WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Золотий рід Алан-Гоа і божественний Гесер-хан - Реферат

Золотий рід Алан-Гоа і божественний Гесер-хан - Реферат

Інші ж дослідники настоюють саме на індоєвропейському (а отже, можливо, й спорідненому готам, приналежних до ясторфсько-пшеворсько-зарубинецького археологічного комплексу) субстраті європейських гуннів, відносячи його до сайрімів "Авести" ("Яшт", ХІІІ, 43; ХХІ, 52; савроматів-сарматів античних джерел), або навіть слов'ян (І. Білик, Г. Василенко, І. Калинець). Аналогічно виникли "білі гунни" (ефталіти) від змішання споріднених хуннам етносів (юебань) та іраномовних саків-хіонітів (hyaona) — мешканців долин Согду та Гіндукуша (Л. Гумільов, К. Єнокі), котрі переселилися сюди з північного Приаралля (т.зв. "болотні городища").

За джерелами відомі "кавказькі гунни" (пор. з вірм. hun "брід" та етнонім "бродники" та євр. "авар" – "переходити, долати переправу"), котрі служили у перській армії в 60-х роках ІІІ ст., а вірменські джерела свідчать для 90-х років того ж століття про гуннських та аланських солдатів. Із сасанідських написів 293 р. з Пайкули відомо про тюркського хана на Кавказі, а в 363 р., за свідченнями Іовіана, захищалися кавказькі проходи "від варварів, котрі були невідомі римлянам та персам", а у складі армії парфянського царя Аршака ІІ (345—368) боролися з персами алани та гуни. Отже, найманством на Заході та Сході алано-гуннський конгломерат зумовлював безперечне проникнення певних міфологем у середовище імперських етносів та їх союзників.

Також слід пам'ятати у зв'язку з версією походження монголів від "золотого роду", що власне хунни (сюнну) перші з народів Середньої Азії мали безпосередній контакт з буддизмом та шанували золоту статую Будди (нею опікувалося хуннське плем'я сюту) – "цзінь жень", "золотого чоловіка" – для поклоніння Небові та яку захопили китайці. Ханьський імператор У-ді (147 – 87 рр. до н.е.) поставив її у палаці Ганьцюань у якості великого божества, а самого сина князя хуннів – сюту зробив своїм близьким радником, наказав вигравіювати портрет жінки князя після її смерті на імператорській гробниці. Він надав титул "золотий рід" ("цзінь ші") нащадкам сютуського князя. Всі хуннські шаньюї (імператори) носили титул "ченлі гуту" – "син Неба", що схоже з буддиською концепцією про сина Неба (девапутра), обгрунтованою у буддійському творі "Суварнаправха сутра". Титул "син Неба" носили буддійські тохаро-кушанські царі та правителі Кучі. Поставши зовсім незалежно один від одного, у типологічно подібних умовах, концепція "сина Неба" (іманентного божества) — "тянь цзи" — полегшила поширення буддизму.

Як відомо, рід Чінгіз-хана називався "золотим", а його родоначальниця Алан-Гоа згадується у Рашид-ад-Діна: "... отже, золотий рід повинен був існувати ще в більш ранню епоху. Є подібність між самим переданням про народження Будди і давньо-монгольською генеалогічною легендою, наявною у Рашид-ад-Діна. Якщо виходити з наявності давньої буддійської традиції в Центральній Азії, що перейшла і до монголів, можна допустити, що при сакралізації свого ханського роду монголи використали буддійську легенду". Як свідчить "Таємний переказ", на дванадцятому поколінні від засновників монголів Борте-чіно (Сірого вовка) і Гоа-Марал (Чарівна лань) та їх сина Бату-Чігана (Непереможного Білого) їхній прямий нащадок Добун-Мерган одружився на красуні з таємничого племені хорі-тумат Алан-гоа. Але плем΄я не схвалило шлюбу і діти Добун-Мергана змушені були відокремитися (пор. з генеалогічною легендою готів про народження гуннів від шлюбу з вигнаних з племені готів жінок – "відьм" зі степовими "духами", та з Геродотовою легендою про утворення народу сарматів від шлюбу вигнаних скіфських юнаків зі степовими амазонками, яких скіфи називали, за словами Геродота, oiorpata "чоловіковбивці").

Після смерті чоловіка Алан-гоа народила трьох синів, а батька їм описувала як світлорусого чоловіка, що приходив до неї димник юрти і випускаючий світло, від котрого вона завагітніла. Це, начебто, повинно було пояснити, чому рід справжніх монголів був високорослим, бородатим,світловолосим та блакитнооким. Л. Гумільов вважає монголів прямими нащадками східноіранських жителів оази Турфан в басені Тариму, які мали власне князівство Чеші. Після розгрому від китайців вони перейшли на бік хуннів і за це були поселені в Забайкаллі.

Сином Алан-гоа і предком Чінгізхана у дев΄ятому коліні був Бодончар, дату народження якого монгольський історик Х. Перлее відносить до 970 р. Саме Бодончар освоїв полювання із соколом та підкорив собі якесь азіатське плем΄я, яке стало основою вже народу монголів.

