WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

У мотиві добування дитини з черева вагітної Дунаєві тотожний північнокавказький бог полювання та диких звірів Абдал (у цахурів і даргінців, Авдал – у лакців, Будуали – у аварців), який виймає з утроби жінки ще ненароджену дитину, щоб зробити її пастухом турів. Генетично цей персонаж пов'язаний із грузинською богинею полювання золотоволосої Далі, матір'ю героя Амірані (абхаз. amra, amer "сонце"), який передчасно народився і дозрівав у шлункові телиці (пор. з аналогічним грецьким міфом про народження Діоніса). Він рятує від демона–вішапа людей, Сонце і викрадає небесну діву Камарі. За богоборство Амірані приковують до скелі у печері Кавказького хребта (греки, до того, як познайомилися з культом фракійського бога Діоніса, ототожнили Амірані з Прометеєм).

Адиги називають бога лісів і полювання Мезітха (де "тха" – "бог" ≈ ст.-грец. teos, латин. deus, санскр. dyaus, слов. ДИВЪ "бог"), який витіснив божество жіночої статі Мезгуаше, що їздить на свині із золотою щетинкою (пор.: богині картвельська Далі та германська Фрейя — золотоволосі). Чи не від її імені територія Балкан, де протікає Дунай, названа Мезією ще до-індоєвропейським населенням циркумпонтійської єдності часів неоліту – енеоліту? Чи не пов'язана з цим теонімом і назва анатолійського царства Телефа (Телепінуса хаттів) Місія? Мотив народження дитини у вже померлої матері збережено саме албанцями Балкан на кордоні зі слов'янами (в окресах м. Корчі): в день русалій вони влаштовують "похорони матері сонця" Русу (Русіцу), а саме — ліпили з глини фігурку людини, клали її в якийсь глиняний посуд і дуже урочисто "ховали" за селом. Після цього наділяли всіх присутніх маленькими хлібцями, спеченими з борошна, спеціально зібраної з усієї околиці, та скормлювали їх худобі. У румунів же "ховають" саме "батька сонця" та "матір дощу" (на Балканах її імена — Додола, Дордолеца, Паперуга, Паперона, Рона, Добердоле, Даждоле). Албанці ж батьком називають священну гору Томорі в центрі країни, в честь якого влаштовується свято в середині літа. Спеціально йшли сім'ями та з отарами на висоти до 2 тис. м і запалювали там священні вогні, а на світанку здійснювали ритуальне обмивання у гірських джерелах, а потім радісним вереском зустрічали схід сонця.

В кавказькому епосі про нартів "неправильно" народжується, зі скелі (theos ek petras), заплідненої пастухом, який побачив красиву земну жінку, герой Сасриква-Сосруко-Сослан, тіло якого — розпечене залізо, а його добуває зі скелі та загартовує коваль Тлепш). В печері ростила адигського героя-нарта Вака-нама, готуючи його до помсти за вбивство батька Хамица. Коли вбивці вимагали смерті Батразда, вона підкинула його пастухам. У осетинській версії даного епосу — Батразд, син Хамица, був вихований мудрою Сатаней. Також вихованцем доньки водяного нага Кауравья Улупі був Бабхувахана, цар Маніпуру, син Арджуни та Чітрангади, який стрілою вбив у бою батька, але Улупі, яка також свого часу народила від Арджуни сина Іравата (пор. з аналогічним народженням Дівою-Єхидною від Геракла родоначальника скіфів), повернула його до життя. Теж треба згадати про виховання у крітській печері немовляти Зевса годувальницею Амалтеєю та те, що пастухи-корибанти галасом своїх танців маскували плач немовляти від його божественного батька. З печери народжується індоіранський бог Мітра, тримаючи у руках ніж та смолоскип (тобто первинно — символи розпеченого заліза). Ця подія була однією з таємниць містерії Мітри: пастухи, котрі побачили таїнство, поклонилися божеству-дитині, принесли йому в дар перший приплід від своїх стад і перші плоди зі свого урожаю (пор. з християнським Різдвом). У сіамців індоіранський бог Мітра — Брана Кхамбун, дух-охоронець держави Сукхотхай (Сукотай), мешкає на пагорбі в печері на південь від столиці. В його честь приносили в жертву буйвола. Саме ж ім'я походить від мон-кхмерського "гірський хребет". У Лаосі він шанується під іменем Камфон, мешкаючий у скелі над злиттям рік Меконг і Намьу.

Співставлення Мітри зі східнослов'янським Кощеєм, смерть якого перебуває поза тілом персонажа — у захованому яйці, може базуватися на зображеннях Мітри на монетах Трапезунду, де бог на коні, як Мен, місячний бог (Кощей як Місяць-Чахлик), а також — на теракотах України, де Мітра зодягнений у анаксіріди (вид штанів) із широким вирізом, що нагадує, на думку Ф. Кюмона, про оскоплення Аттіса. Якщо Кощей — Безсмертний, то Мітра визначається семантично близьким цьому поняттю — "Непереможний" (перс. Nabarze, грец. Aniketos, латин. Invictus), "Нездоланний" (латин. Insuperabilis).

