WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе) - Реферат

Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе) - Реферат

З-під пера письменниці виходить збірка казок „Малюк і Нільс Карлсон". Астрід Ліндгрен вводить в сюжети текстів, що ввійшли до неї розповідь про новий тип дитини – самотньої, нещасливої та хворобливої. Вона розповідає про дитину, яка позбавлена можливості погратися. У цих текстах вперше з'являються образи вигаданих друзів, серед яких: домовий, жива лялька, сестра, яку ніколи ніхто не бачив, а також Лільонкваст – чарівний чоловічок в капелюсі, який в ночі подорожує з самотніми дітьми дивовижними країнами. Письменниця не відвертає дітей від життєвих труднощів, від звичайних для дорослих тривог і негараздів. Її герої зазнають не лише радості, але й горя, матеріальних нестатків і гірких переживань. Авторка висловлює надію, що її твори „допоможуть навіяти маленьким читачам поняття людяності".

Після війни в Швеції поширились нові погляди на психологію дитини і методи виховання. Дитяча література в нових умовах запропонувала дивитися на світ очима дитини, як у свій час вимагав від дорослих польський дитячий письменник і педагог Януш Корчак [3], наголошуючи, що дитина це Людина, до якої дорослому треба „ дотягнутись":

Ви кажете:

Спілкування з дітьми вас обтяжує. Маєте слушність.

Ви пояснюєте:

Тому що мусимо опускатися до їхніх уявлень.

Опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися.

Помиляєтесь.

Не від цього ми стомлюємося. А від того, що треба підніматися до їхніх почуттів.

Підніматися, зводитися навшпиньки, тягтися.

Щоб не образити".

Образ уявного друга, створений творчою уявою Ліндгрен всіма сприймається, як живий, з властивими йому звичками, захопленнями, примхами і вадами. Найпоширеніший його приклад – пустун і ласунчик Карлсон, який виявляється мудрим і добрим товаришем ("Малий і Карлсон, що живе на даху").

Образ Карлсона (а він у творі буває зовсім різним), породжений уявою автора і в унісон їй уявою маленького хлопчика, нагадує доброго гнома з казки [1;45]. Перш за все він добрий товариш. Але разом з тим самовпевнений Карлсон живе своїм життям, поза фантазією хлопчика. Карлсон став для героя твору справжнім реальним другом, якого він навіть познайомив з своїми батьками й батько дав обіцянку нікому не розказувати про Карлсона. Появі останнього він знайшов абсолютно доросле пояснення: тому що „нам ніхто не повірить". Письменниця користується власним художнім методом: вся новизна й сюжетні знахідки оповідання виникають з дитячої гри, з фантазії і вигадки дитини.

Малюк, опираючись на знайомі йому образи й асоціації, збагачує образ свого уявного друга Карлсона характерними тільки для нього деталями: моторчиком з пропелером, за допомогою якого герой переноситься в знайоме йому середовище.

Ліндгрен наділяє його ще однією унікальною деталлю, притаманною тільки одного образу: чарівною кнопкою, яка приводить у рух пропелер і моторчик.

Спробуємо простежити та ідентифікувати функції, покладені письменницею на даний образ.

В сім'ї, де живе Малий, кожний зайнятий своєю справою: батько йде на службу, діти – до школи, мама займається господарством. Малюк завжди залишається сам. До маленького хлопчика у великому світі нікому немає діла. Це відбувається до того часу, допоки "раптом він почув легке гудіння. Воно дедалі дужчало, і несподівано повз вікно повільно пролетів товстий чоловічок" [6;7]. Так у його житті появився перший і найкращий у світі друг – Карлсон. Вигаданий уявою дитини образ, мав заповнити порожнечу, що з'явилася у житті маленької людини, позбавленої уваги з боку інших, членів сім'ї.

Малий проводить з Карлсоном увесь час, адже, з ним ніколи не буває сумно. Чому так відбувається? По-перше, Карлсон знає все на світі. Він „найкращий в світі" спеціаліст у всіх можливих сферах життя [4;3]. По-друге, Карлсон ніколи не хвилюється, відповідно, зробивши якусь шкоду, Малюк заспокоює дорослих словами Карлсона: „Спокійно, тільки спокійно" – і при цьому завжди наголошує на авторитеті Карлсона. Герой перебирає у свого уявного друга риси характеру, поведінку і навіть мову. Малий стає віддзеркаленням свого уявного друга у реальному світі. Саме тому, на нашу думку, Карлсон і Малий такі схожі, адже це два прояви однієї сутності – дитини, яка з одного боку (реальний світ) покинута, одинока, до неї нікому немає діла; а з другого (уявний світ) щира, дружня, готова контактувати з іншими і підтримувана у всьому найкращим другом. Звичайно, дорослі та інші члени сім'ї не можуть побачити Карлсона, бо він із світу, в який їм потрапити не дано (адже вони – дорослі), проте вони спілкуються з Малим.

