WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Кощей Трипетович: слов’янський слід - Реферат

Пліній Старший повідомив свого часу, що Нерон відправив спеціальну експедицію за бурштином для прикрашення амфітеатру і на чолі її був прокуратор Клавдій Юліан. Експедиція привезла в Рим величезну кількість бурштину, і найбільший шматок був у 13 римських фунтів (біля 4,257 кг). Солін уточнює, що цей екземпляр подарував Неронові один із царів Германії, а саме — володар племені свевів Ванній, ставленик Риму та антагоніст язигів–сарматів.

Якщо з історичним кельто–бритським королем Артуром (VІ ст. н.е.) передання співвідносить події кінця V – початку ІV ст. до н.е., то логічним буде допустити, що схоже явище відбулося з королем венедів В'ячеславом, на якого перенесли уявлення про легендарного короля племені венетів (енетів, ́Ενετοι < кельт. uenos "друг", uenja "спорідненість", за О. Шахматовим), що мешкали у альпійських землях, на північному сході сучасної Італії та у Словенії. Венетів вважають носіями археологічної культури Есте, що еволюціонувала з культур полів поховань (ранній період – 950 – 750 рр. до н.е., середній – 750 – 575 рр. до н.е. і пізній – 575 – 183 рр. до н.е.).

Також венетів (енетів, ́генетів, ́ένετος) згадує у "Ілліаді" (ІІ, 851) Гомер:

Вождь Пілемен пафлагонянам передував, хоробре серце,

Який вивів їх із Генет, де стадно живуть дикі мески.

Проте у "Ілліаді" наявне одне неузгодження з персоною Пілемена: у V пісні його вбито, а в ХІІІ пісні він іде за тілом убитого сина, і власне цю суперечність виставляють дослідники як доказ того, що авторами "Ілліади" є декілька осіб. Але легко припустити, що "пілемен"це не стільки ім'я,а титул володаря Пафлагонії і народу енетів, що населяв цю малоазійську країну (аналогічно до того, як ім'я героїчного короля даків Децебал просто означає "дакський цар", Deci-balus). І мабуть, не лише титул, а явище, характерне для архаїчних королівств, коли система влади опиралася на право володіння землею. Наприклад, на побережжі Екваторіальної Африки у королівствах Лоанго, Каконго, Нгойо вся влада у формі особливого поняття "вене" (з іменем "венет" тут просто збіг!) концентрувалася у верховному правителі: "...Власне інкарнація "Вене" давала необмежену владу над підданими. "Вене" можна зрозуміти як еманацію духів землі, що пішли у землю предків. Земля вважалася неподільною між індивідами, так як її власником виступав весь клан, при ньому не тільки його живі представники, але у першу чергу всі вже померлі члени. Їх представником і виступав "король"...". В іранській зороастрійській системі ця еманація виступає як Амеша Спента ("Безсмертні Святі"), а іпостась її – Хшатра Вайрья ("влада", з відтінком "царство боже") і її носієм вважав себе перський цар Дарій І.

Після падіння Трої вождь енетів Антенор (ст.-гец. "влада, що залишилася") переселився зі своїм народом у Фракію, а звідти – у країну євганеїв ("благородних") на північному сході від ріки По та північному березі Адріатики, де заснував міста Патавій (сучасна Падуя) та Атеста (сучасна Есте). Тіт Лівій у своїй "Історії" (І 1: 1-3) деталізує це переселення, зазначаючи, що Антенора з немалим числом енетів вигнали заколотники, а об'єднавшись із троянцями, енети прийняли ім'я венетів та заснували нову Трою (тепер , на думку Р. Салінаса Прайса та А. Вучетича, це – с. Гебел, що в долині ріки Неретви, що впадає в Адріатичне море неподалік від міст Дубровник та Спліт).

У грецькій міфологічній історіографії Антенор був одним з троянських вождів, який схиляв до угоди з ахейцями і навіть зрадив Трою, за що переможці дарували йому життя. Його жоною була жриця Афіни Теано, дочка фракійського царя Кіссея, що робить логічним переселення енетів на чолі з Антенором до Фракії. Синами вождя енетів були Главк ("Блакитний") та Гелікаон ("Вербовий") (Аполлодор, "Бібліотека", У 21; Павзаній, "Опис Еллади", Х 26: 8). З іменем першого сина перегукується латин. venetus "блакитний", venetum "синява" , а також з назвою партії veneti ("блакитні") у римських цирково–гладіаторських іграх.Також сином Антенора та Теано був Акамант ("Невтомний"), вождь дарданців у Троянській війні, який загинув від руки Меріона, крітського лучника.

Коли в Італію прибуває Еней, венети, за Вергілієм, на чолі зі своїм царем Купавоном, сином Кікна ("Лебедем") стають його союзниками. Кікн начебто був сином бога Аполлона та німфи Фірії (Тірії, Гірії).

Батько Діомеда Тідей – це ніхто інший як кельтський генеалогічний предок Діт. Купавон же явно символізує протослов'ян – він близький міфічному Купалі, чужому як грецькому, так і тірренському (етруському) середовищу, але побутуючому у іллірійців та пізніше у слов'ян.

