WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе) - Реферат

Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе) - Реферат

На відміну від проаналізованого вище твору Астрід Ліндгрен у творі Міри Лобе уявним другом стає не просто істота, нафантазована, яка є результатом уяви героя, але вдавана бабуся, образ якої виник в уяві персонажа на основі фотографії і реальності, яку переживали найближчі друзі Анді.

Уявний друг – бабуся з'являється після того, коли мама показала Анді фотографію його справжньої бабусі. „На голові в неї був капелюшок з пером, з-під якого виглядали сиві кучерики, а на руці висіла величезна сумка, вишита барвистими квітами. Сукня на ній була довга і старомодна, а з-під подолу ледве проглядала мережана оборка" [7;8]. Як тільки Анді побачив фотографію, в його уяві одразу ж утворився образ, який дуже був схожий на його померлу бабусю, але його новий уявний друг належав лишень створеній його уявою реальності. Саме такою була уже її поява. З'явилася бабуся раптово на яблуні. Образ бабусі був створений підсвідомо і, коли бажання мати бабусю перемогло, він матеріалізувався, щоб існувати в уявному світі хлопчика. Хлопчик спілкується, грається з бабусею ніби це все відбувається в реальності і не хоче признаватися сам собі, що це все вигадка, більше того, він з усією силою занурюється у новий світ і цей світ заполонює його цілком і повністю.

Його уявний друг бабуся з парасолькою і сумочкою завжди чекає його на яблуні, а зустрівшись, вони чудово проводять час разом. Анді абсолютно реально проживав усе те, на що була здатна його дитяча фантазія: катався з бабусею в парку на качелях, полював на диких коней, відправлявся на кораблі в Африку, катався містом на трамваї. Бабуся виявилась веселою, винахідливою, безстрашною бешкетницею, яка все дозволяє і все може. Саме про таку бабусю малий Анді мріяв завжди, коли друзі розповідали про своїх реальних бабусь

Образ Анді викликає одночасно захоплення і співчуття: маленьке, покинуте всіма хлоп'я, до котрого нікому в світі немає ніякого діла з одного боку і багатий на уяву, добрий, веселий, комунікабельний хлопчик, який навчає „бешкетливу бабусю" як треба себе вести у людних місцях з другого. Та, як і у творі Ліндгрен, уявний друг, який наповнив внутрішній світ дитини радістю врешті решт вичерпався і зник. У сусідній будинок приїжджає стара жінка. "Вона була невеличка, кругленька, з сивим волоссям, зачесаним на рівний проділ, і лагідними карими очима" [7;43]. Звичайно сусідка не була „уявною бабусею", вона жила у реальному світі, і разом з тим дуже нагадувала хлопчикові "уявного друга" – бабусю з яблуні. Анді починає гратися вже з сусідкою в "бабусю". З одного боку це справжня гра, що відбувається між маленьким хлопчиком Анді і старою самітною жінкою, а з другого – нова "бабуся", це просто стара самотня жінка, що живе поруч. З одного боку Анді було так добре, затишно і весело з його уявним другом, але з іншого боку сусідка – це уже реальність, і доброта її справжня, і розмова теж справжня. Анді вона дуже сподобалась. Він все частіше проводить час з „своєю новою бабусею", забуваючи про вигадану.

При цьому герой переживає почуття неймовірного щастя, адже у нього спочатку не було нікого, а потім появилися аж дві бабусі одразу. Та, як виявилося з тексту, Анді більше прив'язався до сусідки, яку називає своєю бабусею. З нею йому було ще цікавіше ніж з вигаданою. З нею він варив картоплю, садив квіти, розмовляв про всякі цікавинки. Одного разу він признався їй, що в нього є ще й вигадана бабуся і тоді пані Флінк (так звали сусідку) зізналася, що вона також любить вигадувати. "Знаєш, Анді, я чудово тебе розумію, коли ти вигадуєш собі бабусю. Адже я сама роблю приблизно так само, але тільки зі своїми внучками. Ось приміром, іду гуляти і уявляю, що вони йдуть разом – одна ліворуч, друга – праворуч, і я уявляю собі, про що вони говорять, про що запитують" [7;59].

У творі Міри Лобе образ уявного друга складніший за аналогічний образ створений фантазією Ліндгрен. Образ бабусі наділений серйознішим психологізмом, він максимально зв'язаний з реальністю, адже його появу побудив відтиск реальності – світлина. Хлопчик лишень наповнює реальність, яку він ніколи не бачив – бабусю, – рисами, яких бракувало рідним його найближчого оточення.

