WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Друга Балканська війна - Курсова робота

Друга Балканська війна - Курсова робота

Болгарське керівництво, отримавши від Австро-Угорщини підтвердження, що вона його підтримає, хотіло приєднати до Болгарії як можна більше македонської території. Воно відхилило пропозицію Росії про скликання конференції прем'єрів країн Балканського союзу, наполягало на неухильному дотриманні умов сербо-болгарського договору про поділ Македонії і наполягала на введенні своїх військ на зайняті сербами і греками частини південно-західної і південної Македонії.

Сербська влада перебувала в стані нерішучості. Глава шовіністів, спадкоємець трону, Олександр наполягав на вирішенні питання про поділ Македонії силою.

Тоді російська дипломатія почала тиснути на владу Сербії, вимагаючи від неї прийняти пропозицію про скликання конференції прем'єрів держав Балканського союзу за посередництва і арбітражу Росії. В скупщині і сербських владних колах, на нарадах уряду з лідерами партій тривали жорсткі дебати про те, погодитись чи не погодитись на пропозицію Росії.

Одночасно, буржуазно-шовіністичні правлячі круги Болгарії на чолі з Фердинандом, яких підштовхувала австро-німецька дипломатія, вирішила силою вирвати у Сербії та Греції поступки в Македонії.

б) 9 жовтня 1912р. Чорногорія розпочала війну проти Туреччини, 17 жовтня в війну вступила Болгарія і Сербія, а на наступний день – Греція. Вже перші воєнні сутички показали перевагу балканських союзників над Туреччиною. Протягом декількох тижнів вони добилися великих успіхів. Блискучий аналіз характеру Першої Балканської війни дав у своїх працях В.І.Ленін. Вказуючи на те, що на Балканах є ще великі залишки середньовіччя, які дуже затримували суспільний розвиток та ріст пролетаріату, В.І.Ленін підкреслив соціальне значення перемог Болгарії та союзних з нею країн над Туреччиною. "...Перемоги сербів та болгар, - писав Ленін, - означають підрив керівництва феодалізму в Македонії, означають створення більш чи менше вільного класу селян-землевласників, означають забезпечення всього суспільного розвитку балканських країн, затриманого абсолютизмом і кріпацькими відношеннями"3.

Головна причина того, що історичні завдання, які стояли перед балканськими народами, вирішувалися не революційним шляхом, а шляхом війни, керованої буржуазними та династійними інтересами, заключалася у слабкості демократичних сил, у темноті селянських мас і у малій кількості пролетаріату. "Головна причина, - писав Ленін, - слабкість пролетаріату на Балканах, а потім реакційний вплив і тиск могутньої європейської буржуазії. Вона боїться дійсної свободи і у себе дома і на Балканах, вона бажає нажитися за чужий рахунок, вона розпалює шовінізм та національну ворожнечу, щоб облегшити собі політику по грабунку"4 .

Та обставина, що ініціативу у справі вирішення назрілих перед балканськими народами історичних завдань захопили у свої руки правлячі у балканських країнах буржуазно-шовіністична влада та династії, загрожувала великими небезпеками для балканських народів.

Пригнічені турками народи помагали військам балканських союзників. Революційно-демократичне крило Внутрішньої македонської революційної організації, очолюваної Яне Санданським, прийняло активну участь у боротьбі, організовуючи загони, які нападали з тилу на турецькі війська і тим самим помагали болгарським військам, які наступали у Македонії. Таким чином, війна балканських союзників проти Туреччини злилася з національно-визвольною боротьбою балканських народів.

Лондонський мир не приніс спокою балканським країнам. Правляча верхівка Болгарії, Сербії та Греції хотіла володіти більшою частиною колишніх турецьких володінь. Кожне із керівництв хотіло встановити свою гегемонію на Балканах.

Окупація сербськими та грецькими військами більшою частиною Македонії викликали вже з початку війни тертя між Сербією та Грецією, з однієї сторони, та Болгарією – з другої. Ворожнеча між ними особливо посилилась після того, як сербські правлячі кола під тиском Німеччини та Австро-Угорщини направили свої погляди у країну Егейського моря, в Македонію. Ще в лютому 1913 р. Сербія вимагала від Болгарії перегляду союзного договору і поступитися додатковою територією в Македонії. Погіршилося відношення Болгарії з Грецією, яка зайняла Салоніки і прилеглі райони Македонії. Між розміщеними в Македонії сербськими та грецькими військами, з однієї сторони, і болгарськими військами – з другої, відбувалися часті зіткнення. Болгарські шовіністи влаштовували мітинги, вимагаючи від керівництва твердого курсу по відношенню до Сербії та Греції. У день підписання мирного договору із Туреччиною буржуазно-шовіністична преса Болгарії писала: "Війна закінчилася, вітаємо війну!"5 .