Проте також нащадком Алан-гоа був вже вищезгаданий Буюрук-хан, він же цар несторіан–кераїтів Маркуз. Після смерті прадіда Чінгізхана Хабул-хана Маркуз очолив кочівників – кераїтів, монголів та уйгурів – для боротьби з тунгусомовними чжурчженями. Але його підступно полонили татари і чжурчжені розіп΄яли на "дерев΄яному ослі" (в 1150-х рр.). У Маркуза було два сини - Хурчахус (пом. 1171 р.) – цар власне кераїтів і безіменний "гурхан"— цар союзу кераїтів та монголів. У монгольських джерелах останній згаданий як саме перший монгольський хан – Хутула-хаган. Син Хурчахуса Тогрул (Тооріл), який двічі через підступи родичів потрапляв у чужинецьке рабство, стратив своїх дядьків, за що гурхан скинув його. Старійшина монголів Есугей-баатур, батько Чінгізхана, проте, підтримав опального принца і відновив його на престолі. Гурхан змушений був зі своїми прихильниками відкочувати на південну окраїну Гобі до тібетомовних тангутів. Надалі Тогрул (Ванхан) і Темучін (Чінгізхан) стали бойовими побратимами, виступаючи на боці чжурчженів. Надалі несторіанин Тогрул (Ванхан) навіть усиновив Чінгізхана. Але в 1203 р. була спровокована різанина між монголами Чінгізхана та кераїтами, внаслідок чого Ванхан загинув, а остання несторіанська держава в Степу впала.

Одна з назв Макара – Джаларупа , "Водяна форма". Макара вважається також одним із дев'яти скарбів бога Кубери, охоронця Півночі. Він володар колісниці Пушпаки, здатної літати у повітрі. Кубера постійно асоціюється із землею, горами, надрами. У нього великий опуклий живіт, дві руки, три ноги, вісім зубів, одне око. Друге він втратив через прокляття Уми за те, що підглядав за нею, коли вона залишилася на самоті з Шівою. Його епітет — Вайшравана, тобто син мудреця Вішраваса (сина ріші Пуластьї), та дочки ріші Бхарадваджі Деваварніні.

Ведичні легенди аріїв розповідають, що бог Кубера володів початково островом Ланкою та океаном Сагара Його зведеним братом був ракшас Равана (символічний образ тамілів), який підступно вигнав Куберу з Ланки. Кубера переселився в Гімалаї, заснував столицю Алаку, побудовану божественним будівничим Вішвакарманом, йому належить чарівний сад Чайтраратха, що перебуває біля підніжжя світової гори Меру, його слуга Манібхадра — бог торгівлі, його дружина — чарівна Ріддхі, принцип процвітання, його друг — бог Шіва. Його свита — це якші, кіннари та гухьяки, його народ — "ітараджана" — "інші люди" (або "пуньяджана" — "чисті люди"), що напрошує на згадку "антиподів" — за грецькою міфологією, жителів Південного материка. Згідно з тібетськими легендами, "інші люди" перебувають у стані анабіозу в недоступних гімалайських печерах, але наступить епоха, коли вони прокинуться і започаткують нову цивілізацію. Даний переказ ліг в основу фантастично-квазіекзотеричної теорії російського вченого Е. Мулдашева щодо походження сучасного людства від цієї "первинної" раси особливих людей.

Слов'янським аналогом міфологічному індійському Кубері є Купало (якого пов'язують з іменем "Іван", слов'янським еквівалентом антропоніму Іоанн). Вони обидва – боги родючості і пов'язуються з магічною квіткою (Кубера – через свою їздову водяну тварину Макара – з лотосом, а Купало – через "мочарі" – з цвітом папороті), а також обидва співвіднесені із захованим скарбом.

Паралеллю Кубері–Купало видається можливим оголосити давньо-грецького міфічного героя Кефала ("Голова"), який зазнає певної втрати через мотив підглядання: необачно вбиває свою кохану дружину, яка назирці стежила за ним на полюванні. Вигнаний за ненавмисне вбивство, Кефал знайшов пристановище у фіванського царя Амфітріона, якому позичив свого чарівного пса (пор. із супутником Кубери Макара), щоб упіймати лиса, котрий завдавав великої шкоди околицям. Горці Західної Грузії знають бога родючості Тулепіа – Меліа ("меліа" – "лис"), який, вірогідно, тотожний і хаттському Телепінусу (він же пн.-кавказ. Тлепш, адиг. Лъэпщъ — "бог-коваль"; тобто мова йде про хетто-еллінське протистояння), але на нього наклався і один з грецьких варіантів осмислення Телепінуса не як Телефа, а як Кефала (через діалектне чергування звуків *k-//t- i *-lph-//- phl-). На підтвердження нашої версії виступає міф, за яким Кефал жив на Сході з богинею ранкової зорі Еос (аналог індійської Урваші) і став батьком Тітона, родоначальника царських династій Сірії, Кілікії та Кіпру.

Loading...

 
 

Цікаве