WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

У греків, на нашу думку, — це Афіна (Άθηνα, дорійськ. Άθάνα), в теонімі якої корінь άθη- < *Fαθη- (де F – це "дігамма")(vathe-), споріднений з латин. vates "поет, пророк, одержимий, ентузіаст", vatius "вигнутий всередину", "кривоногий". Як германський бог–ас він витіснив із центру на периферію бога–громовержця Тора, так можемо стверджувати, що в якийсь період Афіна відтіснила Зевса (архаїчний грецький *ΔιFος; можливо, що відгомін про цю релігійну реформу фіксує міф про те, як всі боги Олімпу зв'язали Зевса) та вважалася головною богинею протогреків–носіїв "усатівської археологічної культури" теперішньої Одещини, які, однак, поглинаючи інші індоєвропейські племена Східних Балкан та Аттіки, "повернулися" під сонм Зевса–громовержця, а Афіну перетворили на непорочну діву із суто діви–войовниці, бо останнє робило б її становище аномальним у патріархальному пантеоні, що значно антропологізувався, тобто наблизився до опису реальної соціально–вікової градації за певною рухомою силою, principia volentes. Думаємо, що паралеллю грецькому міфові про зв'язування Зевса всіма олімпійцями (в тому числі й Афіною) є германський міф про зв'язування божественного вовка Фенріра саме магічним ланцюгом "Глейпнінг", який виготовили гноми за напучуванням Одіна з "шуму кроків кішки, пташиної слини, дихання риби, кореня скелі, волосся з бороди жінки". В кінці світу Вовк вирвався, пожер богів-асів і зруйнував Вальгаллу... Аполлон Вовчий (Лікейський) — неодмінний супутник і син Зевса. Символом іранського еквіваленту Одіна-Афіни Мітри є пес (йому протилежний вовк).

Як зазначає І. Дьяконов, "... Одін — не тільки бог, спонукуючий до битви, прирікаючий в ній на смерть та обираючий загиблих у Валхаллу (Val-tyr бог загиблих, пор. Гермес душепровідник, psychopompos у греків), він же і бог людських жертвопринесень... В "Ейрбюггья сазі" розповідається про звичай перед початком битви кидати спис над ворожим військом, присвячуючи жертву Одінові. Як бог воїнів Одін часто підступний і віроломний, наприклад розпалюючи ворожнечу між родичами ("зачинатель зла" – Bolverkr...). Хитрість і підступність пов'язують його з Гермесом. Нерідко він несправедливо присуджує перемогу... Одін – перевертень ("Коло земне", "Сага про Інглінгів", гл. УІІ): являється у вигляді змії, ворона, орла, коня і вовка. Нерідко він (знову як і Гермес) є прочанином, невпізнаваним, навіть коли він у людській подобі (але його можна впізнати за ім'ям, бо його імена – це його приховані епітети). Одін – мудрець. Неподалік від коренів Іггдрасіля витікає джерело мудрості, приналежне Міміру (де латин. memor пам'ять, грецьк. mermerizo згадую, дв.-іран. mimara пам'ять). Одін попросив у Міміра ковток мудрості і віддав за це своє око. Від цього Одін одноокий. Одін – шаман, передбачувач і володар "меду поезії", викраденого ним у йотунів. Одін–"Всебатько". Але це означає тільки те, що всі люди – в його патріархальній владі: жодних антропогенних міфів, щоб пов'язувати людей з Одіном, не існує. Ім'я "Одін" не утворює теофорних імен і досить рідко відображається у топоніміці. Це пов'язано, звичайно, із зловіщим характером цього божества ... Крім рахунку днів тижня, перше свідоцтво про ототожнення Одіна з римським Меркурієм (на той час повністю співпадаючим з грецьким Гермесом) з'являється у Павла Діакона в його "Походженні роду лангобардів" (УІІІ ст.), але вже Таціт (І ст.) говорить про Меркурія як головного бога германців ("Германія", VІІІ). В "Германії", ХХХІХ Таціт згадує про священний гай племені свевів – семнонів: "... Тут вони іменем всього народу вбивають в жертву людину ... Ніхто не може увійти в нього (у гай) інакше, ніж у путах..." ...із співставлення ... зі "Старшою Еддою", згадуючою людські жертвопринесення у зв'язку зі священним гаєм, створеним Одіном (..."Друга пісня про Хельгу Вбивцю Хундінга", ...): "Одін приніс у жертву Дага, сина Хьогні у помсту за вбивство родича (букв. "за вітцевбивство"). Одін дав Дагу на час свій спис. Даг зустрів Хельгі, зятя свого, у гаю, що називається Фьйотурлунд ("Гай пут"). Він вразив Хельгі цим списом". Дружина Одіна – Фрігг...". Хельг тут виступає сакральною жервою, ритуальним двійником верховного бога Одіна, а його ім'я – еквівалент слов'янського титула в іменах каганів полян: Helgi "Святий" = Олег = компонент "Свято(-полк, -слав)"; пор.: титул хеттського царя "моє сонячне божество", титул імператора інків "Син Сонця". Можливо, що як скандінавське Helgi Wiht літописне "Олег Віщий" є аналогом слов'янському "Святовит", імені "бога богів" слов'ян (за Гельмольдом і Саксоном Граматиком).

