WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

У передньоазіатській традиції місії відомі як "західні мушки", на відміну від "східних мушків"-правірмен (грузини вірмен досі називають "мекхи"), з якими спільно переселилися з Балкан в Анатолію в кінці ХІІІ-початку ХІІ ст. до н.е. та розгромили, відповідно індоєвропейські хеттські та лувійські царства та могутню державу Урарту. Саме асиміляція урартів правірменами і спричинила досить оригінальну антропологічну конфігурацію сучасних вірмен. У Біблійній традиції як мушки-фрігійці та правірмени взагалі, так і федерація табальських племен фрігійців Гордія-Куртіса відомі як народи мосх і тувал, а також як "бен-Тогарма", що відповідає у середньовічній вірменській традиції "Дому Торгома". Титул Гордія досить дивний — "відомий на Заході і на Сході цар", його місто Атуна в історичній традиції саме відоме як "місто Гордія" — західноанатолійський Гордіон, де знаходився знаменитий "гордієв вузол", а сам він — син царя Атуни Аш-Хіту/Уш-Хіті та батько не менш знаменитого Міти-Мідаса. Також Гордій — васал Ассірії і ассірійська традиція називає його "Гурді з Кулуммана", і саме йому ассірійці віддали свого часу під управління всі інші ліквідовані анатолійські царства — Шінухту, Куе, Хілакку, Мелід та у васальну залежність — Біт-Буруташ і Тувана. Він переселяє їх населення у своє царство і формує з них "єдину фрігійську націю", а на спустошені землі поселяються "східні мушки"-правірмени. В 705 р. до н.е. Гордій повстає проти Ассірії, що змушує самого Саргона ІІ йти походом у далекий Табал і безславно загинути (труп так і не було знайдено) під копитами кіммерійської кінноти, завбачливо закликаної на нові землі фрігійцями (а тому подальші інтерполяції про те, що кіммерійці "втікали від скіфів", власне породжені спекуляціями наступних поколінь істориків).

До анатолійської Місії (Mysia) як складова частина входила й область Трої – Троада та плем'я іллірійців — дардани (вождем яких під Троєю був Акамант, син енетського правителя Антенора). Пізніші історики фіксують дардан на Балканах (від Адріатики до Дунаю) поряд з іншими іллірійськими племенами як от істри, яподи, лібурни, далмати, пірусти, бревки. Деякі з племен іллірійців — япіги, мессапи — населяли Апеннінський п-ів. Мовними нащадками іллірійців вважаються албанці. Відповідно іллірійську, фракійську та дакську мови відносять до палеобалканських мов. М. Грушевський зазначав: "...Як би живі були мови тракийської групи, може б ми побачили, що вони були переходним огнивом між групою слов'янською, грецькою й іранською". Наприклад, станом на ІІ тис. до н.е. фракійці в Європі саме розселені були наступним чином: на півночі та сході Балкан — фракійці та даки, у Македонії мешкали македонці, фрігійці та протовірмени, на півдні Балкан — пеласги, на заході і північному заході (Албанія та Епір) — іллірійці та мессапи, а ось на південь від Македонії та острови — "піратські" грецькі племена. Племена останніх (іонійці та еолійці) конкурували з фракійськими (пелазги, карійці, фрігійці та дарданці) щодо освоєння земель в Західній Малій Азії.

