WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Твір Жана Поля Сартра «Нудота» як філософський роман - Реферат

Твір Жана Поля Сартра «Нудота» як філософський роман - Реферат

Ще одним тягарем, що не дає відчути свободу повністю, є кохання. Саме кохання до ексцентричної Анні слугує останнім зв'язком, останньою перепоною до абсолютної свободи. Герой розриває цей зв'язок, він відпускає Анні, вона стає минулим. Але отримавши свободу, Рокантен не радіє, йому стає страшно, він не знає, що з нею робити: "Я вільний: у моєму житті немає більше ніякого сенсу – все те, заради чого я пробував жити, загинуло, а нічого іншого я придумати не можу. Я ще молодий, у мене досить сил, щоб почати з початку. Але що почати? Я сам на цій білій облямованій садами вулиці. Сам – і вільний. Але ця воля злегка нагадує смерть" [8: 180].

Людина, на думку Рокантена, приречена на існування, це існування наодинці з собою, наодинці з буттям, воно балансує на краю абсолютної свободи і самотності, воно викликає страх, запаморочення, розгубленість, відчай, провокує напади нудоти.

Сартр, довівши свого героя до критичної межі, давши йому усвідомлення причин виникнення станів нудоти та позбавивши його усіх зв'язків , що надавали його життю визначеності (кохання, робота), показує, де варто шукати порятунок. Він захований у вічному, у мистецтві. Невипадково роман розпочинається і завершується практично однією сценою, коли герой сидить в кафе і слухає музику. В обох сценах Рокантена огортає спокій, він не відчуває нудоти, він не хоче ставити запитання, оскільки підсвідомо вже знає всі відповіді. Музика та невибагливий спів негритянки слугують каталізатором, який пробуджує у Рокантена незнане раніше почуття впевненості. Суттєвою відмінністю між сценами в кафе є тільки те, що в першій герой, насолоджуючись музикою, ще не розуміє, чому його раптом покинула нудота, а в другій автор чітко вказує на те, що потрібно робити, щоб більше ніколи не відчувати цих нападів, а саме: зробити щось вартісне, незабутнє та просте водночас, як спів негритянки. Отже, рятівною ниткою виявляється мистецтво, яке пробуджує і піднімає героя над нудотними провалами в "ніщо". Рокантен вирішує написати книгу, книгу справжню, здатну зробити його існування виправданим і потрібним. Книга для нього порятунок, але він усвідомлює це, опинившись практично на межі. Відчувши абсолютну свободу, Антуан робить вибір і готовий повністю нести за нього відповідальність.

Герой Сартра – це не просто герой-інтелектуал, що шукає свого місця в світі, це "відчужена", самотня людина, яка для того, щоб зробити вибір, отримати свою свободу, повинна пройти через відчай, тобто повинна опинитись в "межовій ситуації".

Отже, через самоусвідомлення героя та його аналіз об'єктивного світу Сартр декларує й інші екзистенціальні принципи, зокрема принцип свободи та принцип часової відносності.

Як уже було сказано, сюжет роману побудований довкола переживань однієї людини. Усі, з ким спілкується чи стикається Рокантен: господарка готелю, служниця Люсі, випадкові перехожі та відвідувачі кафе, слугують тільки блідими тінями на його дорозі до самопізнання. Оскільки внутрішній конфлікт у романі домінує, очевидна кількісна перевага монологів у творі. Саме в них автор підтверджує власні ідеї свободи, відповідальності, абсурдності. Герой знаходиться і в конфлікті з суспільством - субстанцією об'єктивної дійсності, яка є чужою та абсурдною. До зовнішнього світу належать і всі, з ким спілкується Рокантен (Ані, Самоук, господарка готелю та інші), а також ті, за чиїми розмовами він спостерігає ( відвідувачі кафе, бібліотеки, музею). Це спілкування, передане у формі діалогів, також містить глибоке філософське наповнення, є важливим прийомом передачі тих чи інших концепцій. Зауважимо, що "інші" виступають у творі не такими повнокровними та "олюдненими", як Рокантен, адже вони є частиною чужого світу та служать лише засобом реалізації "я" головного героя.

Прикметним у цьому відношенні є образ Самоука - носія ідеї традиційного гуманізму. Самоук – своєрідна карикатура на тих людей, які, озброївшись чужими висловами, намагаються приховати за ними власну обмеженість. Сартр вважає, що традиційний гуманізм вичерпав себе, тому не вартий довіри. Для підтвердження цієї ідеї він використовує сцену в музеї, де на картинах зображені видатні жителі Бувіля, якими захоплюються, але яких Рокантен називає "покидьками". Герой з іронією поділяє гуманістів на різні категорії: "Гуманіст радикального напряму – це друг чиновників; гуманіст- католик – вишкребок, молодший у родині гуманістів, про людей говорить зачаровано; філософ- гуманіст, який любить людей такими, які вони є; гуманіст, який любить людей такими, які вони мають бути; той, хто хоче їх врятувати, заручившись їхньою згодою, і той, хто врятує їх проти їхньої волі; гуманіст – веселун, що завжди знайде нагоду посміятися, і похмурий гуманіст, якого найчастіше можна зустріти на похоронах" [8: 138]. Тлумачення власної концепції гуманізму Сартр подасть пізніше у праці "Екзистенціалізм – це гуманізм" (1946). Традиційний гуманізм філософ називає абсурдним, оскільки він дозволяє оцінювати та повчати людство, беручи за приклад найбільш видатних його представників. Сартр вважає, що не можна допустити, щоб про людину судили інші. Екзистенціальний гуманізм нагадує, що немає іншого законотворця, крім самої людини, вона сама вирішує свою долю, оскільки для того, щоб добитись самореалізації , повинна не тільки занурюватись в себе, а й шукати цілі реалізації ззовні, а вони в свою чергу зможуть врятувати її від себе [9: 344]. Саме це і зробив сартрівський герой, знайшов ціль, котра полягала у написанні вартісної книги, яка б назавжди увіковічнила ім'я її автора та здатна була виправдати абсурдність існування.

