WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Відомий стійкий загальноіндоєвропейський мотив, за яким іменем одного із братів-близнюків місто отримує назву: від Ромула – Рим, від Кріве-Крівайтіса — Krzywgorod, Curvum castrum у Вільнюсі (древня частина міста), то слов'янський В'ячеслав може вважатися засновником Витичева (суч. с. Витачів Обухівського району Київщини), відомого візантійському імператорові Константину Багрянородному як Βιτετζέβη (у Київському Синопсисі – Витичи, В'ятичи). Наприкінці ХІ ст. Вітичів пагорб вже був незаселений і Святополк заснував на ньому "Святополчь градъ".

У ракурсі взаємних контактів західних індоєвропейців сам Відевут (Вейдевут) може виявитися паралельним кельтському жерцеві-друїду поряд з автентичним балтським жерцем Кріве Крівайтісом: Caer Vediwid — "замок найдосконаліших" і Caer Vandwy — "замок найвищого (!)". А отже, можна говорити про вплив на балто-слов'янський союз кельтів. Щоправда, у давньо-руській літописній традиції епонім в'ятичів згадується разом з епонімом не кривичів, а радимичів (явна пізніша тюрко-аваро-хазарська трансформація в "ердемчі") і зазначається, що прийшли вони "від ляхів" (не обов'язково це повинно було означати, що вони походять "з ляхів", а, на нашу думку, — переселилися з причини інвазії на їхню початкову територію ляхів; начебто, на Волині побутує переказ про коваля Радара, який переміг "Змія Краговея" і в останньому явно звучить лехітський Крак, переможець Змія і епонім Кракова). Проте, думається, нові політичні обставини змусили забути старе балто-слов'янське протиставлення Крів-Вячко і співвіднестися з більш актуальним Радим-Вячко.

Однією з дружин великого князя київського Володимира Святославича Святого була чешка ("чехиня"), яка народила князеві сина Вишеслава. Останній у 80-х рр. Х ст. отримав у княжіння Новгород та володів ним до своєї смерті в 1010 р.

В 1033 або 1036 р. великий київський князь Ярослав Володимирович Мудрий дає ім'я В'ячеслав своєму синові (при хрещенні отримує ім'я Меркурій). У "Повісті временних літ" повідомлення про це розташовано одразу ж після вказівки на те, що Ярослав став "самовластцем Рустей земли". Важко собі уявити, зазначає А.І. Рогов, що в такий торжественний момент могло бути випадковим наречення іменем сина руського "самовластця". В'ячеславом іменовано шостого сина Ярослава на честь чеського князя В'ячеслава (Вацлава) (нар. 907 р., князь в 921 – 28.9. 929 рр.), який першим у чехів став "самовластцем". Він був представником династії Пржемисловичів, сином чеського князя Вратислава (905 – 921 рр.) та Драгомири (дочки князя племені стодорян – гілки полабських лютичів). Молодшим братом В'ячеслава був Болеслав, який підступно вбив першого чеського самодержця. День памяті "доброго короля" В'ячеслава (польск. Waclaw, угор. Vencel, ірл. Wenceslas, нім. Wenceslaus) як – перенесення його мощей (932 р.) – католики шанують 4 березня. Відомі історії королі Чехії В'ячеслав І (1230 – 23.9. 1253) і В'ячеслав ІІ (1278 – 21.6. 1305), король Угорщини В'ячеслав ІІІ (1301 – 1304), а також В'ячеслав ІV, король Чехії (1363 – 1419) та імператор Священної Римської імперії германської нації (1376 – 1419).

За заповітом Ярослава Мудрого В'ячеслав Ярославич у 1054 р. отримав у княжіння Смоленську землю, де прокняжив до своєї мерті в 1057 р. Його син Борис, князь вщизький, в 1077 р. захопив Чернігів на вісім днів і втік звідти в Тмуторокань, а під час нового походу за допомогою половців 3 жовтня 1078 р. загинув у битві на Нежатиний Ниві (тепер – м. Ніжин).

