WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Факт, за яким вбачали у певних випадках аналогію Мітри і Гефеста потребує прояснення. Відомо, що християнські апологети не дуже розбиралися в язичкицьких ідолослужіннях, але певній традиції тлумачення їх данину віддавали. Візьмімо розповідь про зруйнування в м. Багаріч (Багарач, "Кумирні") Григорієм Просвітителем ідола Аравазда-Бела-Зевса: так, якщо у грецькомовному тексті мова йде про "Гефеста, сина Зевса" (про ідола Гефеста згадує й літописець Мойсей Хоренський), то у вірменськомовному його аналогові вже говориться про "Міхра, сина Аравазда (Арамазда)". Візантійська хроніка Іоанна Малали знає теж Гефеста, сина Зевса, але давньо-руський літописець (під 1114 р.) зазначає, що "Феостом, сином Еремії" (Гефест, син Гермеса ?) називали єгиптяни слов'янського Сварога, батька Сонця-Дажьбога проливає світло саме першообраз балканського Гермеса, викрадача стада корів Аполлона (тобто аналог ведичного Врітри, і обидва мають стосунок до потойбічного світу) і покровителя пастухів (сам він син Зевса, який, як відомо, перекидався і биком), але він також, як і Гефест, є дарителем певних речей-інсигній. Аналогічним дарителем, за літописцем, є й слов'янський Сварог.

Думається, що спогад про першожертву-бика зберегли балканські слов'яни у ритульному персонажі "Герман" (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Власне індо-європейська назва "бика" (*gou-: слов. *govъ "бик, корова, говядина", лтськ. guovs "худоба", вірм. kov "корова", латин. bos, грец. bovs) є запозиченням зі сх.-пн.-кавказ.: дагест. "гъведе" — "дощ" (~ абхаз.-адиг. bde "вода", груз. abdera, фріг. bedy). .

Власне у цьому субстратному іберо-кавказькому ареалі осідлих аграріїв Циркумпонтійської зони виявляємо аналог теоніму старого верховного бога слов'ян, Сварога : пра-нах.-дагест. *swĭrHo "старий" (у праіндоарійському svarga – це не ім'я божества, а назва неба, можливо первинно – зодіакального кола).

Поряд з до-індоєвропейським походженням гідроніму "Дунай" виявляємо аналогічне походження інших гідронімів: Тиса ( ≈ абазин. "тІса"— "свинець"), Псло (Псьол) ( ≈ абазин. "псыла" — "масний, жирний"), Сула ( ≈ хатт. "шул" – "достаток"), Сож ( ≈ хатт. "шаг(х)" – "поганий"), озеро ( ≈ абхаз. "аза" – "вологий"; баск. "езе" – "волога"), Буг ( ≈ адиг. "бгы" – "течія"), Іква ( ≈ картв. "ква" – "яруга") тощо.

Можливо, що цього ж походження гідронім "Дніпро" (у балканській традиції – "Ніпру", як "Дністер" – "Ністру"), де наявний субстратний компонент d- ( ≈ баск., абхаз., рутул. d- "показник третьої особи однини" ≈ англ. it), а сам гідронім може стосуватися до картв.-баск. napiri "межа, берег, край", що підтверджує, на нашу думку, засвідчене греками тубільне (праслов'янське) найменування ріки як "Бористен" ( ≈ болгар. діал., сербо-хорв. "бразда" – "межа", "русло","канал", "зрошувальний канал" ~ нім. Frche, англ. farrow, кельт.-валл. rhych "борозна", італ. porca "земля між двома борознами" ~ тохар. proksa "зерно", слов. *proso "просо"), а "борисфеніти" – "порубіжні" племена (надалі = "гуни", від адиг. "гьунэ" — "край, рубіж" = анти/ханти, від санскр. anti "край, межа", "периферія, околиця"). Можливо, що у праарійських кочових племен територія довкола Дніпра, порубіжна з осідлими субстратними до-індоєвропейцями (Трипілля А і В1) у своїй назві містила санскр. kŗsi "борозна", kŗsti – "кордон", "народ, плем'я" (> Рось; пор. з санскр. sita "борозна"; з борозни народилася красуня Сіта, майбутня жона Рами та причина війни Рами з володарем Ланки та ракшасів Раваною). В уявленні тодішніх мешканців, як на наш погляд, власне Бористеном (Дніпром) був масив води, що включав річку Рось та Дніпро нижче від місця її впадіння, у той час як частина теперішнього Дніпра на північ, у лісостепу, сприймалася як "чужа", інша ріка, що впадає у Бористен (Дніпро). Найвірогідніше, як на нас, що вона теж називалася Дунай, адже досі у білоруській Могильовщині та українській Чернігівщині Дніпро у народі називають Дунаєм, а з експансією слов'ян з півночі на південь у часи сарматів та гуннів назва Дніпра (у джерелах того часу – Ебро, тобто констатується член гідроніму "-іпр-/-ібр-"; див.: "... Гідрооснову розглядуваної назви можна пов'язувати з фракійською глосою ΄έβρος "der Bock" ... ΄έβρος τράγος βάτης "козел, коч", "Bespritzer", "fututor" від і.-є. *jebhro-s або *eibhro-s ... Досліджувані назви мають єдину вихідну форму й сягають і.-є. *eibhro-s "пръскач" (Bespritzek)"...") переосмислилась у контексті з Дунаєм – "Самцем" на основі індоєвропейської лексемії: *ibris, -us // *ipris, -us (пор.: і.-є. *iebhros // *eibhros "цап, запліднювач"). Відповідно, на думку С. Наливайка та О. Стрижака, давньо-арійська назва Дніпра — "Данапутра" ("Син Дани", тобто бикоподібний демон-асур Врітра), аналогічно до славнозвісної Брахмапутри. Проте, можливо, це просування праслов'ян на південь відбулося значно раніше, десь на часі 2500 — 2000 рр. до н.е., коли пониззя Дніпра звільнили залишки пратохар (відокремилися від праіндоєвропейців десь між серединою VII — кінцем V тис. до н.е., після носіїв анатолійських мов), з якими слов'яни та балти мають найбільш очевидні спільні лексичні форми як "просо", "ректи", "око", "орати", "текти", "дочка", "нести", "йти", "зуб", "сто", "п'ять", "три", "слухати", "знати", "коло", "лосось", "мати", "брат", "місяць", "молоко", "під", "великий", "ти", "кал", "правий", "лівий", "писати", суфікси "-ище-", "-ин/-ина", закінчення інфінітиву "-ти", префікс "по-" тощо.

