WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Особливості композиції новел Френсіса Скота Фіцджеральда - Реферат

Особливості композиції новел Френсіса Скота Фіцджеральда - Реферат

Особливо оригінальною є композиція одного з найкращих оповідань Ф.С.Фіцджеральда "Знову Вавілон" (1931), яке, по суті, побудовано за принципами сонатної форми. Як і в основу сонатного алегро, в його основу покладено протиставлення двох різних тем, точніше тематичних груп. Це тема минулого і теперішнього: Чарлі в минулому і Чарлі тепер, Париж до і після 1929 року, "... ті дні, коли на біржі ще грали на підвищення ..." [1, с.333]. І день сьогоднішній, коли "все змінилося" [1, с.333]. Ці дві теми виникають майже одночасно, як і повинно бути в сонаті. Тема теперішнього відповідає головній партії, тема минулого – побічній:

– А містер Кемпбелл де? – спитав Чарлі.

– Поїхав до Швейцарії. Містер Кемпбелл сильно хворіє, містер Уейлс.

– Це сумно. Ну, а Джордж Хардт?

– Повернувся до Америки, працює [1, с.311].

Цією розмовою в барі, в результаті якої Чарлі переконується, що карнавалу, який влаштували американські експатріанти в Парижі, прийшов кінець, відкривається оповідь. І протягом цілого оповідання образ тепер тихого Парижа з напівпустими барами та ресторанами [1, с.316], Парижа, який по-новому сприймається Чарлі, контрастує з образом Парижа 20-х років, коли старший бармен готелю "Ріц" "приїздив на роботу у власному несерійної моделі автомобілі" [1, с.312], підкреслюючи зміни в самому Чарлі, який тепер з болем і каяттям згадує, як закрив двері і залишив дружину на снігу, "тому що сніг у двадцять дев'ятому був нібито і не сніг. Хочеш, і не буде снігом, треба тільки заплатити гроші" [1, с.333], як кидав тисячні купюри в оркестр, переходячи з одного закладу в інший перед світанком. Тема зміни, яка відбулася в Чарлі, виникає вже в першій сцені в барі, коли, відмовляючись від ще однієї порції спиртного, він говорить: "... я тепер дотримуюся міри", а офіціант зауважує: "А роки два тому ви багато пили" [1, с.312]. Класична сонатна форма звичайно складається з трьох частин: експозиції, розробки і репризи. Відповідні частини можна знайти і в цьому оповіданні. В експозиції, як правило, стисло викладається тематичний матеріал, вводяться контрастні образи. Розглянута вище сцена в барі готелю "Ріц" відповідає цим вимогам. Для сонатної розробки типовою є структура з трьох частин: коротка вступна частина, власне розробка і предикт. У сонатній розробці в матеріалі експозиції відбуваються певні зміни. Теми поглиблюються і звучать більш виразно. Це спостерігається і в наступній частині оповідання. У короткій вступній частині розробки ми дізнаємося про мету приїзду Чарлі, з'являється мотив самотності, який поки що лишається прихованим. Він виникає під час першого приходу Чарлі до дочки. Спокій у домі Пітерсів, метушня дітей у сусідній кімнаті, аромат домашньої кухні – все це нагадує Чарлі про те, що свій дім він зруйнував. Він відчуває, шо тут, де живе його дочка, він чужий.

Наступна частина оповідання – це основний розділ розробки – власне розробка. У ній поглиблюється мотив самотності. Гуляючи по нічному Парижу, повз заклади, які він колись відвідував, Чарлі відчуває, що тепер він розуміє, що означає "вести гуляще життя" – кинути на вітер, перетворити щось на ніщо [1, с.316]. Зустріч із колишніми друзями, які, як небажане нагадування про минуле, з'являються якраз тоді, коли він, нарешті, вийшов разом із дочкою і вперше за багато місяців почувається щасливим, бентежить Чарлі. Прірва, яка виникла між ним і його друзями, його колишнім життям, стає ще більш помітною під час зустрічі в театрі. Тема поглиблюється, коли Чарлі охоплює "почуття, схоже на жах" [1, с.328], після того, як він прочитав листа Лорейн, в якому вона згадувала їх розваги в 1929. Ця тема досягає кульмінації, коли п'яні Лорейн і Дункан з'являються в домі Пітерсів, тоді, коли Чарлі вже практично отримав згоду Меріон на від'їзд дочки з ним.

