WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Проблема культурного шоку і мистецької гри у Європейській художній культурі XX століття (на матеріалі творчості Редьярда Кіплінга) - Реферат

Проблема культурного шоку і мистецької гри у Європейській художній культурі XX століття (на матеріалі творчості Редьярда Кіплінга) - Реферат

його сучасниками. Цікаво, що найбільший шок у буржуазного читача викликали не солдатські балади та індійські оповідання, а автобіографічна повість "Сталкі і компанія" ("Staiki & Co"), де Кіплінг показав жорстоку правду вікторіанської школи. Сталкі, за яким вгадується юний Кіплінг - типовий бешкетник, "поганий хлопець", а його "компанія" ще гірша. Такі герої кидають виклик вікторіанській моралі. Кіплінг неначе ілюструє слова Тайлора:
"Білий завойовник чи колонізатор, хоча він і служить представником більш високої цивілізації, ніж дикун, якого він удосконалює чи знищує, часто буває занадто поганим представником цього рівня і в кращому випадку може хіба що претендувати на створення побуту кращого та благороднішого ніж той, що ним знищується" [9].
"Сталкі і компанія" - твір, в якому брутальність зображуваних картин підкреслюється брутальністю мови. Роберт Бучанан присвятив йому ессе "Голос хулігана", а пізніше Робін Гілмор зауважив: Кіплінг "зробив собі репутацію на індійських оповіданнях, які були для вікторіанської прози ще великим незнаним материком, але із "Сталкі" він увірвався у знайомий, добре розроблений і дуже англійський "суб-жанр" "шкільної історії" [10]. Тож дослідники підкреслюють відмінність між "індійською іншістю" в стилі Кіплінга та прямим бажанням створити опозицію англійському філістерству.
Індійська тема більш пов'язана з постмодерністськими тенденціями, тоді як "Сталкі" - щось на зразок "хуліганського" авангарду, але написав Кіплінг "Сталкі" пізніше, тому ми не можемо говорити про послідовну еволюцію на зразок тої, що побачив Умберто Еко у творчості Джойса. Тут може йти мова про якусь зовнішню силу, про "каталізатор" художнього процесу. На наш погляд, це і є феномен культурного шоку, який, за Лохманом, призводить до формування нової моделі поведінки. Для Кіплінга це є і соціальна, і мистецька гра.
Характерною рисою Кіплніга-поета є те, що його неможливо відокремити від Кіплинга-прозаїка. Їх об'єднує одне творче "я", при цьому вся кіплінгівська проза переповнена віршами, їх духом, їх ритмом, а у поетичних творах є досить багато прозаїзмів, що наближає їх до ліроепіки.
Більшість віршів Кіплінга стилізовано під солдатські пісні, і авторське "я" немов би розчиняється у мовній стихії, яка співвідноситься з героєм.
У поезії Кіплінга домінуючим є мотив гри, причому ліричний герой не стає тотожним з реальним "я" поета. Формується стильова "маска", яка включається у якесь дійство, що однак не має тієї вишуканості раннього модерну, яку можна знайти у Оскара Уайльда, письменника, творчість якого, як вже говорилося, традиційно протиставляють Кіплінгу. Можна сказати, що гра у "залізного Редьярда" вибудовується в її архаїчній формі, а народження із гри поезії проходить сакралізовано, але разом з тим - легко і просто.
"Поезія в своїй первісній функції як фактор ранньої культури народжується у грі і як гра. Це освячена гра, але у своїй святості ця гра залишається на грані несамовитості, жарту, розваги", - читаємо у Й.Хейзінги [11].
Кожний вірш "Казармених балад" - це своєрідна замальовка, яка послідовно розкриває перед читачем картину світу, заявлену автором.
Цей світ має чітку структуру. На горі - "Удова" (прізвисько королеви Вікторії) з вірша "Удова з Виндзору", а на самому низу - солдат Томмі Аккінс ("Том мі"). Але весь світ кориться одному правилу, грає в одну гру, світом править "Закон зграї".
