WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

На нашу думку, даний індоєвропейський релікт наявний і в балтів. Від Пасхи до дня св. Іоанна жінки та дівчата збираються групами і, взявшись за руки, танцюють, повторюючи: "Lado, lado ir mano lado". Начебто, як зазначав хроніст М. Стрийковський (1582 р.), це вони роблять в пам'ять про Ляду або Лядону, матір божественних близнюків Кастора і Поллукса (пор. з мотивом балтських близнюків Відевдутом та Кріве—Крівайтісом). Dzidzis Lado, мовляв, був богом язичників Прибалтики. У "Густинському літописі" (1670 р.) Ладо вважається богом померлих, весіль, радощів та успіху та ототожнюється з римськими богами Плутоном та Бахусом. Ладо в жертву приносили півня і святкували від 25 травня до 25 червня, а жінки язичників, взявшись за руки, співають: "Lado, lado, lado didis musu dieve!", тобто "великий наш бог Ладо!". Князів, що поверталися з перемогою, литовці зустрічають піснею "Lado, lado".

Відповідно напрошуються паралелі литовському "ir mano lado" у східно- та західнослов'янському Ладо і Лада та південнослов'янському Герман (Джерман, Єремія), аналогу румунського Калояна та російських Костроми і Коструба.

У піснях слов'ян Дунай — образ вільного дівочого життя: дівчина гуляє біля Дунаю, прощається з ним, коли вона просватана і здійснює ритуальне вмивання. Дунай за одно з дівчиною, коли вона не хоче вступати у шлюб; перед шлюбом юнак здійснює обряд на Дунаю, "струже стрілки" і пускає їх Дунаєм, щоб плили "до дівки"; Дунай у образі золоторогого оленя допомагає на весіллі; переправа через Дунай–ріку — символічний образ шлюбу; дівчину виловлюють з Дунаю (спасіння — шлюб), вона губить у ньому перстень, хто дістане його, той стане її мужем; виловлювання вінка, кинутого у Дунай, — смерть – весілля; юнак топиться у Дунаї — обручення з річкою; у білоруській пісні внаслідок невдалого шлюбу молодець кидається в Дунай: "розженюся, дунайчиком обернуся"; зваблена дівчина шукає смерті у Дунаї; дитину (часто байстря) топлять у Дунаї тощо. В генетичній легенді слов'ян, зафіксованій "Повістю временних літ", Дунай виступає головною водоймою їхньої прабатьківщини: "...съли суть Словени по Дунаеви, кдъ есть ине Оугорьская земля и Болгарская".

Таємниця персонажа не може бути з'ясована без аналізу гідроніму "Дунай" (дв.-верх.-нім. Tuonaha, Tuoneva, гот. Dōnawi, кельт. Dānuvis, латин. Danubis, сірійськ. Dōnabis, литов. Dunyus , ст.-слов. ДОУNАВЪ, ДОУNАИ), етимолігія якого досі вважаєься нез'ясованою (щоправда, Ю. Мосенкіс у своєму квазі-науковому словнику трипільської прамови співставляє з груз. dineba "течія", dnoba "танення", але, як слушно зауважує Св. Вербич, він не з'ясовує, як міг відбутися фонетично перехід картв. "і" в дв.-іран. "а"). Також позиція дослідників Ю. Драздова Я. Розвадовського та Д. Мачинського є половинчатою, вважаючи гідронім власне неслов'янським, а балто-германським (і навіть ширше — північноєвропейським): слов. Дунай / сканд.Dun (Двіна / Duna) < і.-є. *dheu- "laufen, rinnen" (того ж походження гідронім Західна Двіна (*Duna > *Duina > *Dvina; Я. Розвадовський виводить першопочаткову формуорму *dhueina). Відповідно Дунай пов'язується із балтійським культом *Duina як сакральної ріки (аналог кельтської богині Дану, праматері Племен богині Дану, та давньо-індійської Дану, матері демонів-данавів та Врітри, вбитого громовержцем Індрою; до речі, вже у ведичних аріїв слово "дану" носило реліктовий характер, тобто найбільшого поширення воно здобуло на прабатьківщині аріїв — в ареалі на північ від Чорного моря). Начебто, лексема "дунай" зустрічається у слов'янських та балтських мовах не тільки на означення конкретного гідроніму: литов. dunas "глей", dunajus, dunojus "велика вода", латв. dunuvas "запруджені води ріки", укр. дунай "розлив води", блр. "дунай" — "тимчасова водойма, який утворився після дощу або розливу ріки". Але, як на нас, у такому некритичному співставленні не врахований факт семантичного перенесення "більшого" на "менше", що характерне у дитячому світосприйнятті, коли, наприклад, велика "калабаня" наділяється назвою "море" (тобто "така велика, ледь не море").

