WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Характер екзистенціалізму в романі А. Камю «Чума» - Реферат

Характер екзистенціалізму в романі А. Камю «Чума» - Реферат

Спочатку Панлю з'являється перед читачем у досить відразливому виді проповідника, що чи ледве не радіє із приводу епідемії. У ній він вбачає Божу кару за гріхи оранців. Панлю хоче використати страх своїх парафіян для зміцнення їх ослабілої й тьмяної віри. Різкість інтонацій першої проповіді Панлю, що доходить порою до гротеску. Аналізуючи проповідь, доктор Ріє визначає її скоріше як плід абстрактного, кабінетного мислення: "Панлю - кабінетний учений. Він бачив недостатньо смертей і тому віщає від імені істини". Але "християни краще, ніж здається на перший погляд", - затверджує Ріє, - оскільки будь-який сільський попик, що відпускає гріхи своїм парафіянам і чує останній стогін умираючого, думає так само, як я. Він насамперед спробує допомогти лиху, а вже потім буде доводити її благодійні властивості".

Отця Панлю чекає в романі серйозне випробування. Так, хід трагічних подій "олюднив" Панлю: разом з Тарру він брав участь у діяльності санітарних дружин, разом з Ріє переживав смерть хлопчика.

Смерть безневинної дитини, що за все своє коротке життя а - і є та "гранична ситуація" для священика, що пробуджує його до "буття". Вона виявилася нелегким випробуванням для віри в справедливість Творця. Тепер уже неможливо дотримуватися трафаретних переконань про гріховність світу й справедливості якоїсь вищої субстанції. Отець Панлю виявився один на один з відомою християнською проблемою - як зняти з Бога відповідальність за зло, що панує у світі. І ця проблема перестала бути для отця єзуїта проблемою абстрактного кабінетного розуму. Друга проповідь батька Панлю дуже відрізняється від тієї, першої проповіді, що Панлю вимовив чи ледве не відразу після початку епідемії. Якщо перша проповідь цілком традиційна, у ній священик віщає моралізаторським тоном з позиції безгрішного й безстороннього судді, то друга проповідь - результат тривалих міркувань.

Друга проповідь, батька Панлю позбавлена моралізаторського тону й більше нагадує сповідь у питаннях віри: "Заговорив він більше лагідним і більше роздумливим голосом, чим у перший раз, і що моляться відзначали про себе, що він не без деякого коливання приступився до справи. І ще одна цікава деталь: тепер він говорив не "ви" а "ми". Сама проповідь щира, хоча й зайво багатослівна. Ключовий момент проповіді наступає після згадування про смерть безневинної дитини. Священик визнає, що Бог, що допустив цю, яка не піддається логічному розумінню смерть. Питання віри або невір'я постає ще більш гостро. Неважко уявити собі, - а проповідник, безсумнівно, зробив це, - яка безодня відкривається перед людиною, що вірила в розумність і справедливість існуючого світу, що допустили відсутність у світі й розуму й справедливості. Можливо, заглянувши в цю безодню, священик, взагалі відмовився від розуму як провідника. Отець Панлю зізнається, що свій вибір він зробив. Панлю вибирає віру або, як він сам готовий це називати, активний фаталізм. По суті, проповідник усього лише підтвердив те, що було його першою реакцією: "Це (смерть безневинної дитини) дійсно викликає протест, тому що перевершує всі наші людські мірки. Але бути може, ми зобов'язані любити те, чого не можемо осягнути розумом".

Не меншим випробуванням для батька єзуїта стає власна хвороба: приймати допомогу лікарів - значить визнати слабість і непослідовність власних переконань. Священик, крім того, прекрасно розуміє, що допомога ця не допоможе йому врятуватися. Але в остаточному варіанті роману Панлю залишається вірний власному вибору. Панлю перестав нагадувати того фанатика, яким він став під час першої своєї проповіді. Поводження священика перед смертельною безоднею - це поводження простого смертного, котрий зробив свій вибір.

