WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Жерар Філіп і театральний Авіньйон - Реферат

Жерар Філіп і театральний Авіньйон - Реферат

В розмові з Гогенцоллерном принц – Жерар ніби частково звільнявся від лунатичної подоби, привідкриваючи глядачеві риси живої людини. І ця людина, на перший погляд, виявлялася діяльною і повнокровною. "Навіжений і сновида" Фрідріх Артур принц Гомбурзький, прокинувшись від маячні, включався у земне життя. Тепер він наче соромиться того, що "ніч з такою силою" його "духмяно оповила" і він забув про свої військові обов'язки. На зміну балетній значущості рухів прийшли знервовані, почасти метушливі фізичні ритми. І тим не менше всією своєю поведінкою Жерар давав зрозуміти, що йому тісно, незатишно в земній якості, що душею він належить до "місячного світу". Нервозність виступала не властивістю характеру, а наслідком того, що принц ніби насильницьки повернений до своїх обов'язків і "тутешніх" справ. Вони, як і реальні події, бачаться принцу в примарному, місячному світлі. Напр., реальна зустріч з курфюрстом.

Для глядача вона не приховувала в собі нічого загадкового і тим більше чарівного – жодного золота і срібла, жодної мармурової тераси, жодних "дорогих для серця" людей. На кону виникали з темряви і відходили у темряву примари влади і закону. Через увесь спектакль проходили чорним походом вони, реальним і обтяжливо давлячим.

В сцені з Гогенцоллерном душа принца-Жерара билася "на порозі ніби подвійного буття", кидалася між сном і несном, неприкаяно шукала собі порятунку. І знаходила його у світі, що є по той бік земних буднів.

Жерар жодним чином не нормалізував дивність клейстівського героя. Навпаки, риси лунатичної віддаленості усіляко виділяв. Вона виступала знаком особливої одухотвореності принца, прикметою своєрідної душевної організації і романтичного ставлення до життя. Тому земне тривожне існування сприймалося принцом крізь призму сновидінь, і предмети реальності, втрачаючи конкретність, виступали гінцями чогось незнайомого і поки що недосяжного. Кожній реальній події свідомість принца приписувала додаткову вартість і важливість.

Так трактував Жерар епізод з рукавичкою, яку він зняв з руки Наталії в припадку сомнамбулізму, малюючи собі в космічному світлі зіткнення з курфюрстом.

Тоді я догори за ними, щоб спіймати.

Будь-кого з них. Та марно!

Лишень я на драбину, як вона

Розтягується в довжину безмірно,

Неймовірно – аж до самих небес!

Як блискавка, в кінці, крізь двері

Їхнього порталу вихоплює їх світло

І поглинає, гримнувши дверима.

Лиш рукавичку похапцем

Стягнув з примарної руки.

І що за дивина! Прокинувшись, дивлюсь:

А рукавичка у моїй руці...

Жерар всіляко підкреслював, що світ курфюрста не існує для нього як реальний, його контури розмиті згладжені, сама дійсність ним придумується. Тому її сигнали миттєво набувають якогось вищого сенсу, яким наділяє їх душа, вони сприймаються не прямо, а ніби через вимріяну завісу, туманний осередок думок, що там рояться. Так рукавичка Наталії – доказ його дивних і неосяжних зв'язків із світом, знак їхнього призначення одне одному. Рукавичка, позначена "нетутешнім" сенсом душі, цілковито поглинає його думки, він слухає неуважно накази фельдмаршала перед військовим виступом. Вона в кінцевому підсумку виявиться причиною майбутньої трагедії, коли обставини змусять принца відмовитися від самого себе і від свого придуманого світу.

Отже, рукавичка Наталії заважає йому сприйняти військовий наказ. Жерар-принц ніби соромився власної неконтактності, нездарності включатися в те, що відбувається, невміння змусити себе, подолати впертість. Він знесилений від несміливості і несміливий від знесилення.

"Що маршал мені накажуть?" – питав він фельдмаршала, механічно записував в записнику стратегічні вказівки, але думка його зайнята іншим. Отже він шукав в реальності підтвердження тому, що рукавичка – символ особливих уз, що дивним чином виникли між ним і Наталею. Тому принц не може осягнути сенс наказу, як і не в силах спекатися своїх обтяжливих думок.

