WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе) - Реферат

Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе) - Реферат

Реферат на тему:

Функції образу уявного друга в дитячій літературі (на прикладі творчості, Астрід Ліндгрен та Міри Лобе)

Аналіз наукової літератури у галузі літературознавства і констатація факту, що поняття „уявний друг" у дослідженнях зустрічається вкрай рідко, більшою мірою як наслідкове і пов'язане з одинокістю, що дозволяє зробити припущення: проблема одинокості перманентно належить до площини іншої науки, і ця наука – психологія. Виходячи із вищесказаного, щоб з'ясувати функції образу уявного друга в дитячій літературі варто виокремити окремі точки зору на досліджувану проблему чисто психологічного характеру.

Аналіз роботи Майорі Тейлор дає підстави стверджувати, що поняття уявних друзів безпосередньо пов'язане з проблемою одинокості, котра спочатку розглядалася як проблема спілкування, міжособистісної взаємодії, і лише декілька років тому стало зрозуміло, що одинокість (самотність) пов'язана не з особистими відчуттями, так і характером особистості. Особливої уваги у цьому плані заслуговують дослідження вітчизняного вченого Ю. Швалба, який стверджує, що самотність має свою психологічну окрасу, тобто самотність стає іманентно індивідуалізованою, особистісною. При цьому маються на увазі не ті особи, які полюбляють побути на самоті, далеко від інших людей, а коло індивідів, які у колективному контактному соціумі почуваються самотніми [10;37-38].

Проблема одинокості не залишила байдужими письменників, у тому числі й дитячих. Пишучи про самотніх дітей, митці у художніх текстах доволі часто використовують уяву створених ними героїв для порятунку від самотності. Одразу постає запитання: чому саме уяву? На думку Кайлі Холмс, уява – це та внутрішня сила, яку використовували всі великі філософи, мислителі, художники, музиканти, науковці й письменники. Вона допомагає людям, які намагаються вирішити проблеми, досягнути успіху і котрі почуваються самотніми. Не є таємницею твердження, згідно котрого основою уяви є образи. Образи уяви опираються на образи пам'яті, але вони в дечому різняться, – стверджує Ю. Полуянов, [8;44] і далі, – образи пам'яті – це незмінні, правильні образи минулого. Образи уяви змінюються і відрізняються від того, що є насправді в реальності. Найвищий ступінь уяви проявляється в творчості, його називають творчим. Творча уява – це створення нового, оригінального образу, який до цього часу не існував. Найкраще уява функціонує в дитинстві. Яскрава, жива уява дозволяє дитині пізнавати світ у всіх об'ємах і кольорах. Вона дає дітям можливість реалізовувати свої ідеї та інтереси. Уява є основою яка використовується для вивчення дитиною світу, що її оточує. Допомогти їй в цьому може уявний друг. Дитина почуваючись самотньою, створює нового "уявного" друга, такого якому можна довіряти, розказати про всі свої секрети, друга, який вислухає, який не зрадить. Такі думки репрезентує Корі Бінн [15;2].

Вперше термін "уявний друг" ("вигаданий друг") використали в психології, і його пов'язували з самотністю і проблемою спілкування. Майорі Тейлор, Кайлі Холмс та інші висунули різноманітні причини щодо проблеми: чому дитина створює уявного друга. За однією із версій уявні друзі допомагають розвинути дитячу творчість і коли необхідно вберегти дитину від самотності та ізольованості, допомагати молодій людині відчувати впевненість.

Аналіз ряду психологічних досліджень дозволяє прийти висновку, що в минулому дитину, яка мала уявного друга, вважали „особливою", а інколи, навіть, недорозвиненою. Ідею, про те, що вигадані друзі – це тривожний сигнал про неповноцінність дитини, висунули Зігмунд Фройд та Джін Піджет ще в 1960 роках. Вони вважали, що уявні друзі притаманні дітям з уже чітко сформованими комплексами неповноцінності .

Серед дослідників цієї проблеми у психології є прихильники абсолютно протилежної думки. До їхнього кола належать Партінгтон, який стверджує, що діти, які мають уявних друзів легше співпрацюють з дорослими, швидше знаходять з спільну мову з однолітками і демонструють позитивний вплив на оточуючих. Том Ніколсон, Андре Байд які запропонували міркування, що уявні друзі допомагають розвинути дитячу творчість у ситуації, коли необхідно вберегти дитину від самотності та ізольованості та ін..

