WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Надалі слов'янське плем'я в'ятичів у хазарських та арабських джерелах засвідчене як "вантіт". Дослідник В. Щербаков пише: "... у ХІ столітті ... відбулися походи Володимира Мономаха ... на Ходоту, володаря землі Вантіт, і на сина його. Головним містом "вантіт" – ванів був тоді Хордаб (Корьдно у руських джерелах, можливо, Корьден [пор.: Гордієни – місто Ванського царства, у якому цар Руса І встановив пам'ятну стелу на честь перемог над Ассірією, — О.Г.]). Держава Вантіт була приєднана до Русі. Вона розташовувалася у ті часи на берегах Оки і у верхів'ях Дону ... ванів потіснили на північ в епоху великого переселення народів... Адже власне в'ятичі "сиділи" на Оці і верхньому Доні ... Вани – це "вентичі", венети, венеди і, зрештою, в'ятичі – так це ім'я змінювалося за віки".

Отже, відбулося перенесення уявлень про короля доби переселень народів Європи (Venceslas), внаслідок чого у "Літописі Руськім" постала легенда про відселення в'ятичів (ventiči, vęntiči) "від ляхів" на чолі з вождем Вятком (Ventko), котрий, отже, виводив свій рід від енетських королів і носив той же титул "венетський" ("венети" — "піддані венета", тобто короля, де в титулі "венет" вбачаємо і корінь uě-: "вождь, вести, воєвода"). Аналогічно, вважає О. Трубачов, ім'я готського короля Вінітарія — Vinitharius — є саме прізвиськом, епітетом. Йордан сам зазначає, що це слово означає "переможець венетів" ("Діяння готів", XIV, 79), де правильно відображається догерманське *uenetes готським *winith-, а другий компонент імені arjan означає "орати" (пор. з літописним: "Романе, Романе, худим живеши, литвою ореши"). А сам Вінітарій, проте, мав справу не з венетами, а з антами ІV ст., а з венетами (венедами) сусідував у низинах Вісли.

Сам етнонім енети (генети, венети) міг походити від північноанатолійського слова, як аналогічно походить іншомовне слово у старогрецькій мові — γανος "блиск, краса, слава", "волога", відоме також латинянам як hǒnos "честь, почесть", "достойність" (потрапивши від етрусків), а саме — з хаттскої (до-індоєвропейської, протоабхазької) мови Анатолії: hun- "великий".

З причини того, що на ранній стадії розвитку для всіх мов характерне значне нерозчленування понять, В.П. Кобичев, вказуючи на нерозчленованість у старогрецькій мові понять "мова" і "народ", виявляє таку ж нерозчленованість у слов'янській лексемі "слово": "...Дійсно, у сербохорватській мові слово поряд з іншими має значення "річ, буква" (пор.: гот. mathl "місце зібрання" > "ринок" > mathlein "річ", "мова" > mathlajan "говорити" ~ укр. "мотлох", "мотлошити" ("перебирати" > "пербирати чиїсь якості, обговорювати когось, щось" > "говорити", "базікати"); грец. homilia "зібрання віруючих" > "промова єпископа", — О.Г.), а дієслово словити – "носитися слухові". У чеській мові похідні від лексеми слово дієслова sluti, slovu, sluyu рівнозначні нашим дієсловам "слити, називатися, бути відомим". У словнику російської мови С.І. Ожегова слово пояснено як "речь, способность говорить..." ... Додавши до основи слов суфікс прикметника ен або енин , у повній відповідності із граматикою слов'янських мов отримуємо словен (пізніше словенин, словянин) – дослівно "мовлячий, розуміючий (дану мову)".

У зв'язку з цим північноанатолійське "генети"- "слав'яни" (пор.: дв.-інд. sravah "слово" і śrvas "слава") теж виявляє аналогічну нерозчленованість: хатт. hu- "говорити" (пор.: заг.-єніс. qG "слово" > кет. qa', заг.-тібето-бірм. ка- "слово", "річ", шумер. ка "рот", "слово"), що запозичене семітами (дв.-євр. gao "ревіти, вити", "тваринний рик як протилежність людській мові") та індоєвропейцями: *ghu- "звучати" > *gu- ( де ou // u) (наприклад, ст.-слов. говоръ "шум" > "звуки мови"; дв.-інд. ghuka "сова"; ст.-грец. gos "плач"; нім.діал. gauzen "тявкати", польск. gwar "шум", "говір") та *guou "те, що видає звук" > "бик" (ірл. g, латськ. guovs, вірм. kov, ст.-грец. βούς, латин. bos, bovis, сербохорв. говедо, укр. говядина) тощо.

Спершу германці переклали етнонім венетів (генетів, енетів) буквально як "ставани" (Σταυανοι): заг.-герм. sten-ō "голос", гот. stibna, дв.-англ. stefn, stemn, дв.-сакс. stemna, stemma, дв.-верх.-нім. stimna, stimma "голос(ні)", але згдом відмовилися від цього терміну, для того, щоб передати "мовну гру" у нерозчленованість , переклавши "венети" – "словени", "слав'яни", "скотарі–номади" фактами своєї мови як "роси" (росомони; дв.-ісл. hrs "слава", дв.-верх.-нім. hrōd, hruod "слава" та нім. das Ross , голл. het Ros "кінь"), що наштовхує на згадку про дв.-інд. "го-вінда" – "пастух" (букв. "поводир корів") – епітет бога Вішну. Це знаходить підтвердження в тому, що у венетів Апенін існував, за Страбоном, особливий культ коня, якого у жертву приносили божественному герою Діомедові (див.:). Аналогічний обряд існував, за Тацітом, у германців, що, на думку С. Зоговича, свідчить про співпадіння даної міфологеми у всіх індоєвропейців.

Проте Діомед є власне ворогом троянської коаліції, а отже – і венетів–пафлагонців, але тут переважає мотив викрадення Діомедом коней у Реса ("мова, мовлення, річ"), фракійського володаря, та те, що Діомед став засновником ряду міст у Італії (в Апулії). Проте існувало уявлення і про фракійського царя Діомеда, який теж володів кіньми і які відібрав у нього Геракл на прохання Еврістея. До того ж родовід першого Діомеда чітко виводиться від предка Антенора, як ми знаємо, вождя пафлагонців – енетів.

Як зауважувалося вище, пафлагонські енети(-генети) представляли собою скотарський етнос, споріднений із хетто-лувійською спільнотою та прототохарами, та, вірогідно, навіть були діалектно-етнічною групою останніх. До хетто-лувійської спільності належали й гостинні щодо енетів фракійці Балкан, що самі себе називали "місіями", musai (фракійці Анатолії, відповідно, називали себе фрігійцями або бригами, а в "Рігведі" виступають як "бхрігу", що славилися як творці колісниці бога Індри; тут присутній і.-є. *bhergh- "високий; гора" ~ кельт. briga "підвищення, пагорб"), від чого отримала своє ім'я пізніша римська провінція Мізія. Як на нашу думку, ця самоназва (місії, Мізія) споріднена етимологічно з хетт. mekis "великий, багато", що цілком узгоджується і з епонімним індо-європейським персонажем з іменем на значення "великий, більший" (в сенсі анатолійських зв'язків етрусків йому може бути тотожний міфічний володар етруського міста Цере, тиран, який вимагав принесення собі, а не богам, перших плодів нового урожаю).

Loading...

 
 

Цікаве