WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Особливості композиції новел Френсіса Скота Фіцджеральда - Реферат

Особливості композиції новел Френсіса Скота Фіцджеральда - Реферат

Реферат на тему:

Особливості композиції новел Френсіса Скота Фіцджеральда

Стиль Френсіса Скота Фіцджеральда вважається одним із кращих в американській літературі. Оригінальність стилю його новел великою мірою забезпечується оригінальністю композиції. Ф.С.Фіцджеральд був одним із реформаторів американської новели. Найбільш видатні письменники періоду, який вважається "золотим періодом" у розвитку американської новелістики, Шервуд Андерсон, Френсіс Скот Фіцджеральд, Ернест Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Дороті Паркер шукали шляхи для більш глибокого проникнення у внутрішній світ людини. У 20-30-ті роки XX століття з'являється все більше новел, у яких сюжету в загальноприйнятому розумінні цього терміна немає.

У творчому спадку Ф.С.Фіцджеральда знаходимо фабульні і безфабульні психологічні новели. Останніх більше з'являється в пізній період. Творчі пошуки Ф.С.Фіцджеральда привели його і до створення нового типу новели – сюжетно-психологічної, яка об'єднує риси фабульної і безфабульної новели. У таких новелах Ф.С.Фіцджеральд робить сюжет не менш інтригуючим, ніж у фабульних новелах, але в той же час його головним завданням є намагання розібратися у внутрішньому світі своїх героїв, у причинах їх вчинків, у складності їх взаємовідносин з іншими людьми.

У цих новелах він часто приділяє увагу процесу формування особистості героя, його поглядам на життя. В ранній період його творчості зразками такого типу новели можуть бути "Льодовий палац", "Дерилімпл схибив", "Волосся Вероніки". Такі оповідання, як правило, складаються з кількох частин, охоплюють більш або менш тривалий період із життя героя. Вони динамічні, в них багато дії, але увага автора зосереджена перш за все на герої, його переживаннях, настроях, психологічному стані. У таких оповіданнях часто використовується символіка, зустрічаються "несподівані розв'язки", які, проте, носять інший характер, ніж у новелах О.Тенрі або фабульних новелах самого Ф.С.Фіццжеральда.

З'єднуючи риси фабульної і психологічної новели, Фіцджеральд у ряді оповідань вводить дві кульмінації: дійову – найбільш гострий момент у розвитку сюжету, і емоційну – найбільш напружений момент у роздумах та переживаннях героя. Іноді вони збігаються ("Льодовий палац"), іноді ні. Наприклад, у новелі "Осадок щастя" (1920) дійову кульмінацію знаходимо в кінці другої глави, коли чоловіка Роксани, головної героїні оповідання, розбив параліч. Емоційна кульмінація настає набагато пізніше, під час візиту героїні до Кітті, дружини друга її чоловіка. Недоглянута дитина, марнославство Кітті, її скарги на те, що вони з чоловіком мало розважаються, примушують Роксану з особливою гостротою відчути несправедливість того, що сталося з нею. Усвідомлення того, що хвороба чоловіка позбавила її можливості мати дітей, підсилює її відразу до цієї жінки. Вперше за багато місяців Роксана втрачає самоконтроль: "Вона відчула, що в неї тремтять руки. їй хотілося схопити цю жінку і трясти, трясти її. Їй хотілося закрити її десь і примусити відшкрябувати підлогу" [4, с.226] (переклад наш – Н. Т.).

У ряді новел емоційну кульмінацію Ф.С.Фіцджеральд переносить у кінець оповідання, в останній внутрішній монолог героя, в його останню репліку. Тут читач дізнається про справжній настрій героя, який виник у нього в результаті пережитих ним подій, про те, як змінилися погляди героя. У підтексті часто звучить гіркота втрати ілюзій. Ці заключні рядки, як правило, складаються з коротких речень. У них Фіцджеральд вдало використовує ритм і повтори. Тому вони нагадують вірші в прозі. За приклад можна взяти уривок з оповідання "Зимові мрії": "Long ago", he said, "long ago, there was something in me, but now that thing is gone. Now that thing is gone. I cannot cry. I cannot care. That thing will come back no more" [3, c. 90].

Погляди героя в сюжетно-психологічних новелах Фіцджеральда значно змінюються в процесі розвитку сюжету. В момент емоційної кульмінації часто відбувається усвідомлення героєм помилковості своїх поглядів і переоцінка цінностей. Сюжети таких новел, як правило, драматичні. Події подаються, як у кінематографі, картинами, які змінюють одна одну. Основна ідея не вимальовується рельєфно і неуважним читачем може лишитися не поміченою.

