WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

У расово–антропологічному вимірі носії цієї "креольської культури" належали до альпійського типу, що й населення Австрії, Швейцарії та частково Північної Італії. Йому морфологічно тотожна дніпровсько–карпатська група слов'янської популяції, що дало можливість вважати останню північно–східним варіантом цієї раси.

Як на нашу думку, найбільш рухомі прошарки пасіонаріїв під іменами белгів та свевів виходили із середовища придунайської "материзни" — італо-венето-ілліро-праслов'янської спільності (архіпелагу "креольських островів"). Свевів Цезар називав "новим полчищем" (nova manus Sueborum) (Caes. BG , І, 37). Вони виступили до Рейну (Rhenus) і навіть перейшли на його правий, галльський берег. Тут частина свевів стала відома як "белги", у кельтському походженні яких сумнівався вже сам Цезар (Caes. BG , ІІ, 4) і який під час війни з ними про існування свевів ще не підозрював (а, отже, коли довідався про останніх, то назвав їх "новим полчищем", бо під "старим полчищем", напевно, розумів саме белгів). Як зазначає Ю. Колосовська, "... деякі особливості життя лугіїв змушують припустити, що лугії, як і свеви, належали до одного і того ж народу, не будучи ні кельтським, ні германським. Можливо, вони були народом слов'янського походження. Якщо гарії, названі Тацітом, належали до племені лугіїв (Germ. 43: 3-4) і якщо вони тотожні гарудам Цезаря, які входили в ополчення царя Аріовіста (Caes. B.G. І, 51), то в цьому вбачається прямий зв'язок народу лугіїв з народом свевів. Як і свеви, лугії входили у культову спільноту, об'єднану шануванням землеробських божеств ... У лугіїв був гай, освячений древнім культом (antiquae religionis lucus ostenditur – Tac. Germ. 43.3). Гай для здійснення таїнств мали марси або марсіани – плем'я свевів. В цьому гаю знаходилося святилище богині Танфани і за її культ відповідало усе плем'я (Tac. Ann. І, 51). Мати–земля Нерта (епонім Норику і, можливо, жіночий еквівалент скандинавсього бога Ньйорда з числа класу богів-ванів, батька Фрейра та Фрейї, — О.Г.) шанувалася племенем свевів у священному гаю (Tac. Germ. 40.2)". Цікавою в цьому випадку є приказка, засвідчена Географом Баварським стосовно свевів: "Suevi non sunt nati, sed seminati" ("Свеви не народжені, а посіяні").

Цезар характеризує германців на прикладі свевів (відмінних, як він зазначає, від германців: Таціт пише, що ім'я "свеви" (suebia) є більш вірним та древнім (verum et antiquum nomen), на відміну від недавнього для історика з Риму терміну "Германія" (Germ 2.2-3). Свеви, як розповіли Цезарю, — єдині з германців, котрі не бояться нікого, крім безсмертних богів (Caes. BG ІV.7)) як войовничих та "рискаючих", то саме так визначають його наступники племена саме венетів (венедів)–праслов'ян. Думається, що навіть ім'я "германці" стосувалося швидше спочатку свевів за іменем їхнього родоначальника (приналежність до "культової" спільноти — "свободи, яка розумілася як "жертва, принесена із сакральною метою" > "свіжа (нова) кров, віддана богам" > "свіжа (нова) кров, влита в етнос через шлюб та побратимство" > "о-своєний, свій" (*svoboda, де -d-a суфікс у збірному значенні < і.-є. *sue-bh-o "свої, співплемінники", "рід"; пор.: дв.-прус. subs "сам, свій", латин. suus "самому собі приналежний"; нім. Schwab "шваб" < дв.-верх.-нім. swābā "вільний"< і.-є. *suo- / *sue- "свій, рідний, лівий (пор. з лівим, північним берегом Дунаю!)" ~ sau- "світити") > "чистий", "білий", "справжній"; сталося це, напевно, внаслідок входження до держави свевів–праслов'ян ще й германців – маркоманів). Спогад про єдність зберегли балканські слов'яни у ритульному персонажі "Герман" (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця?), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Тут одразу ж хочеться згадати германського верховного бога (і жертву самому собі) Одіна (гот. wos "одержимий", "істовий" ~ праслов. *vent-). Аналогічне проголошує, як вище зазначалося, й вішнуїзм: "... Я вчу вас цьому, грунтуючись на Ведах. Згідно з Ведами, Вішну є той, хто вбиває і той, кого вбивають. У жертвопринесенні битви вбивати або бути вбитим однаково не має значення... Я однаковою мірою шаную війну, жертвопринесення і поклоніння Вішну". І звідси напрошується висновок про те, що й праслов'янський аналог — король В'ячеслав — мусів був бути такою ж, як Одін і Вішну, жертвою (не дивно, що реального історичного Войцеха наважується принести в жертву його брат — чеський аналог Святополка Окаянного, куди, до речі, останній і втікає, бо його аналог не те що зазнає якогось поганьблення, а стає королем, тобто його вчинок розцінюється у відповідності з традицією, визнавався ритуально законним; до речі, цей київський князь здійснює жертвопринесення своїм амбіціям саме правителів вятицьких та дотичних земель — Бориса, Гліба та Святослава).

Loading...

 
 

Цікаве