Страбон у "Географії" (ХІІ, 3,8) на рядки Геродота про енетів зауважив, що у його часи у Пафлагонії (Мала Азія) ніяких енетів вже не залишилося, але все одно старогрецький письменник Зенодот був переконаний у достовірності слів Гомера і вважав, що поет мав на увазі не народ, а місто Енети, пізніше відоме як Амсіла. Інші стверджували, що енети були одним з найсильніших пафлагонських племен (Полемон Періегет, "Фрагменти", 22), які мешкали по сусідству з Каппадокією. Втративши свого вождя під час Троянської війни, вони перебралися у Фракію і зрештою заселили спершу північ Македонії (Herod, I, 196), а потім — Енетику, тобто Адріатичну Венетію (Herod., V:9; Strabo, IV, 4,1; V, 1,4-5; Polib., II:17; Plin., NH, XXXVII:43), а інший клан енетів (Auendeatai) заснував у землі ілірійських іаподів місто Houendo (Strabo, IV, 6,21; VII, 5,4; Appian. Illyr., IV, 16-18).

Земля анатолійських енетів була розташована в Каппадокії, на правобережжі ріки Галіс (лазо-мегрел. "галі" — "ріка"), що в ті часи називалася Marašanta- (сучасна р. Кизил–Ірмак), а в області фракійського начебто племені агафірсів (агатірсів) текла річа Маріс (тепер Муреш або Марош ~ кельт. mar- "великий": галл. антропоніми Nertomarus "сильно-великий", Segoaros "переможно-великий", Catumarus "битво-великий" ~ етрус.-італ. Marens/Mars). Вважається, що останній гідронім було занесено з Анатолії. Агатірси начебто були нащадками кіммерійців (Агатірс — брат Скіфа та Гелона, за Геродотовою генеалогічною легендою), котрі, до речі, теж здійснили свого часу військову експедицію у Північну Анатолію і, зокрема, у Пафлагонію (і чи не шукали вони там своєї прабатьківщини?). Х. Коте припускав, що агатірси тільки у культурному стосунку були близькі фріго–фракійцям, а генетично — споріднені зі своїми східними сусідами сколотами (скіфами).

Власне на р. Галіс і осіли кіммерійці внаслідок свого виходу із степів України, будучи витіснені скіфами. Нову їхню землю ассірійці називали Гімірі, а вірмени — Гамірк. Їх взяв під покровительство мідійський цар Аліат (Геродот, І,73,74). За мирним договором (28 травня 585 р. до н.е.) скіфські землі на схід від р. Галіс перейшли мідянам (Геродот, І,72) і скіфи на чолі зі Спаргапіфом змушені були повернутися в Північне Причорномор'я, де прийняли собі імя "царських скіфів" (і в 514 р. до н.е. виграти війну з Дарієм), а кіммерійці — на Балканський півострів, будучи пізніше вигнані Аліатом (Геродот, І,16).

Вірогідно, що спільно з анатолійськими племенами якась частина енетів рушила не на північний захід, у Адріатику та Нижню Саксонію (а звідти — на схід, асимілювавши пшеворську культуру), а на північний схід, у Північне Причорномор'я, де й стали предками наступних кіммерійців. Адже Тіт Лівій (І 1:1–3) згадав про розкол у общині венетів Пафлагонії. Наші венети причорноморських степів України — це т.зв. скіфи-"георгої" (ст.-грец. "землероби"?) (Геродот, ІV, 18, 53), що, як довів В.І. Абаєв, є зіпсутою греками назвою мешканців даної місцевості, які самі себе називали gauvargā – "розводячі худобу" або "шануючі худобу", тобто етнонім не містить жодної вказівки на землеробство, а навпаки. Щоправда, мешкали георгої на Лівобережжі Дніпра на північ від країни "Гілея" ("Лісиста"). Але вже правобережні елліни Гіпанісу (Бугу) називали георгоїв борисфенітами – "подніпрянами". Можливо, що це ім'я означає не стільки місце замешкання по Дніпру (Борисфену, Бористену), а певну приналежність скіфів–георгоїв до торговищ на Борисфені, адже Геродот одразу ж після повідомлення про назву георгоїв борисфенітами зазначає, що греків Гіпанісу (Побужжя) іменують ольвіополітами, тобто причетними до полісу Ольвія. Також Х. Коте зіставив сусідніх і споріднених борисфенітам-георгоям агатірсів із авхатами (aga / aucha + tai) та скіфами-аротерами ("орачами"?). Начебто останній етнонім (άροτηρες) — це зіпсута греками Північного Причорномор'я назва агатірсів даної місцевості, та що цілком вірогідно, що у комплекс причин цієї помилки в історіографії входив побут самих агатірсів, схожий на побут наступних ногайців–орачів, які, будучи кочівниками, зоравши поля і засіявши злаки, відкочовували слідом за худобою, щоб повернуися назад, коли зійде урожай. На думку Х. Коте, етнонім агатірси означає "великі вовкодави", хоча можливе й тлумачення О.М. Трубачова як "прагнучі яскравого (металу); жадаючі золота" (маючи на увазі священні золоті генеалогічні реліквії, про що оповідав Геродот у генеалогічній легенді скіфів).

Loading...

 
 

Цікаве