WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Образ дитини у літературній спадщині Януша Корчака як ключ до розуміння школяра - Реферат

Образ дитини у літературній спадщині Януша Корчака як ключ до розуміння школяра - Реферат

Реферат на тему:

Образ дитини у літературній спадщині Януша Корчака як ключ до розуміння школяра

Януш Корчак прожив життя, сповнене болем за людство з талантом відчувати правду і справедливість у повсякденному житті та бажанням створити світ кращий за той, у якому йому приходилося жити.

Поєднуючи у собі одразу три сутності – лікар, письменник-казкар, педагог– Я.Корчаку вдалося "виліпити" або було б краще вжити слово вибране ним "виплекати" у своїх творах триєдиний світ дитинства, у центрі якого дитина як цілісна система, сутність, що поєднала у собі світ казкової мрії, світ пізнання реальної дійсності й світ фізичного досвіду.

Світ, що постає цілим Всесвітом у літературних творах автора, не самоціль, – це своєрідна декларація, із єства якої до дорослих лунає звернення-переконання: ми не завтра станемо людьми, ми ними є вже сьогодні. З іншого боку, світ, створений Корчаком, – це своєрідний плач-реквієм за втраченим для дорослих світом дитинства. У центрі цього Всесвіту знаходиться образ дитини: живої, звичайної, з проблемами і радостями, невдачами й розчаруваннями, злетами й перемогами.

Чим же образ дитини, створений Корчаком, відрізняється від багатьох інших, пропонованих досягненнями всесвітньої літератури? Про це доволі детально йдеться у статті М.Петровського "Сум і надія доктора Корчака" [ 4]. І разом з тим дозволю собі сказати, що образ дитини, створений Янушем Корчаком, не тільки не належить до чогось уже раніше написаного, він просто розпочинає новий виток розкриття цієї теми в літературі, бо є образом живої дитини, з усіма проблемами, які характерні для неї на різних вікових етапах дорослішання й мужніння особистості.

Втративши ще у дитинстві батьківське плече, що було опорою й надією у житті, пройшовши тяжкі випробування війни, рятуючи на фронті життя тих, хто приречено віддавав його на поталу незрозумілим інтересам, Корчак вирішив розпочати власну велику й справедливу війну за дитину, її душу, права, надії і мрії, бо, як скаже потім український поет у своїй поезії:" Все на світі – з дитини. І в дитині – кінець" [1, 170]. Саме вона є центром Вселенної і є Вселенною сама ж. Вона, дитина, життя і смерть. Вона найменш захищена і найбільш відкрита істота на землі. Саме у такий вселенсько-великий і безмірно крихкий образ, якому притаманні перемоги і помилки, падіння і піднесення, сльози і сміх, компелює Януш Корчак досвід свого спілкування з дітьми. Простою істиною стає звернення письменника до дорослого читача у книзі "Коли я знов стану маленьким": "Ви кажете:

––Спілкування з дітьми вас обтяжує.

Маєте слушність.

Ви пояснюєте:

–– Тому що мусимо опускатись до їхніх уявлень.

Опускатись, нахилятись, згинатись, стискатись.

Помиляєтесь.

Не від цього ми стомлюємось. А від того, що треба підніматись до їхніх почуттів.

Підніматись, зводитись навшпиньки, тягтись.

Щоб не образити."[2].

Так, саме дотягнутися до почуттів дитини мусить дорослий і лише тоді буде мати сподівання на велику таїну спілкування з нею.

Образ дитини, створений письменником, багатогранний. Одна із його граней переконує, що він простий і складний водночас: ЗВИЧАЙНИЙ.

Феномен Корчака як літератора зводиться до того, що йому вдалося створити образ дитини, дитинства, з якого походили ми, дорослі, і про яке лукаво забуваємо. Власне, розуміння цього образу може стати ключем до спілкування з сьогоднішньою дитиною-школярем-юнаком. Що ж дає створений Корчаком образ? Дає можливість зрозуміти незнане й таємниче, що називається уміти радіти й мріяти, відчувати й виважувати, вибирати й відповідати.

Дитина, виплекана автором на сторінках творів усіх жанрів – від п'єс до повісті-казки, радіє тому, що відбувається, насолоджується кожною миттю дійсності, приймає світ таким, яким він є, не аналізуючи його. Для неї сніг прекрасний, бо він білий, холодний, перший; твори писати гидко тому, що писати треба те, що треба, а не те, що хочеться... Так думає дитина у Корчака. Саме так думає сьогоднішня дитина, що навчається у нашій сучасній, можна сказати, модернізованій школі. І якщо вона хоче пити води серед уроку, то це їй необхідно саме в цей час. Чому так, міркує сьогодні вчитель, адже незабаром дзвінок, можна відпочити і робити все, що заманеться.

Відповідь на це запитання дав Корчак у своїх творах: у дитини час вимірюється інакше, ніж у дорослих. "День мій – вічність, яка поділяється на швидкі секунди й довгі століття "[ 2 ]. І день довжиною у вічність пережити доволі не просто. Корчак багато разів повторював, що в дитячому житті дорогоцінною є кожна година і кожна секунда. У книзі "Право дитини на пошану" він нагадує: "Бережіть поточну годину та сьогоднішній день,.. кожну окрему хвилину, адже помре вона й ніколи не повернеться. І це завжди серйозно: поранена хвилина почне стікати кров'ю, вбита – бентежити сумління. Ми наївно боїмося смерті, не усвідомлюючи, що життя – це танок миттєвостей, які помирають і знову народжуються." Це ще одне правило спілкування, пропоноване великим педагогом: умій рахуватися з часом іншого, а з часом дитини – тим більше.

