WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Астрід Ліндгрен – життєвий і творчий шлях - Реферат

Астрід Ліндгрен – життєвий і творчий шлях - Реферат

Реферат

Астрід Ліндгрен – життєвий і творчий шлях


Усе почалося з того, що в Стокгольмі на вулиці випав сніг. І сама звичайна хатня господарка по імені Астрід Ліндгрен посковзнулась і ушкодила ногу. Лежати в постелі виявилося запекло нудно, і фру Ліндгрен вирішила написати книгу. Не для друку, зрозуміло. Астрід була розсудливою жінкою й розуміла, що навряд чи який-небудь видавець захоче возитися з її твором. Фру Ліндгрен писала свою книгу для дочки й...ще для однієї дитини. Тієї самої дівчинки, якою була вона сама років двадцять із невеликим назад.У той час Ліндгрен кликали зовсім не Ліндгрен, а Астрід Еріксон. Жила вона разом з батьками в садибі за назвою Ніс. І була чудово, неправдоподібно щаслива. Імовірно, тому, що в садибі Ніс жила любов. Та сама, про яку колись складали пісні трубадури й менестрелі.

Один раз хлопчик на прізвище Еріксон (це був батько Астрід) побачив на ярмарку світловолосу дівчинку із чубчиком. З тих пір Самуель Август із Севедстропа міг думати тільки про Ханне з Хульта. Заради її він, тоді ще напівзлиденний селянин, відмовився від дівчини із приданим у п'ятдесят тисяч крон. А коли Ханна оселилася в Несе, Самуель Август щодня дякував Богу за те, що він дарував йому таку дружину.Так, здорово було бути дочкою Еріксонів! А ще здорово було взимку разом із братом і сестрами до знемоги валятися в снігу, улітку лежати на нагрітих сонцем каменях, вдихати захід сіна й слухати спів деркача. А потім грати, грати з ранку до самого вечора. "Дивно, як це ми не загралися до смерті", — з посмішкою згадувала потім Ліндгрен.Але...будь-якому, навіть самому довгому святу коли-небудь приходить кінець. От і Астрід один раз із подивом виявила, що вже виросла. А оскільки батьки цього не помітили, фрекен Еріксон вирішила почати самостійне життя. Вона поступила коректором у газету найближчого містечка Виммербю й перша з дівчат округи обстригла своє довге волосся.

Коли ж Астрід виповнилося вісімнадцять, вона в пошуках роботи відправилася в столицю Швеції — Стокгольм. От там дівчині стало погано по-справжньому. У Стокгольмі в неї не було ні рідних, ні друзів, ні грошей. "Я самотня й бідна. Самотня тому, що так воно і є, а бідна тому, що все моє майно складається з одного датського ері. Я страшуся наступаючої зими", — писала вона братові Гуннару.Але доля все-таки посміхнулася Астрід. Після довгих пошуків фрекен Еріксон знайшла роботу в Королівському суспільстві автомобілістів. А через кілька місяців вийшла заміж за свого шефа Стуре Ліндгрена.Так фрекен Еріксон перетворилася в хатню господарку фру Ліндгрен. Ту саму непомітну хатню господарку, що один раз написала для дочки книгу.Ну, а потім...потім наполеглива дитина вмовила свою маму послати цю повість у видавництво. Чуда, на жаль, не відбулося. Історія про Пеппі Довгапанчоха здалася редактору занадто дивною й знову зайняла своє місце в ящику письмового стола.

Але Астрід це чомусь не збентежило. Свою нову книгу — "Бритт-Марі виливає душу" — вона відважно відправила на один зі шведських літературних конкурсів. І, чесно говорячи, зовсім зненацька для себе одержала там першу премію.От тут Ліндгрен до кінця зрозуміла, яке це щастя — можливість писати. І що всі негоди й невдачі в її житті — по суті, "дрібниці, житейська справа". Тепер вона щовечора мріяла про те, щоб скоріше почався новий день і настав момент, коли можна буде сісти за письмовий стіл і залишитися наодинці зі своїми героями. Подивитися, куди це відправився Карлсон, захопитися новою витівкою Еміля, разом з дітьми із села Бюллербю в перший раз за літо викупатися в озері. А головне — знову відчути себе білявим дівчиськом з кісками, зав'язаними "бубликами"...З тих пор Астрід стала писати одну книгу за іншою. Та...... одну за іншою одержувати премії: медаль Нільса Хольгерссона, орден Посмішки, диплом почесного доктора університету в Лінчепінге...А один раз Ліндгрен довідалася, що їй буде вручена сама головна нагорода казкарів — Золота Медаль Ханса Крістіана Андерсена.Це відбулося в Італії, у Флоренції. Над Палаццо-Веккьо сіяло сонце, і герольди в середньовічних одягах сурмили у фанфари. Астрід радувалася святу, як дитина, і напевно, зовсім не згадувала той день, коли в Стокгольмі на вулиці випав сніг.

Ранні роки

Астрід Еріксон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, у невеликому містечку Виммербю провінції Смоланд (лен Кальмар), у фермерській родині. Вона стала другою дитиною в Самуеля Августа Ериксона і його дружини Ханни. Батько займався сільським господарством на орендованому хуторі в Несе, пасторській садибі на самій окраїні містечка. Разом зі старшим братом, Гуннаром, у родині росло троє сестер — Астрід, Стіна й Інгегерд. Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (у ньому було багато ігор і пригод, що перемежовувалися з роботою на хуторі й у його околицях) і вказувала на те, що саме воно служить джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки виявляли глибоку прихильність один до доного й до дітей, але й не соромилися показувати її, що було по тим часам рідкістю. Про особливі відносини в родині письменниця з великою симпатією й ніжністю розповіла в єдиній своїй книзі, не зверненої до дітей, — "Самуель Август із Севедсторпа й Ханна з Хюльта" (1973).

