WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Жерар Філіп і театральний Авіньйон - Реферат

Жерар Філіп і театральний Авіньйон - Реферат

Маска з героя була зірвана – Лорензаччо радів, уявляючи тріумф справедливості, стрибав по сцені, як хлопчисько, тряс Скоронконколо за плечі і копав його під зад – він був щасливий від того, що зважився на вбивство!

Тепер, коли воля дієва, а тіло приведене в бойову готовність, Лорензаччо належало останнє і, ймовірно, найжорстокіше випробування – останній акт самопізнання, самоперевірки і звіт перед власною душею. Лоренцо-Жерару треба було винайти виправдання своєму рішенню в лабіринті багатьох плутаних роздумів, важливо було погодити фізичний стан перед тирановбивством із станом моральним, з його заборонами і законами.

Лоренцо біг до Філіппо Строцці, єдиного, хто прозрівав під його балаганною личиною блазня душу чесної людини, щоб вчинити над собою цю очисну терапію. Після відчайдушного прохання Строцці врятувати його синів від страти, Лоренцо-Жерар, піднявшись на три сходинки підвищення, він ніби летів над сценічним майданчиком, починав свій монолог.

В драмі Мюссе сповідь Лорензаччо розтягується на серію монологів, в спектаклі вона звучала одним монологом. У сповіді "сина століття" Мюссе аналізуються витоки розчарування і світової скорботи у того покоління, яке було обдурене мізерним результатом липневої революції 1630 року. В своєму монолозі Лорензаччо Мюссе – "велика людина", романтичний індивідуаліст, такий, що в гордині піднісся над тупим натовпом в ім'я самого себе, заради категоричного імперативу, яким він натхненний. Він не може не вбити тирана, тому що тоді уподібниться "тремтячій тварині", черні, його вчинок – самоствердження, яке не має суспільних наслідків. "Я загину і загибеллю своєю не принесу людям користі, так само як не буду і зрозумілий ними". Леренцо Мюссе – у певному сенсі проповідник соціального непротивлення (квієтизму), що усвідомлює абсурдність буття і людського подвигу, тому що він провадить до нульового результату. Не випадково в XX ст. такими модними були зближення Мюссе з екзистенціалістами і абсурдистами.

Жерар Філіп читав сповідь свого героя інакше. Його Лорензаччо вбивав тирана і йшов на смерть не через презирство до натовпу, не як покарання себе за життя, що проходило в блуді та бездіяльності, а як приклад боягузливому міщанину, якому він хотів дати урок громадянської активності. Герой Мюссе бачився йому через досвід Опору (1942–1944 рр.), через моралістику екзистенціалістської прози Камю, який стверджував ідею боротьби зі злом, навіть якщо вона не в силі знищити його і що-будь змінити в світі. Сама драма за режисури Жерара Філіпа і завдяки його Лоренцо несподівано набула точок дотику з тематикою воєнної і післявоєнної французької драматургії на кшталт "Антігони" Ануя чи "Мух" Сартра.

Обидві драми за всієї їхньої ідейної і художньої відмінності володіли чіткою суспільною спрямованістю – вони повинні були дискредитувати від невтручання, відсторонення від чинимого зла, проголошені французьким обивателем нормою життєвої поведінки в дні фашистської окупації. На початку п'ятдесятих пагубність невтручання втратила колишню політичну гостроту, але зберегла свою актуальність в справі виховання громадянської моралі. В п'ятдесяті роки XX ст. невтручання рядового француза в громадське життя вже не диктувалося намаганням вижити, вціліти в фізичному розумінні, як це було в воєнні роки; щоденні компроміси сумління з дійсністю, співіснування з чинимим злом забезпечували лише відносне незлиденне життя.

Тим часом зло так само вершило свою історичну місію за нових умов. І не тільки в масштабах міжнародних, але і у вузьконаціональних, домашніх, буденних. Дії все того ж зла, нещадимого і непереможного, яке так мучило героя Мюссе сто років назад, після Липневої революції, і, ймовірно, чотириста років назад у Флоренції Медічі, втратили свій апокаліптичний сенс і вкладалися в рядки, що просякнуті житейською інтонацією.