Дитина, переконано доводить Корчак, – це складова природи і поєднана з нею доволі тонкими, але напрочуд міцними нитями. Тому виривати її з світу природи – злочин. Приймаючи її такою, а не підпорядковану укладеному ним законові, стане зрозумілим, чому так важливо, щоб у портфелі у першокласника, а можливо, і у другокласника на уроках сидів хом'як, до якого звик з самого народження; чому муха, що заплуталася у павутинні, набагато цікавіша, аніж табличка множення. Відповідь проста, бо вона – життя, природне середовище, з якого штучно вилучено і насильно всаджено часто за незручні парти для навчання його частину – дитину, що перетворилася на учня, школяра.

Образ дитини, якщо спробувати звести його до єдиної форми, не тільки багатогранний, але і символічний. З одного боку, він нагадує промінчики сонця, що завжди теплі і завжди гріють, з другого боку – метелика, що ширяє над "пінявим потоком життя" і зникає так само раптово, як і появляється. А ще він – весна, що несе сонце і небесну блакить, грозу з блискавицями та громом. І то лишень маленька долька того, що вбачає Корчак в образі дитини. І ще одна думка, мабуть, найголовніша. За виголошення її у Будинку Корчака отримав би виклик до товариського суду: дитина як зведений образ. Адже образ кожної дитини, створеної Корчаком як у художніх творах, так і у роботах педагогічного характеру, це щось неповторне, не схоже на жодний інший, характерний притаманними тільки йому рисами. Тому питання зведення його до єдиного можливе тільки на рівні символічності. Дитина, подана у роботах польського письменника як особистість, яка вимагає певних правил поведінки й ставлення до себе з боку педагога, а відтак приймає у нього стиль життя, стосунків й вчинків – це наші реформи в освіті нині, крайньою мірою сподівання на результати реформи в освіті.

Образ дитини в літературній спадщині Корчака, наділений ще однією надзвичайно важливою рисою – здатністю мріяти, адже за автором: "Мрія – це програма життя " [2]. У мріях своїх дитина красива і сильна, але ще раз наголошую: у мріях своїх. Мабуть саме тому закінчує свій твір "Слава" письменник простим зверненням на століття вперед до дітей, а відтак і до дорослих, що родом з дитинства: "Діти! Прагніть, мрійте про славетні справи! Щось, та втілиться." А про що мріють діти сьогодні? На превеликий жаль, величезна кількість українських школярів мріє про те, щоб їхні батьки повернулися із заробітку з-за кордону і були поруч них у період дитинства, отроцтва та юності. У період відсутності батьків біля своїх чад їх замінює вчитель. І саме від його старань і можливостей залежить день завтрашній, утримуваний на вістрі існування ніжними пальчиками сьогоднішнього школяра.

І що робити молодому педагогу, що отримує у вузі фахові знання і майже не отримує знань про те, як говорити з окремими вихованцями і колективом; як знаходити той духовний контакт вихователя з вихованцями, без якого немислима школа; як утверджувати емоціональні стимули в діяльності школярів. І взагалі, чи спрацює у нього педагогічна заповідь: "Якщо не можеш допомогти – не нашкодь!" Практика свідчить, що реалізовується вона не завжди. І знову запитання: що робити молодому педагогові, де знайти відповіді?

На допомогу йому прийде досвід Корчака, що залишився у творах його літературно-педагогічної спадщини, хоча у них запитань більше, аніж відповідей. Корчак не дає жодних "рецептів" відносно того, як треба зробити, щоб добитися порозуміння з школярем. На сторінках своїх творів він заангажовує до колективних міркувань над цими проблемами, просто "затягує" до спільної розумової, духовної співпраці; разом з читачем ставить запитання і разом з ним дає відповідь. Дуже часто в Корчака, коли мова йде про прийняття рішень щодо молодої людини-дитини, автор стверджує зовсім незвичне для всезнаючого дорослого: не знаю. І це не знаю служить запорукою того, що завтра воно буде поміняно на інше – знаю. Але для цього треба, щоб пройшов процес пізнання, довгий і складний.

У образі дитини, створеному Корчаком, знайшли відбиток історія і тогочасна сучасність, більше того, з спроби подивитися на цей образ через сплинутий час стає зрозумілим, що він увібрав у себе ще й майбутнє, тобто характерне для нашого часу наповнення. І сьогодні, коли проблеми дитинства в цілому й дитини, зокрема, набули соціального характеру не тільки в нашій країні, але й у світі в цілому, проблема налагодження діалогу з цією частиною людства вимальовується надзвичайно гостро. Саме тому необхідно звертати увагу на усі можливі шляхи налагодження цього діалогу. І досвід, пропонований Янушем Корчаком у його творах як один із них, залишати поза увагою ми просто не маємо права.

Література:

  1. Драч Іван. Дума про вчителя: В кн.: Скарб високої любові. – К.: Веселка. – 1990.

  2. Корчак Януш. Коли я знову стану маленьким. – К.: Радянська школа. – 1976.

  3. Korczak Janusz. – Jak kochac dzsecko. Momenty wychowawcze. Prawo dzscka do szcunku. – Warszaw, 1993.

  4. Петровський Мирон. Сум і надія доктора Корчака. // Всесвіт. – 1990. – С. 159-165.

Loading...

 
 

Цікаве