Позиція автора, його розуміння життя, його відношення до подій і героїв передаються через відбір матеріалу, певний емоційний вплив на читача, через вчинки героїв. Безпосередніх авторських оцінок або дуже мало, або вони взагалі відсутні. Характер героя вимальовується, в основному, з його дій. Письменник не судить своїх героїв, він тільки розповідає про їх вчинки, але відбирає ці вчинки так, що поступово вимальовується переконливий і яскравий характер. "Дія є характер", писав Фіцджеральд у своїх нотатках. По тому, як поданий образ, стає зрозумілим авторське ставлення до нього. Цю особливість прози Фіцджеральда можна простежити на прикладі оповідання "Дві провини" (1930), в якому, як і в багатьох інших оповіданнях Фіцджеральда, причиною страждань і розладу в житті героя є його зрада самому собі, своїй природі, своїм природним почуттям і прагненням у результаті його захоплення фальшивими цінностями. У центрі оповідання режисер Біл Мак-Чесні і його чарівна дружина Еммі, які користуються репутацією "найбільш ніжної, відданої пари" [1, с.305]. їх відносини будуються на коханні і взаємній повазі, але після їх приїзду в Лондон Біл, захопившись спілкуванням з англійськими аристократами, все частіше лишає Еммі саму, все більше п'є, все менше працює. Крах настає, коли в Еммі народжується мертва дитина. Творчим успіхом Фіцджеральда можна вважати сцену в лікарні. Еммі вимучена фізично і духовно. Коли Біл не повернувся додому, вона думала, що його вже немає серед живих. Вона не здатна говорити про дитину, яку щойно втратила. Вона вимовляє тільки одну страшну і коротку фразу: "Всі померли" [1, с.304]. Дивлячись на блідого, п'яного Біла, на його зім'ятий костюм і розбите обличчя, вона розуміє, що і Біл для неї помер. Померла і любляча та віддана Еммі. Почуття Еммі автор залишає в підтексті. Стриманий тон заключної фрази вигідно контрастує з попередньою частиною оповіді: "Вона впала біля входу до лікарні, намагаючись сама вийти з таксі" [1, с.304]. Ключове слово "сама" дає можливість зрозуміти провину Біла, який покинув її у важку хвилину, хоча бачив, що вона погано почувається, що в неї важко на серці і що, зазвичай стримана, Еммі плаче.

Для передачі психологічного стану героїв Фіцджеральд використовує різноманітні засоби: від прямого авторського коментаря до символічних образів (образ натовпу в кінці оповідання). Кут зору, під яким ми бачимо героя, постійно змінюється. Біла Мак-Чесні ми бачимо то очима його партнера Бранкузі, то очима іронічного автора, то очима автора, який співчуває йому (в кінці оповідання), то очима закоханої Еммі, то очима Еммі, яка вже більше не кокає Біла, а тільки співчуває йому. Деколи читачу подається думка про Біла сторонніх людей. З усього цього викристалізовується багатогранний і еволюціонуючий образ людини обдарованої і суперечливої. Характер авторської позиції змінюється у ході оповіді. У деяких частинах оповідання автор "лишається за завісою". Так, наприклад, сила характеру Еммі розкривається в кількох її репліках без коментарів автора. Вимучена вагітністю, самотністю і переживаннями за Біла, Еммі просить його повернутися раніше, але в той же момент додає: "... або коли зможеш" [1, с.301]. Вона моментально опановує себе, ніби злякавшись своєї слабкості. Деколи авторська репліка повертає читача до попередніх подій оповідання, примушуючи його глибше переосмислити переживання героїні. Розповідаючи про наполегливу працю Еммі в балетній студії, де вона знову знайшла себе, Фіцджеральд, ніби мимохіть, зауважує: "Колись вона з такою ж наполегливістю працювала над своїми відносинами з Білом, і тоді це закінчилося зривом і болем" [1, с.306]. В інших випадках письменник детально пояснює душевний стан своїх героїв. Особливо в останній частині, коли мова заходить про провину Еммі. Фіцджеральд відкрито говорить про те, що її рішення лишитися в Нью-Йорку і дебютувати в Метрополітен Опера, коли важкохворий Біл повинен їхати в Денвер, звідки йому, можливо, вже ніколи не повернутися, – це наслідок провини Біла і відчуження, яке виникло між ними того дня, коли Еммі втратила дитину. Введений письменником образ натовпу, який підхоплює і тягне за собою Еммі, дає читачеві зрозуміти, що Еммі втрачена для Біла назавжди. Те, що Біл починає думати про неї в минулому часі, підсилює сумний емоційний тон розв'язки оповідання.

Loading...

 
 

Цікаве