WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

На нашу думку, можна припустити й наступні тлумачення: 1) від урумського (діал. грецьк. Пн. Причорномор'я) "ягъя" – "берег", тобто агатірси – жителі побережжя Тіраса (Дністра); 2) дв.-верх.-нім. iga "тис" , тобто жителі басейну рік Тиса та Тірас; 3) санскр. aga – "нерухомі", тобто "осілі на берегах Тіраса". Компонент "ага-" ми зустрічаємо у назві Дністра "Агалінг" у Пентінгерових таблицях, але пояснюємо його на основі старо-грецької мови: יάγος "вождь" + λύγξ (lynx) "рись" або λύγος "вербова віть" (Агіолігос, άγιολύγος = "Святовіт"?).

У зв'язку з останнім цікавим для нас є свідчення Ібн-Фадлана: "... І від краю нігтів декого із русів до шиї є зібрання дерев, зображень і тому подібне", тобто мова йде про татуювання на тілі. Це спонукає згадати свідчення Геродота, що агатірси люблять наносити на тіло густе татуювання, і що саме татуювання, його густота та щільність малюнку говорять про знатність, священність. Крім того, агатірси фарбували (picti) у синій (πελιος) колір волосся, що, можливо, є спадком праіндоєвропейської давнини (і.-є. *śoer "темний колір" > перс. xval ( < *suer-d- "кіптява"), согд. хwrn- "колір", "барва" , дв.-інд. varna "колір" (> "каста, ранг"), авест. χar∂nah "фарн", осетин.дігор. xoārun "розфарбовувати", xoārn "колір", дв.-іран. *hvāra; латин. sordēs"бруд"; гот. swarts "чорний колір", дв.-англ. sweart, дв.-верх.-нім. swarz , нім. schwarz "чорний"; дв.-ірланд. sorb "бруд", а також: і.-є. *mel- : ст.-грец. μηλας , латськ. melns "чорний", литов. melsvas "синюватий", латин. mulleus "червонуватий"; герм. *mēl-a-n "пляма, знак, прикмета": гот. mēla "знаки", дв.-ісл. māl "прикмета", дв.-англ.ml, дв.-сакс., дв.-верх.-нім. māl "крапка, пляма" ~індуїстське "тілак"), адже у індоаріїв синій колір зберігся на означення варни шудр , до якої в давнину входили всі землероби (пор.: брахмани - білий, кшатрії – червоний, вайші – жовтий). "Артхашастра" засвідчила також традицію, за якою необроблені або закинуті землі заселялися спершу землеробами – шудрами (sūdrakarsaka, де karsaka – "землероб"). Це не дивно, адже в умовах колонізації на новому місці слід було спільно будувати укріплене поселення, освоювати земельні угіддя, налагоджувати стосунки з тубільцями тощо. Це призводило до витіснення на другий план станових норм, відокремленості, що існували на батьківщині між різними родами та професіями. Тому не дивно, що пізніші прибульці з арійського світу на нові землі, виявивши таке неприпустиме змішання у нормальних умовах, цуралися першопроходців, оголошували їх "недоторканими", а себе — "благородними" (в індоіран arya, а їх земля — Airyanam; ірланд. aire "вождь", "знать", boaire — "власник великої рогатої худоби", airig "вільні, котрі мають право обирати князя", Eire — "країна благородних"; хетт. ara — "вільний"; дв.-сканд. arjoster, дв.-сакс. ir — "знать", дв.-сакс. Irminsul — "дерево-ідол родоначальника саксів Ірміна", irmintheod — "людство" < "арійський народ"; ст.-грец. aristos — "кращий", звідки "аристократія" — "влада кращих"). Не дивно, що Ашвіни як покровителі переселенців та мандрівників розглядаються "Махабхаратою" як шудри серед богів (Марути — як вайші, Адіті — як кшатрії, Ангіраси — як брахмани).

