WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

К.Т. Вітчак запропонував реконструкцію імені саме для цієї праслов'янської спільності, зафіксованого, за Г. Ловм'янським, лише на периферіях Давньої Європи (у зв'язку з розселенням): *wenHtoi (< і.-є. *bhrghntoi "великі, високі") як спадок від більш давньої (реліктової) індоєвропейської спільності, з чим погоджується А. Брюкнер: "Це єдина первісна племінна назва (назва аріїв, можливо, стосується тільки індійців та іранців)". Тим більше, що О.М. Трубачов настоював на тому, що слов'янську культуру слід розглядати як "архаїчний варіант індоєвропейської культури".

Праслов'яни-"венети" просувалися у багаті та пожвавлені суспільним та культурним життям області побережжя Північного моря, а звідти — на схід, південь та захід. "...Процес цей характерний для всіх індоєвропейських народів того часу, і виключати з нього представників праслов'ян, одного з могутніх етнічних масивів Європи, нема підстав". Саме тут, між середньою течією Ельби і нижньою Одрою, частина "венетів" змінює протослов'янське самоозначення "венети/венеди/в'ятичі/ветенічі" (*wenHtoi < і.-є. *bhrghntoi "великі, високі") на праслов'янське "великі/вільци/велети" (*vel-), що зафіксували їх германські сусіди (Oueltai, Wilzi, Wilti, Wiltios, Vulsi, Vuloini, Vilini, Wulzi, Weletabi; Адам Бременський у ХІ ст. зауважував, що племена, які слов'яни називають "вільями", німці називають "лютичами", Leuticii, в той час як біограф Карла Великого Ейнхард говорив, що "вільці" — це німецька назва слов'ян, які самі себе називають "велетами"; Географ Баварський нараховує у "велунцан" 70 міст, що співставляють із засвідченою у "Великопольській хроніці" XIV ст. назвою міста Воліна в усті Одри Welunecz).

Лише зіткнувшись із Римом, як вважає С.В. Назін, праслов'яни самоозначилися саме як "нероманізовані" (на відміну від кельтів та даків-волохів),— "слов'яни" — "ті, що зрозуміло говорять", аналогічно до "шкиптарет" — "ті, що зрозуміло говорять" (самоназва албанців), "еускалдунак" — "ті, що зрозуміло говорять" (самоназва басків).

Зазнавши культурного романського впливу, праслов'яни повернулися на землі предків в межиріччі Вісли та Одера (де сформували культуру підкльошевих поховань, 400-100 рр. до н.е.), зазнали світоглядно-господарського впливу кельтських племен (латенська і тшинецька культури) і створилисимбіоз із германськими племенами (вандали, бургунди та племена союзу лугів — гарпії, гелізії, маннами та наганарвали; пшеворська, оксивська і зарубинецька культури і пряшівська на Середньому Подунав'ї та етулійська на Нижньому Подунав'ї, що походить із пшеворської), відомий як венеди/венети писемних джерел. Надалі вони зайняли й територію Прикарпаття, співіснуючи з носіями латенських культур (серед яких — гірське плем'я котінів — спеціалістів по добуванню заліза, які Тацітом визначаються не германцями, а такими, що говорять галльською мовою, тобто використовують кельтську як посередника в системі різноетнічної латенської культури) або витісняючи звідси фрако-дакійські племена носіїв липицької та прабалтські племена-носіїв зубрицької культури (І-поч. ІІІ ст.), які одночасно намагалися колонізувати Верхнє та Середнє Подністров'я, асимілюючи місцеве населення, яке залишалося незахищеним після переходу в 50 р. н.е в Тисо-Дунайську низовину (після розгрому тут римлянами дакійської держави одріссів) в союзі з германцями-лугіями значної її частини — сарматів-язигів. Саме із залишком місцевих іраномовних язигів (які проіснували аж до поч. ІІІ ст), на наш погляд, і пов'язаний субетнонім „гуцули": пор. з осетин. "гыццыл чизг" - „дівчинка", де „гыццыл" – „мале/малий", а „чизг" – „дівиця", що у європейських писемних джерелах фігурує власне як „язиг" (етнонім сарматського племені, тісно пов'язаного з мотивом войовничих вершниць-амазонок). Тобто карпатські гуцули — це „малі язиги" в сенсі того, що залишилися в Карпатах (аналогічно група остготів/остроготів, яка відмовилася від войовничого походу на Захід, у „Готиці" Йордана визначається як „малі готи", Geti Minores) і змішалися з германськими гото-вандальскими племенами, а не вирушили у Європу (з європейських язигів, до речі, походить знаменитий канцлер корони Франції, єпископ Парижа в 867-879 та 883-889 рр. Гоццелін д'Анжу) і потім були амимільовані франками. З часом етнонім зазнав переосмислення у середовищі сусіднього романізованого населення на „готські": got/guth + румунський означений постартикль –ul > guţul „розбійник, рекетир"..