Далі, бабуся, як найближча для нього істота „ніби відчуває" усі забаганки хлопчика, які ніколи ніхто ні за яких умов не дозволив би йому зробити: „зірвати стоп-кран", „з'їсти зелене яблуко" і т. д. і, що нам видається, найважливіше, не намагається штовхнути Анді на реалізацію „поганих речей", а робить їх сама. Натомість Анді, ніби, розчиняється у створеному ним образі і, нехай в уяві, переживає щасливі миті почуттів, коли робить те, що хоче, а не те, що треба, більше того, він навіть може повчати дорослу бабусю, як треба поводитись, і що треба робити.

Але навіть на цьому Міра Лобе не зупиняється. Вона розуміє, що рано чи пізно уявний світ і уявний друг, що його наповнює зникне, а дитина знову опиниться у вакуумі самотності, одна, без спілкування, без друзів. А це загрожує не тільки стресовою ситуацією, але народженням цілого ряду комплексів, які будуть супроводжувати її можливо ціле життя. Саме тому вона міняє уявного друга з нереального світу на реального друга світу реального. Так, у творі з'являється образ пані Флінк. Це просто стара одинока жінка, але у світі Анді вона стає другою бабусею, адже для годиться „у справжньої дитини повинно бути дві бабусі."

У Анді і його нового друга багато спільного, їх поєднує розуміння одинокості як дуже страшної реальності, яку вони неодноразово переживали. Автор своїми героями стверджує, що і дорослі і діти абсолютно однаково щасливі і абсолютно однаково засмучені, самотні і нещасні. І їм необхідно вчитися розуміти один одного.

Виходячи з проведеного нами аналізу можна прийти висновку, що образ уявного друга важливий не тільки для дитини, але й для дорослого, і дорослі у своєму житті також часто їх створюють, лишень не завжди це визнають.

У творі австрійської письменниці на образ уявного друга покладена функція, про яку найчастіше у своїх дослідженнях пишуть психологи: позбавити людину відчуття самотності.

Вигадані друзі-невидимки, на думку більшості психологів та митців відіграють у житті дітей важливу роль. Діти називають їх конкретним іменем, розповідають про них як про реально існуючих. Дитина може годувати свого м'якого іграшкового ведмедика, укладати спати свою улюблену ляльку, або карати за порушення правил одну й нагороджувати за гарну поведінку іншу вигадану істоту, розмовляти з домашньою кішкою собачкою, сперечатися або сваритися зі своїм уявним другом, інакше кажучи, уявний друг, як і реальна іграшка чи тварина, з якою спілкується дитина, допомагає моделювати життєву ситуацію і тим самим готує дитину до прожиття тої ж таки, ігрової ситуації, що програється, у реальному житті.

Література:

  1. Зарубежная литература для детей и юношества // Учебник для институтов культуры. В 2 частях. Часть 1 / Н.П. Банникова и другие. – М.: Просвещение, 1989.

  2. Ключко Л. Подорож у країну казкових героїв Астрід Ліндгрен: Урок додаткового читання // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2005. – №5. – С. 10-12.

  3. Корчак Я. Коли я знову стану маленьким. – К., 1978.

  4. Линдстен К. Астрид Линдгрен и шведское общество // Неприкосновенный запас, 2002. – №1. – С. 1- 6.

  5. Ліндгрен Астрід (1907 – 2002) Біографія // Сільська школа України. – 2003. – № 35. – С.15-16.

  6. Ліндгрен А. Малий і Карлсон, що живе на даху: Повість / Пер. зі швед. та післямова О.Д. Сенюк. – К. : Школа, 2005.

  7. Лобе М., Ферра-Мікура В. Бабуся на яблуні: зб. повістей / Пер. з нім. В. Василюка. – К. : Веселка, 1984.

  8. Полуянов Ю. Воображение и способности. – М.: Знание. – 1982.

  9. Ситченко А., Пронкевич О. Ліки від дорослості // Відродження. – 1995. –№ 7. – С. 29-32.

  10. Швалб Ю. Одиночество: соціально-психологические проблемы. – К.: Украина. – 1991.

  11. Holmes K. Children's Imaginary Friends. New York, 2006.

  12. icholson T. Recollections of Childhood Friendships // The Evening Post, 1997.

  13. Taylor M. Imaginary Companions and the Children Who Create Them. New York: Oxford University Press. – 1999.

  14. www.familyresource.com. Dunnewind S. Imaginary Pals Can Mean Real Development.

  15. www.imaginaryfriends.net. Binn C. Imaginary Friends – Important Part of Childhood.

  16. www.rebyonok.ru. Минюрова С. Развитие воображения у детей.

Loading...

 
 

Цікаве