Крім того, дивним чином слов'янський теонім Сварога, який є богом ковальства (ототожнюється літописцем із Гефестом), виявляється тотожним не тільки санскритському svarha "небо", але й фракійсько-фрагійському лексичному колові: "... surgastoy - родов.відм. однини теоніма, пор. фрак. Surgasteus, віфін. Zeus Syrgastes. Даний теонім, очевидно, запозичений в лід(ійському). Srkastus ... surgasto — співвідноситься із незасвідченим дієсловом surgadyo і походить далі з і.-є. suergh- "піклуватися"...". Але він також означає "хвилюватися, переживати, бути хворим", що зближує його з вищезгаданим пра-нах.-дагест. swĭrHo "старий". А отже, Сварог — це "старий бог", deus otius, "бог, який віддалився", аналог оскоплених Урана чи Кроноса, (і міг бути запозиченим саме з однієї з алародійних мов, до яких належать сх.-півн.-кавказькі, хурритська, урартська та етивська), для праслов'ян — Сварог лишень батько Сонця-царя Дажьбога. У кіммерійсько-анатолійських переданнях останній міг бути лише казковим богатирем, а з частиною кіммерійців, які прийняли участь у формуванні кельтського гальштату, трансформувався у бога-героя Дагду, у германському середовищі — в тотемічний персонаж (дв.-верх.-нім. *daho > латин. taxo, -nis "борсук" ~ латин. taxus "тис (тисове дерево як Іггдрасіль-кінь бога Одіна)"), у скіфському середовищі — в бога коней Тагімасада (тут наявний іранський компонент "-мазда", як от у теонімі Ахура-Мазда ~ дв.-інд. adhi-deva "вищий бог", adhica "верховний володар", епітет Шіви з тризубцем-"шріватса", "знаком тільця", з яким, до речі, зображався й верховний бог ассірійців Мардук), ототожненого Геродотом з еллінським Посейдоном. Останній є, в дійсності не стільки бог вод, а, за В. Топоровим, "Супруг Землі" — poteidavon, що тотожний як ведичному змію Ахі-Будхня, з якого й виростає Світове Дерево, так і слов'янському змію Бадняку, котрий обвився довкола Горюч-Алатир-Каменю, що захований у коріннях Світового Дерева. Останнє росте на Кіян-морі і на ньому орел звив багате гніздо із срубла, золота, перлин, коштовностей і вивів дітей. Коли ж буря вирвала з коренем дерево і втопила гніздо та дітей орла, то він не зміг винести горя, кинувся у низ і розбився об "білгорюч камінь" або хоче це зробити, але сокіл відраджує, і радить полетіти далеко і відшукати "прекрасне нове життя".

Власне праслов'янамипредок-герой був ототожнений з архаїчним індоєвропейським божеством, ім'я якого (на честь посвяти) початково герой і носив.

Сам же епічний і історичний герой цілком встановлений. Той факт, що у грецькій (у переданні іншомовних слів) та анатолійських мовах було характерне асимілятивне чергування звуків d//l (т.зв. "південносхідноіранське", притаманне пушту, бактрійській і скіфській мові, але невідоме у сарматській), дає нам підстави до вбачання в прообразі Дагди-Дажьбога кіммерійського царя-героя Лігдаміса, ім'я якого ассірійські джерела більш правильно передають як Dug-dam-me-i (Дугдамме; факт тяжіння "кіммерійського світу" до індоарійського відобразився і тут, адже саме останні фіксують -l- там, де в іранських оригіналах - -d-: дв.-інд. Bahlika, авест. Baxdika "Бактрія", дв.-інд. lipi < західно-іран. dipi тощо). Саме Лігдаміс знаменитий тим, що наказав розграбувати та спалити храм Артеміди в Ефесі (640-рр. до н.е.), в 660 р. до н.е. він розгромив Лідійське царство, штурмом взяв його столицю Сарди та вбив царя Гіга. В 653 р. до н.е. Лігдаміс загинув в Кілікії в битві з царем скіфів Мадієм. Ім'я Лігдаміс, вивченню якого присвячена спеціальна праця С. Тохтасьєва, стало династичним серед правителів Галікарнасу та популярним серед автохтонних жителів Карії та емігрантів з неї (тут додамо, що античність — "Палатинська Антологія", Діодор Сицилійський та Валерій Марціал — знає слово lygdos на означення білого мінералу або сорту мармуру). Крім того, як вже на нашу думку, теж саме ім'я могли носити як мідійський родоначальник царської династії Дейок, так і ассірійський намісник у Манні Dai(a)ukku, який був усунутий від влади в 715 р. до н.е. Щодо мідійського Дейока (700-678 рр. до н.е.), сучасника батька Лігдаміса кіммерійського царя Теушпи (який міг одружитися на союзній мідійській принцесі і назвати на честь тестя сина; був розбитий ассірійським царем Асархаддоном в 679 р. до н.е.), то він виступає, у порівнянні з іншими історичними царями Мідії, як ідеальний, мудрий правитель, характерний для епічної іранської традиції, будівничий столиці Екбатани, що дає підстави вченим вбачати у ньому, у порівнянні з іншими історичними царями, "епонімного царя", аналогічно до генеалогічного родоначальника, і внесений був Геродотом у перелік мідійських царів (Дейокідів), як зазначає І. Медведська, саме для узгодження хронології, якою він керувався (150 років правління царів). Крім того, в самій назві країни Каппадокія цілком може міститися й корінь кіммерійського імені "Дейок".

