". Вісім віршів з тим же заголовком і підписом розміщені в четвертому томі журналу. На сторінках "Современника" вірші Тютчева друкувалися і після смерті Пушкіна аж до 1840 року.

У 1837 році Тютчев був призначений старшим секретарем російської місії в Туріні, а незабаром – повіреним у справах. Залишивши сім'ю у Петербурзі, в серпні 1837 року поет виїхав у столицю Сардинського королівства. В Туріні довелося пережити Тютчеву важку втрату: 27 серпня 1838 року померла його дружина Елеонора Тютчева.

Ще в останні роки перебування в Баварії Тютчев відчув глибоке почуття до молодої вдови Ернестини Дьорнберг. 17 липня 1839 року поет вступив з нею в шлюб. Службовий проступок, зроблений Тютчевим (самовільний від'їзд в Швейцарію для вінчання з другою дружиною), ставить хрест на його дипломатичній праці. Він був змушений подати у відставку і з осені 1839 року знову оселяється в Мюнхені. Але його подальше перебування на чужині, не зумовлене службовим станом, стає все більше і більше важким для поета. В 1844 році Тютчев з сім'єю повертається на батьківщину, а через півроку зараховується у відомство Міністерства закордонних справ.

Петербурзький період життя поета позначений новим піднесенням його ліричної творчості. В 1848-1849 він пише справжні шедеври: "Неохоче і несміло...", "Коли у колі згубливих турбот ...", "Сльози людськії, о сльози людськії ..", "Російській жінці", "Як диму стовп світліє в вишині" та ін. В 1854 році в додатку "Современника" вийшла перша поетична збірка Тютчева, в цьому ж році побачило світ окреме видання творів поета.

Психологічною глибиною були позначені нові вірші поета: "О, як ми згубливо кохаєм ...", "Доля", "Остання любов", "Весь день вона лежала в забутті ..." та ін., які склали так званий "денисьєвський цикл". Цей поетичний цикл став своєрідною ліричною повістю про кохання, пережите поетом "на схилі літ", до Єлени Денисьєвої.

Помер Федір Тютчев 15 (27) липня 1873 року, похований у Петербурзі на кладовищі Новодівичого монастиря.

Висновок

Із самого початку творчості Тютчев був яскравим представником поезії філософської, в якій думка, при всій її узагальненості, "ніколи не являється читачеві голою та відокремленою, але завжди зливається з образом, взятим зі світу душі чи природи". В поезії намагався філософськи осмислити життя Всесвіту, зазирнути в таємниці космічного життя та людського буття.

Дійсність, "реальність життя", сприймалася поетом як безнастанне протиборство ворогуючих сил. Такий драматизм сприйняття дійсності позначився на всьому світорозумінні Тютчева. Любов'ю до життя, майже фізичним "надміром" життя пронизано багато віршів поета.

Якщо в перший період творчості Тютчев виступає як представник поезії філософської, то у зрілі роки, не перестаючи бути поетом думки, він усе наполегливіше шукає шляхи вираження почуттів, переживань і настроїв – у розмаїтті їхніх проявів, у неповторному русі. В його віршах сум переростає у страждання, радість – у захоплення, кохання зі світлого почуття перетворюється у "фатальний поєдинок".

Для відтворення складного світу людської душі поетові часто слугують образи природи: квітучий світ сонця, блакитного неба та "співаючих дерев", невагома арка райдуги, що обіймає земну кулю океану. Такі зіставлення, порівняння, паралелі, викликаючи і читачеві щоразу нові, незначні асоціації, розкривають не просто стан душі, а пульсацію, Рух внутрішнього життя – його "биття". Хоча ідея зіставлення душевних станів людини з тими чи іншими явищами природи виникала в поезії і до Тютчева, зображення невидимих прихованих порухів душі крізь зриму діалектику явищ природи – це те, що дав поезії Тютчев.

Використана література

1. Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія. 10 клас – Т., 2006

2. См. Брюсов В. Я., Легенда о Тютчеве – "Новый путь", 1903

Loading...

 
 

Цікаве