Венети в І ст. до хр.е. в альпійських землях спільно з деякими кельтськими та іллірійськими племенами об'єдналися довкола іллірійського племені нориків, утворивши могутню державу Норик, згадану як прабатьківщина слов'ян у "Повісті временних літ". "... Протягом тривалого часу основним населенням провінції Норик були кельти, котрі у перші століття християнської ери зазнали глибокого впливу римської цивілізації та латинської мови. Саме тут римляни впроваджували політику інтенсивної урбанізації, внаслідок котрої все місцеве населення було романізоване... Романізоване населення із Норику пізніше пересунулося на схід і заселило Верхню Паннонію... Не слід забувати, що майже скрізь романські мови сформувалися на кельтському субстраті. Інтенсивна і глибока романізація північної Африки не призвела до створення тут романських мов... Мовні сліди кельтського субстрату через романську мову проникли в багато мов карпатського ареалу. Кельтське походження ряду карпатизмів не викликає сумнівів. Одначе у деяких районах карпатської зони кельтський вплив міг бути безпосереднім (не серез східнороманську мову). Добре відомо, що у перші віки н.е. кельтський вплив мав місце на території південно-західної Польщі та Верхньої Сілезії. Ще сильніше та інтенсивніше воно було у Богемії, де перші слов'янські поселенці застали ще багаточисельне кельтське населення...".

Тут надзвичайно доречно згадати теорію О.М. Трубачова про прабатьківщину слов'ян на Середньому Дунаї, в Західному Норику. Як на нас, саме тут відбулася остаточна кристалізація "креолів" у етнос (усвідомлення "свої" впротивагу "чужим") та формування діалектного членування: празахідні слов'яни — в Воєводині та Західній Паннонії, прапівденні — на території теперішньої Словенії, північної Хорватії та північної Сербії, прасхідні — в Трансільванії та Банаті.

Норик контролював знамениту "Бурштинову дорогу", що починалася на північному сході сучасної Італії, в Аквілеї (власне енети – венети заснували Венецію та заселили Патавію – Падую та Аквілею), проходила через міста Норика та Паннонії – Емону (тепер Любляна), Саварію (тепер Сомбатхей), Скарбанцію (тепер Шопрон) і Карнунт (тепер Дейчальтенбург під Віднем) на Дунаї. З останнього дорога йшла у напрямку до рік Морава і Мура довжиною 600 римських миль (888 км), досягаючи Балтійського побережжя та племені естіїв (Таціт, "Германія", 45). Свідчення про останнє наявне вже у Геродота: "... Адже я не вірю в існування ріки, що називається у греків Ерідан, котра впадає у Північне море (звідти, за розповідями, привозять бурштин)" (Геродот, "Історія", 3 : 115). На нижній Віслі у Вроцлаві (Бресляу, Переяслав) було перевалочне торжище. Саме звідти поступав бурштин у міста північної Італії.

Дуже цікавим явищем цієї "Бурштинової дороги" був культ на ній єгипетської богині Ісіди, який в І ст. хр.е. принесли італійські колоністи – вільновідпущеники, що колонізували Норик та Паннонію. Ісіда ототожнювала із Долею Достатку (Fortuna Abundantia), супутницею Геркулеса, з котрими асоціювалися образи обіцяного Римською імперією "золотого віку". Культ Ісіди тут є тим більш знаменним, що вона є матір'ю не лише Осіріса, але й Міна, бога торгівлі, караванів та торговельного шляху.

Власне з Паннонії бурштин доставляли римлянам венети (енети), але встановлення в 181 р. до хр.е. римської колонії у венетській Аквілеї та перехід торгівлі бурштином до рук римських купців призвело до втрати зв'язку венетів із Бурштиновим шляхом. Ю. Колосовська звернула увагу на те, що буси з бурштину латиняни називали словом monilia, що дуже схоже на болгарське та українське "моністо". Щоправда, вона вважає, що це слово занесене у Середнє Подніпров'я з берегів Адріатики, хоча логічніше допустити його шлях із сходу на захід, аналогічно як латиняни запозичили в якості синоніму до свого слова succinum ("бурштин") ще й венетське glaesum (буквальне значення "жовтий"). Так само італо-сабінське слово rota у Варрона (RR,II,1,5) є контракцією з rohota ~ слов. "рогата".

Loading...

 
 

Цікаве