Єдиний порятунок "недоторканих" останніх був у новому переселенні у нові, неосвоєні землі. Цілком можливо, що такі "сині"-агатірси (аротери) після Троянської війни перейшли з Анатолії на Балкани, освоюючи нові шляхи: нім. Bahn "шлях, дорога", укр. багно "болото, топь" < "торфяне болото" < "місцевість, звільнена від рослинності та дерев внаслідок розкладеного багаття", дв.-ісланд. sorb/sorp "бруд" > сорби, серби "першопроходці; колоністи" (пор.: "... з англ. man "чоловік" можна співставити також црк.-слов. тимено "рідка грязюка" (рус. тина) , грец. πυθμην "земля" (пор.: дв. – інд. pu-man "людина", латин. puer, pubes), чеськ. kmnem "плем'я, стовбур роду", пор.: ірланд. cnaim "нога, ляжка", лтськ. nams "дім" (букв. "те, що опалюється", типологічно пор. дв.-рус. племя, але пламя), латин. mensis, англ. moon (типологічно пор. латин. luna < lux), ірланд. men "пилюка", mionn "клятва", бретон. mon "навоз" < "вогонь", укр. мну, словен. monem "терти", ірланд. men "мука", дв.-інд. carmamna "дубильник, кожум'яка", прус. mynix "дубильник"..."; а також: латин. via "шлях, дорога", дв.-інд. vēti "переслідує", дв.-англ. wœan "бродить", wœdl "бідний" та дв.-англ. widl "бруд", дв.-верх.-нім. widillo "немічний; слабкий", ірланд. fiothal "карлик", дв. – інд. vetala "демон", "житель кладовищ", латин. vatius "кривий", дв.-верх.-нім. wadal "те, що хвилюється", "непостійний", сер.-верх.-нім. wadel, wedel "хвилювання", wadalari "волоцюга", дв.-інд. daridra- "волоцюга" > "бідний"; чеськ. chudy "бідний", укр. худий < дв.-інд. ksud "порушувати (норми соціуму), бити, ламати (соціальні установи), rsudra "маленький", санскр. ūdr "шудра, людина з найнижчої касти, створена з пилюки (!) стоп Пуруші").

Тут явно напрошується зауваження О.М. Трубачова, що прабатьківщина слов'ян на Середньому Дунаї пов'язана з "болотом" (озеро Балатон і місто Блатьнъ градъ біля Малого Балатона, а також пор. слов. "болото" з фракійською глосою pala "болото, трясовина", латин. palus "озеро"; сам топонім Паннонія теж трактується як "болотяна": фрак. pani, прус. pannean "болото", гот. fan "намул"), над чим, на нашу думку, і іронізує (!) Іордан: "У них болота і ліси замість міст". Окрім того, власне незрозумілого походження давньо-грецьке "варвар" (barbaros) може мати задовільне пояснення саме як жителя Іллірії: іллір. barbis "болото" (у топонімі Metubarbis "Міжболоття"), якому тотожні санскр. barburam "вода", грец. borboros "слиз", албан. berrak "болотистий грунт".

Підтверджують даний факт виходу протослов'ян "з півдня" (за літописною традицією, з берегів Дунаю) і виявлені В.В. Івановим вищезгадані зв'язки слов'янських мов із давніми анатолійськими та палеобалканськими мовами, що дозволяє говорити про початкове південніше місцезародження слов'янської мови (та етносу) у системі індоєвропейських мов. Можливо, що енети(-генети) представляли собою етнос, споріднений із хетто-лувійською спільнотою (за деякими версіями, "сатемних ієрогліфічних хеттів", на відміну від "кентумних клинописних хеттів") та прототохарами, та, вірогідно, навіть були діалектно-етнічною групою останніх (вже до середини ІІІ тис. до н.е. стосуються окремі ізоглоси, що об'єднюють праслов'янський діалект індо-європейської мови з північно- або східно анатолійським (хеттським), з одного боку, і балто-словянський як групу діалектів з південно- або західно- анатолійським (лувійським), з другого боку, і до останньої входив і пратохарський діалект). У свою чергу хетто-лувійська індоєвропейська спільність в Анатолії зазнала значного впливу від представників тубільного населення (хаттів–протоабхазів), що належало до північнокавказької мовної сім'ї (якщо хетти, палайці та тохари належали до групи мов centum, то енети та лувійці — до групи мов satem). До хетто-лувійської спільності належали й гостинні щодо енетів фракійці Балкан, що самі себе називали "місіями", musai. Відповідно греки знали їх як moisoi, а римляни — moesi, або mysas gentes, від чого отримала своє ім'я пізніша римська провінція Мізія (Moesia), згодом розділена на Верхню та Нижню. Відповідно фракійці Анатолії називалися фрігійцям або брігами, а самоназвою їх було mysi, mysoi. Колізії довкола етноніму місії на Балканах та Анатолії присвячене спеціальне розмірковування Страбона (VII, 3,2; 10). Назва "місії", з причин явища "архаїзації" етносів в писемних джерелах, навіть починається стосуватися слов'ян. Зокрема, "Житіє св. Климента" ХІІІ ст. говорить, що "... мизи європейські" будучи вигнані Александром Македонським на північ вернулися і заняли усі Балкани" (Цит. за:). Також Козьма Празький (ХІІІ ст.) інтерпретує "мізів" як чеське плем'я "мужів", що в давнину мешкало у Дакії.

Loading...

 
 

Цікаве