Самими яскравими шовіністами були представники ліберальних партій. Ліберали орієнтувалися на австро-німецьких імперіалістів, розпалюючи велико болгарський шовінізм для того, щоб підірвати Балканський союз. Австро-німецькі дипломати підштовхували болгарських керівників силою вирішити спірні питання. У Бєлграді вони радили не поступатися болгарам. Очікуючи від австро-німецьких імперіалістів підтримки, ліберали вимагали покінчити з орієнтацією на Росію. "Підемо по шляху прусаків!"6– таким був лозунг ліберальних партій.

Болгарських правлячих колах все більше переймав войовничий напрямок. Лідер народняків Гешов 17 травня 1913 р. Пішов у відставку. Саме він міг прислуховуватися до голосу російської дипломатії, яка радила піти на компроміс із балканськими союзниками (Росія була заінтересована у збереженні Балканського союзу як бар'єру проти австро-німецької експансії). Нове керівництво, яке складалося із прогресистів та народників і очолюване С.Дановим, наполягало на точному дотриманні умов сербо-болгарського союзного договору.

Напередодні 1 травня 1913 р. ЦК партії тесняків за підписом Д.Благоєва, Г.Димитрова і Х.Кабакчиєва опублікував "Звернення до робітничого класу Болгарії". Протестуючи проти політики правлячих кіл та монарха, тесняки заявили: "Ще не закінчена війна із Туреччиною, а балканські керівники готують братовбивчу винищувальну війну. Балканська соціал-демократія відстоює політику Балканської федеративної республіки, бо саме вона може дати балканським народам свободу і незалежність, національне об'єднання та прогрес"7. Незважаючи на трудність воєнного часу, звернення це було поширено по всій Болгарії. Номер газети "Работнически вестник" із зверненням ЦК тесняків розійшовся по країні тиражем у 25 тисяч екземплярів.

Керівництво ОРСС на чолі з Г.Димитровим мужньо відстоювало інтереси болгарських робітників, організовувало та об'єднувало робітників Софії, розкриваючи загарбницьку політику великоболгарських шовіністів.

Потрібно відзначити, однак, що діяльність тесняків мала ряд значних недоліків. Пропагуючи ідею Балканської демократичної федеративної республіки, тесняки погано, а інколи і помилково представляли собі шляхи здійснення цієї ідеї. В той час як В.І.Ленін, підтримуючи лозунг Балканської федеративної республіки, вважав, що дійсне національне звільнення балканських народів може бути лише шляхом революції робітників та селян, направленої на знищення абсолютизму, великого землекористування та інших залишків феодалізму, тесняки закликали шляхом "самостійної класової боротьби пролетаріату" виявити тиск на буржуазію, щоб заставити її організувати Балканську федеративну республіку.

в) В ході мирних переговорів виявилося глибоке противоріччя. Болгарія хотіла здійснити значне розширення кордонів в напрямку Східної Фракії. Греція, яка вже зайняла Салоніки, добивалася передачі їй Егейських островів, а також претендувала на південну частину Албанії. Сербія приєднала до себе всю Македонію, в тому числі ''спірну територію'' і частину, призначену ще раніше Болгарії, не збираючись нічого уступати. Болгарія не хотіла примиритися ні з сербськими здобутками, ні з переходом Салонік до Греції.

Становище ускладнилося в зв'язку з державним переворотом, здійсненим в Туреччині в січні 1913 року військово настроєною групою младотурків і наслідком якого стало відновлення військових дій між Туреччиною і Болгарією. Турецькі війська знов потерпіли поразку, і 30 березня 1913 р. в Лондоні був підписаний вироблений під тиском великих держав мирний договір між учасниками Балканського союзу і Туреччиною.

За умовами договору, Болгарія дістала північну частину центральної Македонії, Фракію з побережжям Егейського моря, Греція – Салоніки і прилежну до Салонік південну Македонію, Сербія – південно-західну, західну і частину центральної Македонії. Чорногорія дістала порівняно невеликий відрізок: місто Скутарі, яке попавши в руки чорногорського короля Миколая, був в нього забраний по рішучому потребуванню Австрії і переданий наскоро створеній великими державами Албанії.

В вигляді компенсації за велике збільшення Болгарії сусідня з нею Румунія вимагала (і дістала) місто Сілістрію і частину болгарської території, прикордонної з Румунією.

Loading...

 
 

Цікаве