Можливо, що паралеллю двом нордичним персонажам Одіну/Афіні та Локі/Лугу слід вбачати у прусському переданні про двох братів–близнюків Відевута (Вейдевута) і Брутена. Перший був у балто-прусському культовому центрі Ромове обраний королем (потім він поділив своє королівство між дванадцятьма синами, а нащадок його четвертого сина Недрона, володар Судовії, Самогітії, Литви та інших земель Гланда Камбіла Дівонович, будучи переможений німецькими мечоносцями, виїхав зі своєю ріднею та підданими під покровительство Олександра Невського та охрещений як Іоанн), а Брутен (Прутено) встановив у 305 р. ідоли двох богів–близнюків Патолса і Потрімпса (Трімпса) та бога грому Перкунаса, та під іменем Кріве–Крівайтіса став першим верховним жерцем. Литовське передання називає Кріве-Крівайтіса батьком Ліздейки, якого підкидають в орлине гніздо, де його знаходить литовський князь Гедемінас. Ліздейкас також приймає ім'я Кріве–Крівайтіс, стає тлумачем снів та родоначальником роду Радзивілів.

Вважається, що мотив "підкидання хлопчика в орлине гніздо" та "дар передбачення" є стійкою ознакою міфів про виховання шаманів.

З причини, що у міфах брат шамана виявляється невдахою, то можливо, що якраз Брутен Крів–Крівайтіс символізував в уявленні прибалтів успішну в балто-слов'янській тимчасовій єдності фратрію (в даному випадку — пралето-литовську), в той час як Відевут–Ворскайто символізував "неуспішну" (з погляду балтів) фратрію — предків слов'ян (за В Івановим — В. Топоровим, слов'яни виникли з периферійної групи балтів; за В. Пізані, слов'яни виникли на периферії прабалтів від контактів із іранцями; за Т. Лер-Сплавинським, слов'яни виникли в результаті нашарування іллірійських венетів на західних прабалтів; за В. Мартиновим, слов'яни утворилися із об'єднання західнобалтського з італійським (венетським) та іранськими міграційними етносами; за Б. Горнунгом, самі західні прабалти "відірвалися" від праслов'ян, а за Г. Шаллем, прабалто-слов'яни виникли від "схрещення" на Балканах "південних прабалтів" (науці не відомих! вірогідно, на увазі маються іллірійці, які мешкали раніше північніше Балкан і Паннонії) та фракійських гето-даків, що підтверджують численні лексичні балто-фракійсько-малоазійські сходження, час появи яких О. Трубачов датує серединою III тис. до н.е.; за Ю. Петуховим, П. Тулаєвим і О. Гуцуляком, прабалти виникли із середовища периферійних праілліро-фракійців, які зазнали інвазії частини прийшлих протослов'ян-венетів, витіснених пракельтами з Північної Адріатики).

Відповідно, у праслов'янській спільноті, навпаки, удатним був аналог Відевута — В'ячеслав, Вятко (< *Vętislavъ), наступний епонім в'ятичів (як на нас, то, можливо, слов'янізованої периферійної групи північно-західних іранців, перебуваючих у фратріальних стосунках з прабалтами: осетин. faetaeg "лідер"). Отже, його опонент у слов'янських версіях — епонім кривичів?

Одним із прямих нащадків Відевута — жрецького роду з храму в пруському Ромове втік від тевтонців до Московії та охрещений у православ'я Андрій Кобила! Він був настільки наближений до великого князя, що влаштував шлюб Симеона Івановича Гордого з тверською княжною Марією Олександрівною, та аналогічним сватанням займався і його син Федір Кошка в Золотій Орді (цілком історична паралель билинному Дунаю, який святає литовську княжну за князя Володимира). Саме Федір Кошка є родоначальником Романових, Количевих, Шереметьєвих і Мотовилових... Серед них був двірський воєвода, новгородський і псковський намісник Федір Микитович Романов, який в 1600 р. був звинувачений разом з братами в спробі заколоту проти царя Бориса Годунова (якого два роки раніше обирав з іншими боярами на царство). З п'яти братів Микитовичів Олександра було задушено, Михайла замордовано голодом, Василь помер, прикутий ланцюгом до стіни, і тільки Іван та Федір вижили. Федора постригли у монахи під іменем Філарета і заслали в Антонієв-Сійський монастир. Але від репресій щодо прихильників Романових врятувався слуга Михайла Микитовича, син стрілецького сотника Юрій Богданович Отрепьєв, заховавшись в Чудовому монастирі під іменем Григорія (в 1600 р. він став дяком "для книжного письма" при патріархові Іові). Саме він став відомий в історії під іменем Лже-Дмитрія І, який після вінчання на престол в 1605 р. повертає Філарета із заслання в Антонієво-Сійському монастирі, робить його митрополитом Ростовським і Ярославським, а через півроку той благословляє шлюб Лже-Дмитрія з Мариною Мнішек. В 1608 р. в таборі в Тушино Лже-Дмитрій ІІ призначає Філарета патріархом (це при живому патріархові Гермогені, який помер у 1612 р.), повертається у Москву, де приймає участь в 1610 р. у змові проти царя Василія Шуйського. Від імені Семибоярщини він вирушає у Польщу просити на престол королевича Владислава, але за непокірливий норов Сигизмунд ІІІ затримує Філарета на невизначений термін у Мальборку, колишній тевтонській фортеці. Земський Собор обирає на престол саме 16-річного сина Філарета Михайла з надією, що саме Романови, які були тісно пов'язані з поляками, не будуть проводити радикальну чистку. 14 червня 1619 р. в районі Пресні молодий цар зустрічає батька, який повертається з полону. Син поклонився в ноги батькові, а потім батько поклонився перед сином-царем. Надалі Філарет був співправителем сина під титулом "Великого Государя" до своєї смерті в 1633 році ...

Loading...

 
 

Цікаве