Наступна сцена виписана особливо ретельно. Вона відповідає предикту сонатної розробки. Предикт готує повернення до основної тональності в репризі. Одним із найбільш типових прийомів, які використовуються музикантами в предикті, є передача стану напруженого очікування. Цим вимогам відповідає наступна сцена. Психологічний стан людей передано в ній через рухи або їх відсутність: Меріон стоїть, "ніби застигла на тому самому місці" [1, с.331], пригортаючи до себе своїх дітей. Вона ніби заціпеніла від несподіванки і відрази. Лінкольн розкачує дочку Чарлі на колінах "туди-сюди, як маятник" [1, с.331]. Одноманітний характер цього руху свідчить про напружену роботу думки Лінкольна. Чарлі залишається ніби осторонь цієї групи. Його нервові і різноманітні рухи ("присів у крісло, взяв свій стакан, поставив назад") [1, с.331] свідчать про нездатність зосередитися, про те, що він наляканий. Саме зараз з'являється відчуття, що Чарлі зазнав поразки. Він знову сам. Усі його подальші спроби пояснити, переконати лише підсилюють передчуття поразки.

Остання глава – це реприза, яка в сонаті передбачає обов'язковий повтор матеріалу експозиції в тому самому вигляді або у вигляді варіації. Сцена відбувається у тому ж барі готелю "Ріц", та сама розмова про зміни, про того самого Джорджа Хардта, але з'являється варіація мотиву, яка підводить підсумок минулого Чарлі:

– Кажуть, ви теж багато втратили під час краху.

– Правду кажуть. – І похмуро додав: – Але все по-справжньому цінне я втратив під час буму [1, с.ЗЗЗ].

Наступний абзац – знову спогади і, як підсумок, дзвінок Лінкольну, щоб переконатися, шо з поверненням йому дочки вирішили почекати. Як і в першій сцені в барі, той самий Алекс пропонує Чарлі віскі. Він відмовляється. Мотив повторюється. Підходить ще один офіціант із такою ж пропозицією, але Чарлі знову відмовляється. Очевидно, цим автор хотів підкреслити остаточний розрив Чарлі з минулим. І тільки тепер чітко і ясно звучить мотив самотності. Саме це слово вперше вживається автором лише в останньому реченні: "Він точно знав, що ніколи Елен не побажала би для нього такої самотності" [1, с.334]. Поєднання двох образно-тематичних сфер інтенсифікує розвиток дії, створює емоційний колорит, який перегукується з емоційним колоритом сонати.

У листі до дочки Фіцджеральд писав: "Якщо в тебе є що сказати, щось таке, чого до тебе не казав ніхто, ти повинна відчувати це так гостро, що ти знайдеш спосіб вираження, якого до тебе не знали, так що те, що ти хочеш сказати, і те, як ти це робиш, змішуються в єдине ціле так нерозривно, ніби вони зародилися разом" [2, с. 11].

Таким чином, для Ф.С.Фіцджеральда зміст і форма не просто зливалися в єдине ціле, вони зароджувалися як єдине нерозривне ціле.

Література:

  1. Фіцджеральд Ф.С. Избранные произведения : Собр. в 3-х т. – Л. : Худож. лит., 1977. – Т.3. – 461 с.

  2. Fitzgerald, F.S. All the sad young man. – N. Y.: Scribner, 1926. – 267 p.

  3. Fitzgerald, F.S. The diamond as big as the Ritz and Other stories – Harmondsworth (Middlesex). Penguin Books, 1963. – 238 p.

  4. The letters of F.S. Fitzgerald / Ed. by A. Turnbull. – MY.: Scribner, 1963. –615 p.

Loading...

 
 

Цікаве