WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Функціонування іронії у художньому тексті - Реферат

Функціонування іронії у художньому тексті - Реферат

Реферат на тему:

Функціонування іронії у художньому тексті

Іронія як явище багатогранне завжди викликала інтерес у дослідників. Вивчення іронії дає змогу виділити і зрозуміти суперечливі проблеми тієї чи іншої культурно-історичної епохи, оскільки іронія завжди була і буде невід'ємною частиною людського існування. Іронічне ставлення до себе і до оточуючого світу, особливо у ХХ столітті, стало чи не єдиним можливим засобом, здатним привідкрити завісу безглуздості та завуальованості, яка нависла над людським світосприйняттям.

Унікальність іронії полягає в тому, що вона, хоча і відноситься до категорії комічного, на відміну від гумору та сатири володіє своєрідною подвійністю, яка базується на поєднанні комічного з трагічним. О. І. Києнко твердить, що "в сучасному мистецтві відбувається складний процес взаємодії трагічного і комічного. Висміюючи, пародіюючи трагічне, комічне знімає його з котурнів або взагалі руйнує, але при цьому комічне набуває й певних якостей трагічного. Враховуючи досвід розвитку сучасної культури, можна говорити не просто про поєднання (механічне чи органічне) трагічного з комічним, а про такий синтез, який досягається в результаті руйнування традиційних естетичних структур"[1:6]. Для того, щоб краще усвідомити природу іронічної подвійності, варто звернути увагу на те чим саме іронія відрізняється від гумору та сатири. Гумор не заперечує об'єкта висміювання, він відображає смішне в життєвих явищах і людських характерах. Для сатири характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного, яке поєднується з осудом та насмішкою [2:176]. Іронія ж балансує на межі, вона змушує сміятися крізь сльози, поєднуючи у собі комічність зображуваного з трагічністю існуючого. В іронії смішне ховається під маскою серйозності, а в гуморі серйозне під маскою смішного, але ця маска в іронії не передбачає знущання та прямого викриття зображуваного, яке властиве сатирі, вона тільки натякає, залишаючи за читачем право робити висновки. Розглядаючи іронію як естетичну категорію чи емоційно-ідейно оцінку певної ситуації, можна простежити її своєрідну історію та оцінити її видозміни на різних етапах літературного процесу. Антична іронія носила так званий "сократівський характер", який полягав у запереченні і реальної, об'єктивної істини, і суб'єктивного уявлення про неї. Такий принцип яскраво ілюструється у знаменитому вислові Сократа "Я знаю, що я нічого не знаю". Романтична іронія ставить на противагу об'єктивності так званий поетичний ідеал, художній вимисел, котрий ігнорує реальні зв'язки та явища, представлені у зовнішньому світі. Іронія реалізму часто зливалась з сатирою і перетворювалась на сарказм, котрий ставав засобом викриття певних позицій життєвого устрою. Іронія екзистенціалізму полягає у запереченні будь-якої істини, крім тієї, що базується на суб'єктивному знанні про світ. ХХ століття загалом наповнило іронію новим змістом, додало її ефекту відчуженості, тобто сприйняття іронії відбувається немов зі сторони, людина отримала можливість поглянути на світ з різних сторін, заново оцінити його і в багатьох випадках зробити нетрадиційні висновки[3:316].

Ф. Шлегель говорив, що іронія містить і пробуджує почуття протиріччя між неможливістю і необхідністю вичерпної повноти висловлювання, а одним з основних моментів, що характеризує іронію, є той, що вона передбачає таку позицію по відношенню до світу, при якій індивід протиставляє себе світу і не приймає його субстанційності, тобто зовнішнє існування перестає мати істотне ставлення до його внутрішнього

світу[4 (1:53)].

Іронія, завдяки своєму теоретичному об'єму, належить до числа найменш стійких категорій, вона пульсує від одного оціночного полюса до іншого, залежно від часу та мети її вживання. Це дає привід вважати, що одним словом "іронія" ми часто називаємо різні явища духовної культури, котрі мають спільну точку дотику. Підтвердженням може бути етимологія слова "іронія", котре у древній Греції означало притворство, лукавство, удавання, інакше кажучи, –– ігрова поведінка. Іронія як форма вираження думки, означає слово чи висловлювання, котре у контексті мови набуває протилежного значення. Але іронію не варто зводити тільки до відношення протилежностей. Г. П. Казанська пише: " Іронія як стилістичний прийом, що базується на одночасній реалізації двох лексичних значень слова, тобто словникового і контекстуального, які є протилежними один до одного, розглядається лише як один із способів створення іронічного ефекту , під яким розуміються всі випадки виникнення різкої невідповідності між буквальним значенням фрази, речення, всього висловлювання з їх значенням, що витікає з контексту" [5:38].