У творі Ліндгрен чарівне зливається з реальністю. В сувору дійсність вривається поетична вигадка, і життя звичайного хлопчика освітлюється казковим світлом. Письменниця підкреслює: все, що відбувається в творі, – зовсім звичайне. „Не зовсім" звичайний лише Карлсон, який живе на даху, полюбляє варення і солодощі, має маленький моторчик і вміє розважити Малюка, котрому (як і багатьом сучасним дітям) так не вистачає уваги батьків. Діти страшенно не люблять довго лишатися вдома на самоті, тому і вигадують собі усяких друзів, якщо поруч нема ні песика, ні кицьки, так вважає К. Ліндстен [4;4].

Карлсон – незамінний партнер дитячих ігор, хоча він позбавлений здібності до співпереживання і турботи. Він думає тільки про себе, з ним весело, однак інколи з ним важко. Взаємостосунки Карлсона з Малюком дають можливість скласти психологічний портрет Карлсона беручи до уваги психологічні дослідження К. Ліндстен ми дозволимо собі зупинитися на окремих з них."Я красивий, розумний і в міру товстенький чоловік в самому розквіті сил". Термін „розквіт сил" дає підстави стверджувати, що Карлсон –це істота непевного віку, з одного боку він – дорослий, з іншого – дитина. Разом з тим Карлсон наповнений великою кількістю внутрішньої енергії, бадьорості, які виливаються в життєву активність, діяльність.

Щодо характеру, то в цьому героєві переплітається і казкове, і реальне. О. Ситченко наголошує, Карлсон вміє радіти, гратися, вигадувати і швидше за всіх забувати образи. Карлсон вміє бути не тільки по-дитячому грайливим і пустотливим, але в потрібну хвилину він може проявити мужність і доброту, вчасно надати допомогу [9;31]. Він веде себе як дорослий. Автор наділила цей образ усіма рисами характеру притаманними дорослій людині. Разом з тим – він дитина, і максимально схожий на Малого. Карлсон не працює і не має ніяких професійних навичок. Домашнє господарство він не веде, не прибирає в своїй хатинці, хоча Малюка він примушував прибирати в ній. Він також дуже любить гратися, хоча при цьому часто ламає іграшки. З одного боку Карлсон – хвалько, шибеник і мрійник, але в той же час він найкращий у світі друг. Ще одна риса, якою можна охарактеризувати Карлсона, це те що він не визнавав правил, які встановлювали дорослі. Він робив усе, що хотів і вчив цьому Малого. Але як ми бачимо це з тексту, такі навички негативно не вплинули на хлопчика, а навпаки, допомогли йому зрозуміти, що саме він не повинен робити.

Аналіз твору, і співставлення його з окремими теоретичними положеннями, дозволив нам прийти наступних висновків щодо функцій образу уявного друга у творі Астрід Ліндгрен „Малюк та Карлсон, що живе на даху". Уявний друг Карлсон спілкується з хлопчиком; грається з ним; розважає Малого; любить героя; вчить, на власному прикладі, розрізняти " добре" і „ погане".

Усі вище перераховані функції спрямовані на одне: допомогти Малому боротися з самотністю, яка його бентежила. І що видається нам дуже важливим: Карлсон, виконавши свої функції, зникає в той день, коли у Малого появляється новий абсолютно реальний друг – його власна жива собачка. Інакше кажучи, як тільки реальність змінюється і реальні пусті ніші заповнюються, вигадана реальність і всі, хто її наповнював (образ уявного друга) стають непотрібними. Вичерпавшись, вони зникають. Саме про таку рису уявного друга наголошують психологи, що досліджували це явище.

У повісті "Бабуся на яблуні" австрійська письменниця Міра Лобе зобразила бажання, маленького хлопчика Анді мати бабусю, яка була у всіх його друзів. Відсутність бабусі герой сприймав як найбільшу несправедливість на світі. Абсолютно зрозуміла стурбованість героя через те, що його друг Герхард постійно ходить з бабусею кататись на каруселях, а іншому приятелеві – бабуся каже: "Хелло, Боббі!", ще хтось отримує від своїх бабусь подарунки.

Loading...

 
 

Цікаве