Продовжуючи досліджувати проблему енетів/генетів, зауважимо, що власне вождем пафлагонців (яких, до речі, в Римі прозивали "тібіями"-"флейтистами, свистунами") з Генетики є Пілемен (Πυλαιμενης). Етимологія імені наштовхує нас на архетип *bala-gwhamo > шумер. GIŠ.BILGA.MEŠ "Більгамес" (>Гільгамеш)", хуррит. dbil.ga.miš, хетт. GIŠ.GIM.MAŠ, що у греків набуло вигляду πολύς "великий", "довгий", "голосний, сильний", а у пафлагонців–енетів могло набути πυλαις та означати те ж саме, що й словянське "Вяче-" (у імені "В'ячеслав") – "більше" (праслов. *vętj, сербохорв. Већи, польск. więej "більший, великий" < і.-є. *(∂)ueg-/aug- "збільшуватися, набирати силу" > герм. *wahs(-an/jan-) "рости" > англ. wax "збільшуватися", дв.-англ. weaxan, нім. wachsen "рости", дв.-ісл. vaxa, гот. wahsjan "збільшуватися, рости" ~ грец. aexein < *aFex "рости", латин. augere "збільшуватися" > Август), семітське Йосиф (Yosseph "збільшувати") та ведичне Васіштха ("Превосходнейший", "найбагатший") як назва однієї із семи традиційних головних екзогамних брахманських груп — домашніх жерців-пурохітів Сонячної династії (тут напрошується кельтський еквівалент: ірл. Ard-Ri "високий, верховний король" > Артур, ім'я якого пояснене римлянами як "страшний медвідь" ~ малоазійсько-галатська Артеміда, символом якої була ведмедиця). Саме Васіштха, начебто, був зачатий від двох богів — Мітри і Варуни і народився "з думок" апсари (водяної богині) Урваші (пор. з народженням із голови іншої діви-войовниці — Афіни, яка у північнонордичній традиції є еквівалентом Одіну, маючому стосунок до "голови мудрості" Міміра). Васіштха — автор сьомої "мандали" "Рігведи", ідеал брахмана, власник "корови бажань", друг богів і щонайперше — Варуни, який показує йому зміну дня і ночі, бере його на свій корабель (пор. з мандрами Гільгамеша на кораблі та спробою змагання зі сном). На іранському грунті, як на нас, вже наявне переосмислення антропоніму у напрямку до загальноіран. *winda "той, який перебуває, набуває": дв.-перс. Vinda-farnah "Набуваючий фарн" = грец. Ινταφέρνης, Інтаферн (як правильна форма наведеного Геродотом та Арріаном імені Іданфірс / Індатірс, хоча можливе й*vidamtrsu- "прагнучий до ведунства, всевідання" на основі дв.-інд. veda "знання, пізнання"). Цікавим також є факт, що початкове ім'я біблійного Авраама є Аврам ("отець високий"), син Фарри з месопотамського міста Ур.

Loading...

 
 

Цікаве