На нашу думку, гідронім слід співставити, на основі гіпотези про циркумпонтійський до-індоєвропейський субстрат (виявлений, зокрема, у грецькій мові), з пра-півн.-кавк. *twanHV "самець" > "баран, овен", від якого походять: чечен. to "баран" ("самець > "бик" > "баран"), андійське dan "баран" , абхаз. ate "баран", баск. idi "бик", шумер. udu "бик", укр. "юдо" ("чудо-юдо") – "казковий носій блага – води як сперми неба", болгар.-серб. "юда" — "войовниця — покровителька отар" (можливо, через зіткнення субстратного терміну зі схожим за звучанням праіндоєвропейським: литов. jauda "приманка", дв.-інд. ud-ydhati "хвилюється", болгар. "юдя" – "зваблювати", латин. iudeo "наказую", польск. judzic "рухомий", литов. judu "рухатися", дв.-інд. yǘdhyate "боротися", укр. "під'юджувати"). Болгарська "юда" – істота жорстока (утворюється з утоплениць), а "віла (самовіла)" – добра, сприятлива. Але їхні функції тотожні. Остання індоєвропейська пов'язується зі слов'янським колом поняття "віл" (праслов. volъ, дв.-ісл. boli, англ. bull, нім. Bulle, грец. bolinthos) – "кастрований телець" > "носій блага" > "старий верховний бог" (у греків – Уран) на часі домінування у зодіаці сузір'я Тільця (в 4150 – 1710 рр. до н.е.), якого замінило сузір'я Овна (1710 р. до н.е. – 20 р. хр.е.). Юда може належати до оточення субстратного аналога сузір'я Тільця (Юди), який як "Чорний Телець (Кінь)" (Чорнобог) в праарійській міфологемі бореться з "Білим Тельцем (Конем)" (Білобогом). Або як у мітраїзмі бог Мітра вбиває демонічного Бика, з утроби якого народжуються блага природи (пор. із ведичними першожертвою Пурушею та вбивством Індрою бикоподібного Врітри, сина богині Дану та її парного чоловіка Мітри-Варуни, з черева якого виливаються земні води). Також в сенсі генетичного співставлення з хурритсько-кавказьким богом грози Тешубом грецького міфологічного персонажа Тезея, вбивці Мінотавра, виявляється мотив "бик — дарування води" (Мітра — вбивця бика, вмістилища всілякого добра, Мардук — вбивця Тіамат, Індра — вбивця бикоподібного Врітри, охоронця вод, тощо).

Бог-жрець Мітра індоаріїв, перемагаючи бика, здійснив перше космічне жертвопринесення (аналогічно бикоподібного змія-дракона Врітру перемагає бог-кшатрій Індра, а у греків перемагає змя Піфона бог Аполлон, з яким в еліністичному світі і зливається культ Мітри). У "Ведах" Мітра виступає зовсім як інший персонаж, де саме слово mitra означає "друг" (чоловічий рід) та "союз", "дружба" (середній рід), аналогічно як авестійське mithra означає "договір" і обидва в індоіранську епоху означали гаранта того поняття, яке визначається латинським fides "злагода", а у грецькому пантеоні цю функцію виконує Аполлон.

Думається, що міфологема вбивства космічного бика символізує перехід точки весняного рівнодення із сузір'я Тельця до Овна (1710 р. до н.е.). Тоді ж, як сказано у "Шахнаме" Фірдоусі, коли сонце підійшло до сузір'я Овна (тоді відзначається свято Новруз), вперше був вінчаний на царський престол перша людина Каюмарс ("Шахнаме", І,487-499), хоча сасанідська зороастрійська традиція згадує існування перед ним аж чотирьох династій.

Містерійний Мітра цікавий ще одним аспектом, досі чомусь не підміченим дослідниками, а саме йому тотожний епічний Арджуна, син Індри. Свого часу Арджуна теж здійснює "подвиг Якова-Ізраїля" (бореться з богом Шівою у вигляді горця і отримує благословення — божественну зброю). І Арджуною як ідеальним воїном, і Мітрою як покровителем легіонерів заволодіває "комплекс Йони" — небажання здійснювати свою місію (битися з родичами на війні, вбити бика), але після філософських напучувань вони здійснюють належне їм. І як Мітра укладає договір із Геліосом і вони спільно кермують сонячною колісницею (аналогічно й у китайській міфології є два візничих на сонячній колісниці — Фен І та Да Бін), так і Арджуна, у якого під час бою з кауравами колісничим був сам бог Крішна, для вінчання Юдхіштхіри на світове царство завойовує для нього всі чотири сторони світу (тісний зв'язок відчувається і між римськими богами Сатурном та Янусом, де першому присвячено місяць грудень, а другому — січень, і Сатурн прибуває на золотому човні в Італію, де царює Янус, звідки дійсне значення двуликого Януса (тобто лики Януса і Сатурна), про якого римляни з гордістю говорили: "Адже подібного божества Греція не має !"; тому прихід мітраїзму в Рим не мав характеру якоїсь підміни, доктринальної відмінності, зовнішнього конфлікту, а це було нове пришестя, тобто нова подія суто трансцендентного рівня). Одночасно Арджуна вважається втіленням божественного мудреця (ріші) Нари, який виступає у парі з Нараяною (його втіленням вважається Крішна, а в загальному — Нара-Нараяни — це двоєдине втілення Вішну), який одночасно ідентичний Пуруші ("Шатапатха-брахмана", 12, 3.4), якого приносять у жертву і з його тіла створюють світ (аналогічно як у ірано-мітраїстичному колі блага світу народжуються з принесеного в жертву бика).

Loading...

 
 

Цікаве