Детальний аналіз робіт цих науковців дає підстави декларувати думку, що саме уявні друзі можуть одинокій дитині запропонувати справжню дружбу, розваги й навіть допомогу. Уявний друг допомагає полегшити хвилювання, які виникають коли дитина ділиться своїми вподобаннями, думками. Вони мають свої особливості та є частиною буденного життя дитини. Вигаданий друг допомагає дитині знайти межу між правильним і неправильним, відчувати більшу впевненість. Більшість уявних друзів мають імена, яскраво виражені риси характеру, хобі. Вони зазвичай безтурботні та дружелюбні і служать як друге „Я". Уявний друг – це невидимий персонаж, який є реальним тільки для дитини.

Р. Голдстайн та Д. Геллант у своїх роботах вказали ще кілька причин появи уявного друга. На думку дослідників, вигадані друзі виникають, коли батьки висувають до дитини завищені вимоги, і, оскільки, діти не можуть виправдати їх очікування, і постійно живуть з почуттям провини. Саме тому, уявний друг, який є неохайним, незграбним, дає змогу дитині позбутися набутого комплексу меншовартості, дозволяє їй почуватися суперменом, що, в свою чергу, створює атмосферу душевного комфорту. Якщо дитину часто карають, можливо, навіть б'ють, позбавляють тепла, ніжності, тоді такий друг стає захисником, який завжди прийде на допомогу, втішить і заохотить до пригод [10;44].

Згідно міркувань С. Мінюрової уявні друзі замінюють справжніх друзів, підтримують впевненість дитини, щодо правильності дій і думок. Вони допомагають дітям оволодіти соціальними навичками й навчитися спілкуванню. В розмові з своїм уявним другом дитина відкрито розповідає про пережиті події, свої переживання і страхи. Якщо життя дитини є емоційно бідним і не насиченим цікавими подіями, то разом з вигаданим другом вона може компенсувати невистачаючий драйв життя, ідучи в кіно, подорожуючи, розважаючись на свій смак з своїм вигаданим другом [16;3]. Цікавим на нашу думку є презентоване Стефані Дунневінд спостереження, що навіть коли уявні друзі живуть яскравим, веселим життям, дитина знає, що вони несправжні й розрізняє реальність і вигадку. При цьому, потрапити комусь третьому у створений ілюзорно-ідеальний світ для двох не дозволяється. У цьому світі усе тільки для двох. Це, свого роду компенсація, що межує на грані образи на реальність. Уявні друзі зазвичай є стійкими особистостями і частиною буденного життя дитини [14;4].

За результатами проведених спостережень діти зазвичай мають двох або трьох уявних друзів. Слід зауважити, що уявні друзі різні. Вони можуть глузувати з дітей та їх страждань і навіть заважати дитині вчитися, читати [12;5]. Не дивлячись на таку точку зору, уявний друг, як стверджує більшість дослідників, більшою мірою має позитивний вплив на дитину, який полягає в полегшенні процесу соціалізації. Спілкуючись зі своїм уявним другом, дитина забуває проблеми, хвилювання, страхи та незадоволення батьків.

Проаналізувавши наукові дослідження психологів можна прийти висновку, що уявний друг на психологічному рівні захищає дитину від самотності, допомагає їй переборювати життєві складнощі, хвороби та страхи, вчить розуміти свої помилки, і саме тому цей вигаданий друг потрібний маленькій дитині, яка почувається незахищеною в цьому світі. З іншого боку, уявний друг може виступати в ролі компенсатора батьківської уваги. Тут він виступає в ролі співрозмовника, з яким дитина може спілкуватися, розповісти про свої шкільні проблеми та похвастатися своїми успіхами. У цьому випадку уявний друг – це сигнал батькам і нагадування їм про необхідність приділяти більше уваги своїм дітям.

Утвердившись у психології і отримавши в цій науці чітке функціональне призначення термін „уявний друг" було перенесено в область літературної творчості, який з нашої точки зору, повною мірою реалізувався у вигляді образу уявного друга в дитячій літературі. Обґрунтована психологами проблема одинокості зацікавила письменників, у тому числі й дитячих, які почали писати про самотніх дітей. Крапкою дотику реальності та творчості у даній площині стала саме уява, що породила образи уявних друзів. Одним із найяскравіших представників творчої індустрії, які спромоглися створити образ уявного друга, є шведська письменниця Астрід Анна Емілія Ліндгрен.

Усі свої книжки вона адресує дітям, але як це не парадоксально сьогодні, за свідченням соціологів, з великим задоволенням до них звертаються й дорослі. Ліндгрен пише, щоб „розважити себе" і „ту дитину, яка все ще продовжує жити" в ній. Мудра вигадниця переконана в тому, що дитинство наділене вищим глуздом і правотою, через те дорослі повинні рахуватися з дитячим світом, перейматися почуттями малюків [5;15-16]. Письменниця чудово знає психологію дітей, особливості їх мову, смаки, нахили, вподобання," – стверджує Л. Ключко [2;11].

Loading...

 
 

Цікаве