Мотивом "неправильного народження" героя, дуже близького за міфологічною ознакою до слов'янського Кощея Безсмертного, є переказ валлійців (кімврів) Уельсу про рід Дон у т.зв. "Четвертій гілці мабіноги". Герой її – Ллю Ллау (чи Ллев) Гіфеса (Чарівний Юнак Вміла Рука), син Аранрода, дочки Дон, і яким опікувався мудрий Гвідіон. Його дружиною стала ельфиня Блодуед ("Квітка"), але вона зраджує свого чоловіка з володарем Пенлліну Гроном. Підступні коханці, знають, що Ллю Ллау неможливо вбити природним чином (що схоже з мотивом захованої смерті Кощея). Але вражений магічним списом Ллю Ллау не вмирає, а перетворюється на орла. Його знаходить Гвідіон на верхівці світового дуба і бачить, що коли орел – Ллю змахує крилами, на землю падають шматки гнилої його плоті (пор. з мотивом Прометея, у якого орел клює печінку). За допомогою чарівного кия Гвідіон повертає Ллю людську подобу і герой розправляється зі зрадниками. Ірландським еквівалентом Ллю є герой Луг Ламфада–Самілданах (Сяючий Довгорукий–Всевміючий), син Кіана, якому зраджує жінка з Керматом, сином бога сонця Дагдою (пор. з мотивом зради жінки короля Артура). В останньому випадку вже Дагда чарівним жезлом воскрешає сина і Лугові мстить син Кермата Мак Куїл.

В германських сагах Лугові відповідає вже бог–трікстерЛокі, що постійно капостить богам–асам. Його ловлять і підвішують. На Локі лежить вина вбивства магічним прутом омели сонцесяйного бога Бальдра.

З цим переказом цікаво співставити героя міфічних дум Байду, якого підвішують за гак за "нестандартну поведінку" ("п'є–гуляє на риночку") і вбиває "сонцесяйного" Султана. Останні два мотиви — висіння на гаку за ребро та звитяжний подвиг під час цього – співставляємо з мотивами жертвоприносення–висіння Одіна шляхом прихромлення себе списом Гунгнір до світового дерева Іггдрасіля (ясеня, нім. Esсhe; пор. з нім. Asche "вісь") та отримання внаслідок цього подвижництва знань про руни (певної філософської сентенції). Galgenberg — "Гора повішених" наявна і в поморському Воліні — знаменитому Йомсборгу скандинавських саг, де відзначали культ Одіна. Також хочеться згадати про ритуальне страчення давньо-руських князів Галича і розстрілювання вже їх повішених з луків. Також вищезгаданий кельтський бог Ллеу Ллау Гіфеса вражений списом, коли стояв однією ногою на краю казана, а другою на спині козла, зраджений своєю чарівною жінкою Блодуед (Блоддведд; пор. з казковим мотивом зради принцесою свого мужа — Кощея Безсмертного). Пробитий списом, Ллеу перетворюється в орла, який злітає на Світове Дерево.

Також у Іоанна фон Гільдесхейма говориться: "Et in ipsa civitate in templi Tartarorum est arbora arida, de qua plurima narratur in universo mundo ... ab antiquo in omnibus partibus Orientis, fuit consuetudinis, et est, quod si quis rex vel dominus vel populus tam potens efficitur, quod scutum ve l cliptum suun potentur in illam arborem pendet, tunc illi regi vel domino in omnibus et per omnia obediunt et intendunt" ("В цій країні у храмі татар є сухе дерево, про котре багато хто розповідає у всьому світі... і здавна у всіх кутах Сходу, за звичаєм, і якщо хтось хоче бути царем над царством або народом, повинен повісити на це дерево щит, і тому королеві будуть всі підпорядковуватися і в усьому його слухатися" (Ю. Евола, "Містерія Грааля"; пор. з цілим комплексом міфів, проаналізованих Дж. Фрезером у "Золотій галузці" та мотивом перемоги героя над Кощея здобуванням його смерті, що захована у скрині, що висить на дереві).

Верховного бога германського пантеону *Wōđanaz (> дв.-ісл. Ođinn) "Одін, Вотан" римські тлумачі пояснювали як Меркурія (Гермеса), володаря доріг, провідника душ померлих, аналогічного галло–романському Лугу–Меркурію. В розташованих в Германії римських легіонах шанувався саме "Непереможний Бог Мітра Меркурій", який зображався з немовлям Вакхом на руках (пор. з мотивами вбивств Діоніса-Вакха титанами та сина Одіна Бальдра гілкою омели). "... Возвеличення Вотана/Одіна слід, напевно, пов'язувати з епохою Великого переселення народів, коли більшість германців з мисливсько–землеробських перетворилися в рухомі войовничі племена. Особливу роль Одін відіграв у норвежців (та їх нащадків – ісландців), для котрих сільське господарство в глибині заток і в долинах мало менше значення, ніж рибальство і військові набіги". Одночасно Одін — цар, родоначальник династій, завойовник, шаман, покровитель військової аристократії. Йому приносять у жертву королів і він сам – жертва собі самому і в наслідок цього жервопринесення отримує "з дерев" (тобто "з того світу") таємниче знання – руни. До того ж, зазначає Ж. Дюмезіль, " ... в індоєвропейському світі і поза ним магія, знання, розум не розрізняються. Цей вплив, можливо, виражено і у самому імені бога, похідному на –na германського кореня *Wōđa- (дв.-сканд. đr) котре як іменник означає розум (але і наснагу, навіть поезію), а як прикметник – "excite, furieux, wutend, rasend" і споріднене італійському і кельтському позначенням пророкувача (і поета), латин. vates, галльск. Οΰάτεις тощо. Furor, котрим Адам Бременський визначає Одіна і котрий він начебто відносить тільки до військового збудження, треба розуміти в його повному, релігійному значенні đr".

Loading...

 
 

Цікаве