В'ячеславом було названо сина Ярополка Ізяславича, внука Ярослава Мудрого, який був удільним князем десь на Волині та помер 13 лютого 1104 року. В 1127 р. князем міста Клечеська на півночі Туровської землі був В'ячеслав Ярополкович, правнук Ізяслава Ярославича.

Іншим смоленським князем на ім'я В'ячеслав був син Володимира Всеволодовича Мономаха, який в 1125 – 1132 та 1134 – 1146 рр. був князем туровським та пінським, в 1132 – 1134 та 1142 — князем переяславським, а з 18 лютого до 5 березня 1139 р. – великим князем київським. В 1050 р. – після блукань руською землею – отримав у держання Вишгород, а в 1151 р. стає співправителем свого племінника Ізяслава Мстиславича у Києві, а після його смерті в 1154 р. – співправителем князя Ростислава Мстиславича.

Під скороченою формою імені – Вячко – відомі в літописній традиції В'ячеслав Святославич, який на 1167 р. княжив у якомусь уділі Полоцької землі, можливо, у Вітебську, та В'ячеслав Борисович, син полоцького князя Бориса Давидовича, внук смоленського князя Давида Ростиславича. Вячко Борисович прославився звитяжною боротьбою з тевтонськими військами на середній течії Західної Двіни. Новгородські бояри найняли його на княжіння у місто Юр'їв (тепер – Тарту), обороняючи який він загинув у 1224 р.

Вражає, що брат В'ячеслава Борисовича Володимир Борисович мав друге, хрестильне ім'я, але не православне – Войцех. Про нього згадує тільки В. Н. Татіщев на основі незбереженого літопису під 1217 р.

З усього перерахованого чітко проступає те, що носії імені В'ячеслав прив'язуються до територій від Києва на північний захід – північ – північний схід (Волинь, Туров, Полоцьк, Вишгород, Смоленськ), що, вірогідно, перебуває з певною традицією претендування саме на ці землі і наречення майбутніх претендентів саме іменем В'ячеслав (Вишеслав).

Той же корінь імені М. Брайчевський вбачає в топонімі Самбатас, наведеному Константином Багрянородним (Х ст.) як назва якоїсь Київської фортеці, де збираються човни-однодеревки русів (Const. AI, IX; як на нас, не обов'язково тут мова йде про Дитинець, а, можливо, про місце першого форпосту киян на півдні, що трансформувався з часом у Суботів): "... Bantas — ім'я, широко відоме в етноніміці Східної Європи — слов'янське "Вятъ", яке виступає в іменах "венеди", "венди", "вінди" (можливо — "анти"), а пізніші — "в'ятичі", ... Отже, в цілому реконструйована назва семантично виглядає як "столиця венедів" або щось в цьому роді". В цьому контексті цікавий засвідчений Географом Баварським етнонім полабських слов'ян "бетеніци" (Betenici, Bethenze), яких П. Шафарик співставив з етнонімом Vethenici, котрих Тітмар Марзебурзький розташовує в районі Майсена.

О.С. Стрижак, досліджуючи етнонім "в'ятичі", звернув увагу на те, що в басейні р. Березини басейну Верхньої Наддніпрянщини наявна ріка В'яча, що з лівого боку вливається до р. Свіслочі. До правого ж боку в ту ж таки Свіслоч впадає р. Ратомка. Це напрошує паралель з етнонімом "радимичі", що в літописній традиції тісно пов'язується з в'ятичами: легендарні генеалогічні герої Радим та Вятко спільно вивели свої роди "від ляхів" (напевно, не походячи від предків поляків, а залишаючи свою прабатьківщину під натиском останніх). А отже, "... можливо, надійніше відбиває рух в'ятичів (і радимичів) гідронімія Верхньої Наддніпрянщини", що, з іншого боку, доповнює наше співставлення антропоніму В'ячеслав з територією на північ від Києва, особливо північний захід та північний схід Верхньої Наддніпрянщини.

Loading...

 
 

Цікаве