WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Друга Балканська війна - Курсова робота

Друга Балканська війна - Курсова робота

У цій напруженій обстановці у другій половині вересня відбувається засідання австрійської та угорської делегацій, де обговорюється новий військовий закон, що передбачає значне збільшення асигнувань на військові потреби. Обговорення військово-морського бюджету відбувається в дуже бурхливій обстановці.

При обговоренні військових асигнувань ряд опозиційних депутатів виступає з докорами на адресу уряду. Чеський соціал-демократ Нємец заявив австрійській делегації: "Наше морське будівництво послужить лише тільки політичним цілям Німеччини. Якщо ми бажаємо на Балканах збудувати довір'я до Австрії, ми повинні змінити нашу політику щодо південних слов'ян Австро-Угорщини"1. Представник Словенії Шпинтіч, говорячи про гноблення слов'ян, окремо зупиняється на становищі Хорватії. "Становище в Хорватії не може зробити благотворного впливу ні на балканські народи, ні на населення Боснії"2.

Територіальні суперечки між союзниками, що виникли наприкінці 1912 р., після укладення мирного договору спалахнули з новою силою. Ці суперечності вміло роздмухували Німеччина і Австро-Угорщина, чиї позиції на Балканах після війни значно послабли. Німецькі й австрійські дипломати прагнули розколоти Балканський союз і зменшити вплив Росії. Відчуваючи їхню підтримку, Фердінанд відмовився піти на додаткові територіальні поступки на користь Сербії та Греції. У відповідь Сербія та Греція створили 1 червня 1913 р. таємний союз, спрямований проти Софії. Невдовзі до нього приєдналася Румунія, що мала територіальні претензії до Болгарії.

Доки балканські країни були об'єднані спільною боротьбою проти Туреччини, протиріччя між ними до пори до часу не виступали назовні.

Проте до кінця грудня 1912 року – початку січня 1913 року, а саме після заключення першого перемир'я із Туреччиною, протиріччя через Македонію між Сербією і Грецією, з однієї сторони, і Болгарією – з другої, почали проявлятися відкрито.

Уже в січні 1913 року, газети австрофільської партії лібералів "Српска застава" і "Вечерне новости" звинувачували керівництво Пашича у надмірній прив'язаності до коаліції з Болгарією і у великих поступках болгарам. Одним із найбільш шовіністичних органів була газета сербських військових "П'ємонт". Полеміка між сербськими і болгарськими націоналістами швидко наростала. Вона відображала наростаючі імперіалістичні бажання буржуазії і придворних буржуазно-монархічних кіл Сербії і Болгарії, їх устремління до гегемонії на Балканах.

Сербо-болгарські протиріччя через Македонію майстерно підігрівалися дипломатами Відня та Берліна. Основним їх завданням на Балканах з початку балканської війни було добитися розвалу Балканського союзу, тому що останній підсилював позиції Сербії і країн Антанти, які стояли за її спиною, (насамперед Росії) і послаблював вплив Австро-Угорщини і Німеччини.

Переслідуючи цю мету, дипломати Австро-Угорщини і Німеччини пропонували сербському керівництву шукати виходу не до Адріатичного, а до Егейського моря, через Македонію і Салоніки. Цим вони штовхали Сербію до неминучого конфлікту з Болгарією. В Софії вони таємно рекомендували болгарському керівництву не поступатися Сербії.

Розпалюючи Сербо-Болгарські протиріччя, імперіалісти Австро-Угорщини і Німеччини розраховували зіштовхнути Сербію і Болгарію, що привело би до послаблення обох сторін.

Внутрішньополітична ситуація, яка склалася весною 1913 року на Балканах, була на руку дипломатам Австро-Угорщини і Німеччини для різних авантюр. До цього часу в Сербії, Болгарії та інших балканських країнах значно посилилася роль військових та буржуазно-шовіністичних кіл. І в Сербії, і в Болгарії швидко наростала весною 1913 року брудна хвиля шовінізму. Не тільки бульварна преса, та й "солідні" газети буржуазних партій як Сербії, так і Болгарії публікували статті, в яких відстоювали свої претензії на Македонію і відкрито ворожі другій стороні.

Блокуючись із крайніми шовіністами з опозиційних партій офіцерство тиснуло на керівництво Пашича, звинувачуючи його в злочинній обережності і і майже в зраді національних інтересів Сербії.