Аналогічно гідронім Дністер пояснюється на субстратній основі: картв. str – "поспішати", "бути попереду" (пор.: тюрк. "баран" – "той, хто попереду"), тобто "швидка річка" (в нього впадають і ріки Бистриця – Солотвинська і Бистриця – Надвірнянська) тощо.

Дунай в українських билинах виступає побратимом Добрині Нікітича у поїздці до литовського короля, щоб висватати його дочку Апраксу за князя Володимира (В.Ф. Міллер вважає, що тут мова йде про волинського князя Володимира Васильовича, у якого був воєвода на ім'я Дунай; М.Г. Халанський припустив, що Дунай – це маркграф Рюдігер з Бехеларен, що на Дунаї, сват Аттіли до вдови Зігфріда Крімхільди в "Пісні про Нібелунгів" та сазі про Тідріка). Розгніваний король ув'язнює героя, але того рятує Добриня. Це дає підстави співставити билину з мотивом зникнення сонця і врятуванням його Телепінусом. Своєрідним перехідним варіантом між Добринею та Телепінусом виступає ісландський герой Тьяльв (в імені якого, можливо, той же корінь, що в міфонімах Телепінус та Телеф) – супутник бога-громовержця Тора в країну велетнів. Іноді супутником Тора виступає Тюр, аналогічний Аресу (Марсу). У "Пісні про Хрюміра" Тюр згадується як син Хюміра (кіммерійця?) і одночасно під іменем Тьяльві як син Егіля (пор. з українською фольклорною "Ягілочкою", "Ягілевою дочкою"). "Дім Егіла" і "володіння Хюміра" – одне й те ж.

Свого часу Дунай таємно кохався з другою дочкою короля – Настасею (або Мар'єю)–поляницею, перемігши її у поєдинку (варіант: героїня збиває богатиря з коня і примушує того до шлюбу), яка була викупила героя з рук катів і відпустила у Київ. Ображена неувагою Дуная під час його другого приїзду та сватання Апракси, переодягнена Настася переслідує героя та викликає його на герць під час весілля у Києві. Дунай вбиває стрілою супротивника. "Розпластавши їй черево", він дізнається, що вона вагітна сяючим світлом немовлям (або навіть двома синами – близнюками). Дунай кидається на свій спис і вмирає поряд з Настасею. З їхньої крові утворилася велика ріка Дунай.

Нещасне дитя стає ізгоєм у людському суспільстві, "проданим у рабство" — Кощеєм (тюрк. "кощчі" – "раб"), тобто перебуваючим частково у світі живих, частково – у світі мертвих. Він — Страж (!) межі між світами на "Калиновому (Каленому) мості".

Деякі дослідники (Б. Рибаков, Д. Балашов) вважають, що билина засвідчила факт контакту праслов'ян з сарматськими кочівниками-аланами (ясами; Салтівська культура) в V – VІ ст.

Loading...

 
 

Цікаве