Так, молодь проповідує анархію і усілякий нігілізм, влітку п'ятдесят третього року гігантський страйк поштових службовців паралізував країну. Фашизм нагадував про себе не тільки своєю теперішньою роботою, але і минулою – відбуваються процеси французьких гестапівців, що працювали в камері тортур на паризькій вулиці де ля Помп, і бордоський процес 21 есесівця з дивізії Рейх, які 10 червня 1944 року брали участь у страті 642 чоловіків і жінок в містечку Орадур біля Лиможа.

В строкатості реакцій рядового француза переважала все та сама позиція індиферентності і неучасті, саме її і вибрав за свою мішень Жерар у Лорензаччо. Про злочинність невтручання і пустого фрондерства тлумачив спектакль. Свій монолог Лорензаччо не виголошував як певну гарячу і обурену відповідь обивателю, що намагається ужитися з будь-якою сваволею, прилаштуватися, тільки б все залишалося на своїх місцях – дім, налагоджений порядок буднів тощо, і заради цього готового наглухо закрити віконниці своєї затишної мушлі. То був монолог-роздум, роздум вголос французького інтелігента п'ятдесятих років, для якого проблеми столітньої давнини стали несподівано актуальними і такими, що вимагають вирішення. Лорензаччо Жерара розумів, що його вчинок не підніме республіканців на боротьбу за свободу, але він чинив так, тому, що тільки так може чинити морально повноцінна людина. "Чи зрозуміють мене люди, чи ні, чи почнуть діяти чи не почнуть, я все скажу, що мушу сказати; я змушу їх загостряти пера, якщо не змушу загострити списи, і людство збереже на своєму обличчі криваві сліди ляпаса, завдані моєю шпагою".

Це був урок Лорензаччо республіканцям, що не повірили в серйозність його намірів і проґавили свободу, це був наказ Жерара Філіпа своїм сучасникам і, напевне, нащадкам.

Його Лоренцо розправлявся з герцогом на високому театральному кону, він прирізав його, наче свиню, точним і чітким чоловічим ударом, а потім сідав біля розпростертого тіла і з якимось радісним умиротворенням промовляв: "Який м'який і запашний вечірній вітер! Як розпускаються в полях квіти? О, чудова природо! О, вічний спокою!"

А через декілька хвилин з факелом у руці він виходив назустріч Філіппо Строцці, щоб повідомити про смерть тирана, а потім вибігав на авансцену, розмахуючи республіканським прапором, увесь у зблисках золотого і яскравочервоного, не дивлячись на попередження, що чернь розірве його на шматки. Але на Лоренцо ніхто не накидався, вбивця, що прагнув отримати чотири тисячі флоринів за його голову, не ховався за дверима будинку Строцці і не завдавав йому зрадницького удару в спину, а озвіріла чернь не скидала його мертве тіло в лагуну у відповідності із ремарками в драмі Мюссе.

В спектаклі Лоренцо-Жерара вбивала темрява, він залишався один на сцені, цитринове коло звужувалося до маленької плямки біля його ніг, які раптом підгиналися, наче хтось невидимий в цьому дорожньому мороці віроломно і смертельно вражав його, і Лорензаччо падав на землю, з дитячою безпомічністю розкинувши руки. Трубачі трубили зорю, десь за межами сцени гудів і радів флорентійський натовп, вітаючи нового тирана – Козімо Медічі, а Лорензаччо залишався лежати на кону в темночервоному, наче кров, що запеклася, ореолі довкола голови, до тих пір, поки не затихла вакханалія черні, що ревіла з репродукторів над авіньйонським амфітеатром, і не давали повного освітлення.

Література:

  1. Жерар Филип. Воспоминания, собранные Анн Филип. – М. – Л.: Искусство, 1962. – 388 с.

  2. Шмаков Г.Г. Жерар Филип. – Л.: Искусство, 1974. – 232 с.

  3. Жерар Филип (Большая советская энциклопедия. – Т.27. – М.: Сов. энциклопедия, І977. – С.394.

  4. Жерар Филип – человек, артист, гражданин: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. "Иностр. яз." (на франц. яз.) Сост., обраб. и коммент. И.М.Конаковой. – М.: Просвещение, 1989. – 118 с.

  5. Жерар Филип / И.А.Мусский. Сто великих актеров. – М.: Вече, 2002. – С.332–336. – 528 с.

  6. Филип А. Одно мгновение: повесть / Анн Филип. Путешествие с тенью: роман / Анна Сара; пер. с фр. К.А.Северовой. – М.: АСТ: Люкс, 2005. – 251 с.

** Пер. М. Рильського

Loading...

 
 

Цікаве