Початок творчої діяльності

У дитинстві Астрід Ліндгрен була оточена фольклором, і багато жартів, казок, історій, які вона чула від батька або від друзів, лягли потім в основу її власних добутків. Любов до книг і читання, як вона зізналася згодом, виникла на кухні в Крістін, з якою вона дружила. Саме Крістін залучила Астрід до дивного, хвилюючого світу, у який можна було попадати, читаючи казки. Вразлива Астрід була вражена цим відкриттям, а пізніше й сама опанувала магію слова.

Письменницький дарунок і пристрасть до творчості виявилися в неї, як тільки вона вивчилася грамоте. Її здатності стали очевидними вже в початковій школі, де Астрід називали "виммербюнською Сельмою Лагерлеф", чого, за власною думкою, вона не заслуговувала.

Після школи, у віці 16 років, Астрід Ліндгрен спочатку працювала журналістом у місцевій газеті Wimmerby Tidningen. Але через два роки вона завагітніла, не будучи замужем, і, залишивши посаду молодшого репортера, виїхала в Стокгольм. Там вона закінчила курси секретарів і в 1931 року знайшла роботу із цієї спеціальності. У грудні 1926 року в неї народився син Ларс. Так як грошей не вистачало, то Астрід довелося віддати улюбленого сина в Данію, у родину прийомних батьків. В 1928 року вона одержала роботу секретаря в Королівському автоклубі, де познайомилася зі Стуре Ліндгреном. Вони одружилися у квітні 1931 року, і після цього Астрід змогла забрати Ларса додому.

Роки творчості

Після заміжжя Астрід Ліндгрен вирішила стати хатньою господаркою, щоб повністю присвятити себе турботам про Ларсе, а потім і про народжену в 1934 році дочку Карін. В 1941 році Ліндгрени переїхали у квартиру з видом на стокгольмський Васа-парк, де письменниця жила аж до своєї смерті. Зрідка беручись за секретарську роботу, вона складала описи подорожей і досить банальні казки для сімейних журналів і різдвяних календарів, чим поступово вигострювала свою літературну майстерність.

За словами Астрід Ліндгрен, "Пеппі Довгапанчоха" (1945) з'явилася на світ насамперед завдяки дочці Карін. Один раз дівчинка замовила історію про Пеппі Довгапанчоху — це ім'я вона видумала відразу, на ходу. Так Астрід Ліндгрен почала складати історію про дівчинку, що не підкоряється ніяким умовам. Оскільки Астрід тоді відстоювала нову для того часу ідею виховання з урахуванням дитячої психології, виклик умовностям здався їй зайнятним розумовим експериментом. Якщо розглядати образ Пеппі в узагальненому плані, то він ґрунтується на новаторських ідеях, що з'явилися в 1930—40-х роках, в області дитячого виховання й дитячої психології. Ліндгрен стежила за полемікою, що розгорнулася в суспільстві, і брала участь у ній, виступаючи за виховання, що враховувало б думки й почуття дітей і в такий спосіб виявляло повагу до них. Новий підхід до дітей позначився й на її творчій манері, у результаті чого вона стала автором, що послідовно виступає з погляду дитини.

Після першої історії про Пеппі, що полюбилася Карін, Астрід Ліндгрен протягом наступного років розповідала все нові вечірні казки про цю рудоволосу дівчинку. У десятий день народження Карін Астрід Ліндгрен зробила стенографічний запис декількох історій, з яких потім склала для дочки книжку власного виготовлення (з ілюстраціями автора). Цей первісний рукопис "Пеппі" була менш ретельно оброблена стилістично й більше радикальна по своїх ідеях. Один екземпляр рукопису письменниця відіслала в найбільше стокгольмське видавництво "Бонньер". Після деяких роздумів рукопис був відкинутий. Астрід Ліндгрен не була збентежена відмовою, вона вже зрозуміла, що складати казки для дітей — її покликання. В 1944 року вона взяла участь у конкурсі на кращу книгу для дівчат, оголошеному порівняно новим і маловідомим видавництвом "Рабен і Шегрен". Ліндгрен одержала другу премію за повість "Бритт-Марі виливає душу" (1944) і видавничий договір на неї.

В 1945 року Астрід Ліндгрен запропонували посаду редактора дитячої літератури у видавництві "Рабен і Шегрен". Вона прийняла цю пропозицію й проробила на одному місці до 1970 року, коли офіційно пішла на пенсію. У тім же видавництві виходили всі її книги. Незважаючи на величезну зайнятість і сполучення редакторської роботи з домашніми обов'язками й творчістю, Астрід виявилася плідною письменницею: якщо рахувати книжки-картинки, з-під її пера вийшло в цілому біля вісімдесяти добутків. Особливо продуктивно йшла робота в 40-х і 50-х роках. Тільки за 1944 — 1950 роки Астрід Ліндгрен склала трилогію про Пеппі Довгапанчоху, дві повісті про дітей з Бюллербю, три книжки для дівчат, детектив, два збірники казок, збірник пісень, чотири п'єси й дві книжки-картинки. Як видно із цього списку, Астрід Ліндгрен була надзвичайно різнобічним автором, готовим експериментувати у самих різних жанрах.

Loading...

 
 

Цікаве