Доктор Ріє неодноразово, у силу своєї професії, зіштовхувався віч-на-віч зі смертю. Смерть дитини, стала серйозним випробуванням і для доктора Ріє.

Із самого початку епідемії доктор, одним з перших у місті, по-справжньому протистоїть чумі. Саме завдяки його мужній позиції, боягузлива міська адміністрація, громадський спокій, для якого вище всього, змушена вживати заходів. Здавалося б, глобальні світоглядні питання давно вирішені доктором: він не визнає Бога не тому, що його немає, а тому, що він не потрібний.

Але, можливо, що питання світогляду просто відсунуті доктором Ріє на другий план, тому що: "Не можна одночасно лікувати й знати. Тому будемо намагатися виліковувати якомога швидше. Це невідкладніше". Обмеживши коло власних турбот тільки своєю справою, доктор Ріє мало відрізняється від інших жителів Орана.

Настання чуми поставило перед героєм роману додаткові вимоги, але нічого не змінило в тім, що Ріє вважав простою порядністю. Ця порядність проявляється не тільки щодо хворих, але й стосовно соратників по боротьбі. Із приходом чуми докторові, на жаль, занадто часто доводиться бачити, як умирають, але численність смертельних випадків ніяк не розбудила героя від сну існування.

Хворих стає багато й доктора починає не вистачати на те, що раніше сприймалося як уважне ставлення до своїх пацієнтів.

Перед доктором Ріє з усією гостротою постає питання вибору власного поводження в цьому жорстокому, світі - світі, байдужому до спроб людини або скасувати або хоч якось зменшити цю жорстокість. Людині, наділеній здоровим глуздом, є від чого прийти у відчай.

Продовжуючи робити свою справу лікаря, при яснім розумінні того, що результат цієї роботи, можливо, буде дорівнювати нулю, відмовляється визнати себе переможеним обставинами, чумою, світом. Він відстоює своє право на звання представника людства, що, можливо, є єдиним, що наповнює змістом цей світ. Вибір, що робить доктор Ріє, сам він уважає природним для людини яка володіє знаннями.

Пройшовши через "граничну ситуацію" доктор Ріє, розуміє, що здоров'я й життя навколишніх, залежать не стільки від його професійних знань, скільки від чуми загалом. Тому він, разом з усвідомленням своєї долі, здобуває замість захисної "свинцевої байдужості", почуття солідарності з тими, хто живе й так само як він бореться із чумою і врешті решт перемагає її.

Альбер Камю в романі "Чума" зробив спробу знайти відповідь на проблему людської волі у світі, у якому звичні моральні імперативи перетворились в непридатні або втрачені.

"Гранична ситуація", що будить до справжнього життя героїв роману, не завжди є наслідком їх власної смертельної хвороби. Камю показав у романі, що існують речі й положення, що викликають у душі людини могутній стихійний протест, який виникає разом з відмовою бути байдужим очевидцем чужого нещастя.

З величезним ентузіазмом, ще більш підкресленою формальною неупередженістю хроніки, Камю висвітлив в "Чумі" те, що для людей існують вищі індивідуальні цінності вже в силу того, що вони люди. Завдяки художній майстерності Альбера Камю, читачі роману здатні тверезо подивитися на свою життєву долю й, таким чином, залишивши світ буття, перейти до осмисленого існування.

Джерелом морального поводження людини, згідно Камю, є сама людина, з її волею, з її почуттям справедливості, з її примхами. Через всі страждання й жахи епідемії Камю доніс до читача свою віру в духовні сили людини сучасної цивілізації, що під впливом філософії скептицизму готова була уже зовсім зневіритися в собі.

Використана література

  1. Зарубіжна література.- К.: Просвіта, 2002.- 399с.

  2. Зарубіжна література.- К.: Просвіта, 2002.- 319с.

  3. Зарубіжна література.- К.: Вежа, 2000.- 384с.

  4. Зарубіжна література ХХ століття.- Львів: Світ, 2000.- 452с.

  5. Тулуб Зінаїда Людолови.- К.: Художня література, 1957.- 495с.

Loading...

 
 

Цікаве