Беручи до уваги природу іронії, її можна піддати різним класифікаціям. За формою вираження іронія може мати найпростіше значення, котре реалізується у антифразі чи у астеїзмі, перший являє собою вживання слів та виразів у протилежному значенні, другий проявляється у вигляді осуду, що передається через похвалу[2:49]. Традиційно іронію у англійській літературі поділяють на три основні типи: 1) вербальна іронія, 2) драматична іронія та 3) іронія долі. Вербальна іронія виникає тоді, коли людина каже або робить щось одне, а справжнє значення мовлення або дії є протилежним. Наприклад, коли хтось cпізнившись на важливу зустріч на 3 години через те, що поламалось таксі і адреса виявилась не зовсім точною, каже: "Sorry, but I had some minor problems" Стверджуючи це, людина вживає вербальну іронію. Драматична іронія з'являється тоді, коли читач знає щось таке, чого не знають герої розповіді. Саме така невідповідність інформації породжує драматичну іронію, яскравий приклад такої іронії знаходимо у "Ромео та Джульєтті". Читач знає, що Джульєтта не мертва, а Ромео не знає, таким чином читач залучається до трагічної смерті двох закоханих. Іронія долі передає думку, що якась надприродна сила контролює життя людини, а тому те, що відбувається, не підлягає свідомому контролю і не залежить від людини, тобто події розвиваються у протилежному напрямку, ніж того очікувалось. Наприклад, іронією долі можна назвати ситуацію, в якій посланець приносить прощення смертникові трохи запізно або коли чоловік довший час добивається руки коханої, отримавши згоду, зустрічає дівчину, в яку закохується з першого погляду і розуміє, що та перша йому не просто не потрібна, вона йому заважає[6(10:455)]. Іронія долі підкреслює безглуздість та марність боротьби, яка все одно закінчиться поразкою. Те, що трапляється в житті це заздалегідь написаний сценарій і чим більше людина намагається розібратися в ньому тим частіше стикається з власною безпорадністю і непорозумінням. Цікавою є класифікація, запропонована Ланчуковською Н. В., котра базується на відтінках емоційного значення з поступовим наростанням іронічно-глузливого ефекту. На першій сходинці можна розмістити жарт, котрий являє собою добродушне підсміювання над собою чи співбесідником. Далі знаходиться власне іронія, котра дуже часто проявляється у прихованому вигляді, а іронічні зауваження, репліки і вислови здатні поранити та розсердити, якщо вони і викликають сміх, то цей сміх іронічний. Далі іде насмішка, котра ще більш відверто іронічна , в ній більше знущальних нот. Вона може викликати образу та сльози. Найсильнішим ефектом іронічно-глузливого спрямування наділений сарказм, котрий здатен боляче поранити, а іноді перейти у відверте знущання та висміювання[7:49].

Синтезом усього вищесказаного є авторська іронія, існування якої можна вважати беззаперечним, оскільки кожен художній твір – це своєрідний світ зі своїми перемогами і поразками, і звісно такий світ не можливий без дещо критичного до нього ставлення, якого і надає йому іронія. Звісно не варто говорити, що авторська іронія є основним провідником ідей митця, але беручи до уваги її внутрішню природу, тобто своєрідне протиставлення особистості світові, можна сказати, що деякі літературні течії, а зокрема екзистенціалізм, використовував іронію у різних її проявах як один із провідних засобів для передачі філософсько-естетичних ідей. Письменники екзистенціалісти на перше місце висувають категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Абсурдність та ірраціональність це ніщо інше як сумнів, а сумнів, у свою чергу, передбачає аналіз та критику самого себе та оточуючого світу, сукупність яких породжує іронію. Одним з найяскравіших і найбільш вдалих прикладів авторської іронії можна вважати іронію у творі англійської письменниці Айріс Мердок "Під сіткою". Даний роман приніс всесвітню славу письменниці. Під час його читання з'являється відчуття нереальності, фантастичності та неможливості всього, що відбувається. Незважаючи на певну детальність та предметність буття, воно своєрідно замикається на свідомості головного героя Джейка Донаг'ю і нею ж визначається. Саме таке твердження наближає письменницю до екзистенціальної літературної та філософської традиції. Стиль письменниці легкий та ненав'язливий, але під таким покривалом легкості ховається друге дно, на якому домінує філософський і в дечому символічний підтекст.

Loading...

 
 

Цікаве