Автор тут займає позицію спостерігача, ховається за образами своїх героїв і примушує читача дивитися на світ їх очима. Що стосується "Закону зграї", то він для автора є невід'ємною частиною світової сакралізованої гри. Завдяки цій єдності світ набуває певної структури і стає соціальним. Принцип гри послідовно проводиться Кіплінгом. Він може змінювати маяки, але орієнтири на небосхилі залишаються незмінними.
Все оцінюється Кіплінгом за законами Великої Гри. Навіть така, здавалося б, не ігрова ситуація, як війна. Подібне сприйняття сягає античних часів, походить від героїчного епосу. В такому контексті стає яснішим порівняння автора з Гомером, про яке говорилось вище. Адже для Гомера війна була чимось на зразок змагання, спортивної боротьби, а будь-яка боротьба, як писав Хейзінга, "регламентується обмежувальними правилами і, тим самим, вже завдяки обмежувальному порядку - має формальні ознаки гри, - говорить Хейзінга і далі зауважує, - Атональний момент виникає у ту хвилину, коли воюючі сторони починають розглядати одна одну в якості противників, а мету війни як праву справу". [12]
Противник заслуговує на повагу, якщо веде війну за правилами, будь то троянці у Гомера або афганець Камал у Кіплінга. Противники - туземці для автора "Казармених балад" - не істоти нижчої раси, а люди, які анітрохи не гірші за білих. Просто представники інших народів та інших культур грають у ту ж саму гру, але за іншими правилами.
У цьому плані своєрідним маніфестом стала "Балада про Схід і Захід":
О, Запад есть Запад, Восток есть Восток, и с мест они не сойдут,
Пока не предстанет Небо с Землей на Страшный
Господень суд.
Но нет Востока и Запада нет, что племя, родина, род,
Если сильный с сильным лицом к лицу у края земли встает? [13]
Балада має кільцеву композицію, рядки, наведені вище, повторюються в кінці твору. Весь він - немовби відповідь на питання, болюче і в той же час просте. Зіткнення двох ворогів - представників різних цивілізацій - Сходу (Камал) і Заходу (син полковника) змальовано не як протистояння цивілізації і дикунства, а як сутичку двох рівних противників, двох вовків із різних зграй:
Камал вцепился в него рукой и посмотрел в упор.
"Ни слова о псах, - промолвил он, - здесь волка с волком спор". [14]
Порівняння воїна з вовком сягає своїм корінням індоєвропейської міфології. Вовк - істота, наближена до бога. Так, у скандинавській міфології вовк співвідносився з ватажком бойової дружини або з богом війни. У останній якості вовк виступає і у давньогерманській традиції. Вовк супроводжує бога Одіна. До цієї групи архетипів належить і порівняння війська, військового загону з вовчою зграєю. У індійському епосі "Махабхарата" Біхам також представлений в образі воїна-вовка. Таким чином, у даному архетипі перехрещуються Схід і Захід, тобто Кіплінг поєднує у своєму вірші західну і східну традиції.
Можливо, архаїчні корені образної системи підказали Кіплінгу найбільш відповідний у цьому випадку жанр - баладу, яка є однією з найдавніших форм європейського
фольклору і літератури. Кіплінг цікавить нас насамперед як письменник, творчість якого неможливо віднести до жодного з сучасних йому літературних напрямів. Для нас не так важливо, про що він писав, яким було коло його тем - це зрозуміло та прозоро. Важливо, як він писав, як будував зв'язки з культурою своєї епохи і як саме його творчість стала об'єктом для подальшого наслідування.
Література і примітки:
1. Хейзинга Й. Homo Ludens- С. 10
2. Там само- С. 13
3. Там само. - С. 18
4. Там само. - С. 19
5. Там самоС.107-108
6. W.J.Lohman The Culture Shocks of Rudiyard Kipling N. Y. 1990 -p. 15.
7. Хайдеггер М. Разговор на просёлочной дороге М. 1991. С.20
8. Фуко Мішель. Правила поромови.-К., 1994. -С.21
9. Тайлор Э.Б Первобитная культура. -М.,1989 С. 12-13
10. Robin Gilmar. "Staiki & Co.": Revising the Code.// Kipling Cosidereng. -N.Y.,1989-p.l9-32.-p.l9
11. Хейзинга И. С. 141
12. ХейзингаИ.-С.107
13. Киплинг Р. Стихотворения /Poems. СПб 1994 С. 147.
14. Там само С. 153.
Loading...

 
 

Цікаве