Своєю поведінкою на військовій раді Жерар давав зрозуміти, що майбутня помилка його станеться довільно, що він був би радий не порушувати наказу, але він не в стані переінакшитися. Він все записав і нічого не зрозумів, і не тому, що він і справді тупий і "дурень", як його, будучи роздратованим, охрестив Гогенцоллерн. Просто він не може діяти так, як інші, наподобі Трукса, Коттвіця, фельдмаршала. Він не іграшка в чиїхось руках, тому що в своєму світі він сам собі господар і там йому курфюрст не указ. І бій із шведами він сприймає як бій з фортуною, не оглядаючись на чиєсь розпорядження і диктати. Жерар постійно виділяв, що дії принца обумовлені ним самим, його категоричним імперативом (моральним кредо), не навіяним і не нав'язаним, а таким, що прямо випливає з його душевного ладу. Тому бій – це навіть не реальний бій, який потім увійде до історії, це перевірка власної доблесті, власних моральних спонук, особистої вправності і вартості. Тому так тріумфуюче переможно і без страху кидав він виклик капризній богині удачі:

Дитя богів, знай, нині я ловитиму

Тебе на полі бою і кину

До ніг моїх...

Принцом найменш за все керували марнослав'я, суєтні прагнення, він мріяв про перемогу для себе, поразка шведів була для нього своєрідним самоствердженням. На полі бою під Фербелліном Жерар-принц метушився по сцені майже у вакхічному сп'янінні. Він пританцьовував, перебігаючи від Гогенцоллерна до Коттвиця, радів при буханні гармат, по-хлоп'ячому дивувався розташуванню військ і, окрилений усвідомленням своєї правди, віддавав зарозумілі розпорядження наперекір волі курфюрста. Жерар грав спокусу діяти за власним почином, майже впивався тим, що він, вільний від будь-якого тиску збоку, купався у своєму свавіллі. Його принца наче звільнили з кріпацтва і відпустили ззовні нав'язані сили, внутрішня енергія вихопилася незнищенно і переможно. Нехтування наказом якраз і забезпечило вибух сил, що ховалися марно, і цей тріумф особистої ініціативи ніби виступав свідченням життєздатності принца, його "другої натури".

Емоційний вибух, захват перемогою власної особистості – важливий штрих в трактуванні принца Жераром. Складний характер Клейста обертався другим боком – перед глядачем був вже не просто мрійник, безпідставний і зворушливий, а людина, а якій підсилено грають сили, що не знайшли місця застосування. Вперше він знаходить її в бою, знаходить, коли чинить всупереч наказу курфюрста.

Над шведами отримано перемогу, але дійсна перемога полягає у тріумфі особистості принца, в доведенні його окремої, самостійної вартості. Парадоксальним чином ця зухвала спроба принца довести свою людську значимість і автономність там, де самим статутом приписано людині бути безголосим, знеособленим гвинтиком в холодному механізмі війни, і є його трагічна провина. Тут духовний світ принца і його право на дію вступали у грі Жерара в непростий причинно-наслідковий зв'язок. Людська, відмінність принца виявилася запорукою його права на дію, а духовність – підтвердженням права.

Своє засудження та арешт принц сприймає з дитячим обуренням і безпосередньо. "Я сплю? Чи я не сплю? Чи при своєму я розумі?" – питав він, заціпеніло застигши з трьома шведськими прапорами в руках. Він не міг повірити, що кінець блискучого бою за його режисури так печально обернувся для нього самого. "Скажіть, хіба ми переможені?" – не розумів він у бесіді з Гогенцоллерном і, ніби вражений громом, не поспішаючи знімав з себе шпагу, віддаючи її наближеним, але залишався впевнений у правильності свого вчинку.

Принц-Жерар йшов до в'язниці надламаним, із сумнівами в розумності світопорядку і все-таки не відмовлявся бачити оточення в романтичному світлі. Він не хотів вірити в жорстокість курфюрста і піддавався самообману навіть після військового допиту.

В камері фербеллінської в'язниці відбувалося подальше випробування віри принца в розумність світу, а її, як знаємо, втілює для нього курфюрст. Квадрат авіньйонської сцени вихоплювався з темряви променем прожектора. Принц сидить на лавці, двоє вартових з гвинтівками стоять з обох боків. Принц радісно кидався до Гогенцоллерна, чекав на звільнення, сподіваючись на милосердя і альтруїзм курфюрста. Адже той дорожить ним, як сином, і радіє славі, що прийшла до нього. "Так як же він тепер квітку розтопче?" – кидав Жерар з обеззброюючою незахищеністю. Принц так само переконаний, що допит йому зробили лише для повчання і до страти приговорили для перестраху, не серйозно – сприймати погрози розправою і покаранням як цілком реальні не міг, тому що курфюрст, який, як батько виховував його, чудовисько без серця, тоді весь світ виродливий, в ньому немає ні краплини сенсу. Тоді повинна впасти вся романтична світобудова, яка виплекана його свідомістю.

Принц-Жерар провадив бесіду з Гогенцоллерном спокійно, розсудливо, наче розмірковував сам із собою:

За дрібний ганч, ледь видний в окуляр,

І нищити дарителя алмазу?

Тоді біліш від білого Алжирський бей,

Сарданапал на згірш, як херувим!

Тоді не винні римські всі царі,

Loading...

 
 

Цікаве