Окремої уваги заслуговують зображально-виражальні засоби роману та індивідуальний стиль автора. Метафори, епітети, порівняння, які зустрічаються у тексті, так чи інакше слугують не тільки засобом відображення непересічної індивідуальності екзистенціального героя та показником майстерності автора, а й створюють специфічну атмосферу, покликану деталізувати головну художньо філософську думку автора твору – усвідомлення сутності існування. Сартр, використовуючи грубо натуралістичні метафори та епітети, наприклад "безплідна чистота" [8: 44], "її обличчя – ця жирна, біла рослина" [8: 74], "сидіння – дохлий осел" [8: 146], "кам'яне око, щелепа – павук, язик – стонога", [8: 182] та багато інших, наголошує на тому, що значення оточуючому надає сама людина, все навколо – це сіра маса. Вибравши щось одне з цієї маси, людина його ідентифікує і наділяє тими якостями, що їй потрібно. Українська дослідниця Лук'яненко М. П. в авторефераті до дисертації "Французька екзистенціальна проза в українських перекладах (на матеріалі творів А. Камю та Ж.- П. Сартра)" зазначає, що метафоричні образи, котрі пронизують художній простір роману, постійно переплітаються і, взаємодоповнюючи один одного, підпорядковані у своєму розвитку основній екзистенціальній ідеї твору – випадковості та абсурдності буття й розкриттю сутності існування [10: 12].

Стиль автора можна охарактеризувати відмовою від традиційного художнього мовлення, розімкнутою композицією, що проявляється у фрагментарності тексту та видимій значущості підтексту. Він загалом відповідає вибраній автором формі щоденника, а також поставленим ідейно – філософським завданням. Для нього властиві передусім щирість, емоційність та неупередженість, які передають настрій людини, що знаходиться у стані самоусвідомлення, причому цей стан подається як трагічний аж до хворобливості. Всю тканину роману пронизують різкі переходи від надмірної схвильованості до меланхолійності та відчаю, що викликає у читачів відчуття та настрої, які переживає оповідач. Описовість та деталізація також присутні у творі. Саме через них герой передає власне сприйняття зовнішнього світу речей, який є абсурдним та хаотичним, існує поза його волею, але який піддається переосмисленню.

Таким чином, у процесі аналізу жанрової специфіки "Нудоти" Сартра встановлено, що даний твір відповідає всім ознакам філософського роману, а саме: герої Сартра - носії його філософських ідей; конфлікт та сюжет роману підпорядковані основній концепції автора, що полягає у пошуку істини та виправданості абсурдності існування; у творі змальоване провінційна реальність маленького містечка, але вона відверто умовна; зображально – виражальні засоби тяжіють до грубої натуралістичності.

Завдяки одностайному підпорядкуванню сюжету, конфлікту, зображально – виражальних засобів екзистенціальній ідеї автора можна стверджувати, що Сартр підняв філософський роман на якісно новий рівень, створивши прототип героя, що перебуває у постійному пошуку свого місця у світі, свідомо та підсвідомо зрікаючись при цьому того, що може завадити йому отримати повну свободу, стати вільним: соціальної ролі, довготривалих зв'язків, прив'язаності до конкретних місць та речей. Герой Сартра не просто декларує філософські ідеї автора, він роздумує, вагається, шукає, тобто проживає своє життя, будучи віддзеркаленням самого автора.

Література:

  1. Долгов К. М. Эстетика Жана – Поля Сартра. – М., 1990. – 64 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер. "Эстетика; №3 ).

  2. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – К., 1997. – 752 с.

  3. Ставицький А. В. Метаморфозы романной формы// Филологические науки. – 2006. - №4. – С. 3 – 13.

  4. Копистянська Н. Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. Монографія. – Л., 2005. – 367 с.

  5. Літературна енциклопедія: В 2-х т. – К., 2007. – Т. 2. – 622 с.

  6. Бажан М. Нелегка путь Жана – Поля Сартра // Бажан М. Путі людей, К., 1969. - С. 252-279.

  7. Андреев. Л. Рецензия на роман Ж. П. Сартра "Тошнота" // Иностранная литература. – 1989. - №7. – С. 127 – 133.

  8. Сартр Жан – Поль. Нудота. - Харків., 2006. - 349 с.

  9. Сартр Жан – Поль. Экзистенциализм – это гуманізм // Сумерки богов. – М., 1989. – 397 с.

  10. Лук'яненко М. П. Французька екзистенціальна проза в українських перекладах (на матеріалі творів А. Камю та Ж. – П. Сартра): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. - К.: КНУ, 2006. – 22 с.

Loading...

 
 

Цікаве