Сербське керівництво вимагало від Болгарії в меморандумі від 26(13) травня 1913 року ревізії угоди 1912 року про поділ Македонії. Але в сенсаційній заяві 28(15) травня 1913 року Пашич, відзначивши хороші стосунки з Грецією і Чорногорією, заявив, що Сербія повинна мати спільний кордон з Грецією, і з цією метою домовленість з Болгарією про поділ Македонії повинен бути зміненим на користь Сербії. Свої вимоги сербське керівництво мотивувало різними доказами; найважливішим було те, що Сербія, не отримавши виходу в Адріатику, може забезпечити собі торговельний шлях в Егейське море через Скопє і райони Македонії, які пов'язані залізницею з Салоніками. Висувалися і інші мотиви, зокрема, приєднання до Болгарії значних територій Фракії, не передбачених угодою 1912 року, претензії до болгар, які нібито не виконали своїх військових зобов'язань і т.д.

Правлячі кола Сербії у цьому питанні мали підтримку зі сторони грецької влади. Військові погрози болгарських шовіністів, які вимагали приєднати до Болгарії усю Македонію (в тому числі районів, занятих сербськими і грецьким військами), позиція керівних кіл Болгарії, які вимагали повного дотримання умов сербсько-болгарського союзного договору 1912 року – все це зблизило керівництво Сербії та Греції.

Переговори, які почалися таємно ще в січні 1913 року, закінчилися підписанням в Салоніках 1 червня 1913 року сербсько-грецького союзного договору і військової конвенції.

Сторони, які домовлялися, зобов'язалися добиватися встановлення спільного греко-сербського кордону у звільненні від турецького керівництва Македонії шляхом поділу її території до заходу від ріки Вардар між Сербією і Грецією, війська яких окупували ці території у часі Першої Балканської війни. Одночасно підписана воєнна конвенція встановлювала принципи спільного ведення війни проти Болгарії у разі нападу зі сторони останньої.

Одночасно із переговорами про заключення союзу проти Болгарії керівництво Сербії та Греції концентрували в Македонії своє військо. Болгарське командування у свою чергу перекидало свої війська із Фракії. На демаркаційній лінії розміщення сербських і грецьких військ, з однієї сторони, і болгарських – з другої, відбувалися конфлікти і сутички.

Населення Сербії, як і інших балканських країн, було незадоволено військовим і продовольчим станом.

Сербські соціал-демократи, опираючись на незадоволення населення, виступили проти націоналістичних настроїв, які були свідомо зруйновані буржуазно-монархічними колами країни. На робітничих зібраннях і в газеті "Раднічке новітнє" соціал-демократи засуджували шовіністичний курс керівних і опозиційних буржуазних і дрібнобуржуазних партій, закликали до об'єднання балканських народів, до створення федерації балканських республік.

У травні-червні 1913 року сербські соціал-демократи протестували проти безглуздої політики верхівки, яка підштовхувала країну до братовбивчої війни з Болгарією, вимагали негайної демобілізації і відмовилися від участі у закритому зібранні скупщини.

Сербське керівництво, бажаючи зняти напругу, впевнено нав'язувало народу думку, що відтягуючи демобілізацію і затягування воєнного стану викликані політикою, яку проводила Болгарія. В дійсності, керівні кола Сербії самі не хотіли йти на компроміс із Болгарією. Крайні буржуазно-націоналістичні елементи в Сербії (так само як у Болгарії та Греції) не бажали ніякого поступок у питанні щодо Македонії. Офіцери-шовіністи вимагали, щоб керівництво Сербії використовувало ті обставини, що сербська армія розмістилася у Македонії раніше болгарської, взяла ініціативу у свої руки і силою добилася вирішення "національних питань".

У керівних колах загострилася боротьба щодо питання про шляхи і методи здійснення програми територіальних захоплень.

Керівництво радикалів, очолюване Пашичем, проявляло невпевненість і обережність і не поспішало з прийняттям рішення. Шовіністична преса звинувачувала Пашича у зраді.

Радикали орієнтувалися у внутрішній політиці на союз із Росією та Францією. Керівництво Росії не бажало допустити розпаду Балканського союзу і активно приймала міри по регулюванню конфлікту мирним шляхом. З цією метою російська дипломатія настирливо добивалася рівномірного зменшення армії балканських союзників і примирення їх територіальних претензій шляхом компромісу. Нею була висунена ідея скликання конференції прем'єр-міністрів країн Балканського союзу (Сербії, Болгарії, Греції і Чорногорії) при умові посередництва та арбітражу Росії, передбачену сербсько-болгарською союзною угодою 1912 року.

Керівництво балканських країн не поспішало прийняти пропозицію російської дипломатії. Цьому сприяла і позиція решти великих держав. Англія та Франція, хоча і були заінтересовані у Балканському союзі як у бар'єрі проти австро-німецької експансії на Балканах, разом з тим вважали, що він підсилює вплив Росії. Політика німецької та австро-угорської дипломатії була безпосередньо спрямована на роз'єднання держав Балканського блоку.

Loading...

 
 

Цікаве