WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

4. Марія Конопницька

Польську літературу рубежу століть не можна представити без Марії Конопницької (1842 - 1910), що її І. Франко назвав "поетесою польського народу, або, краще сказати, польського селянства". З першими віршами Конопницької читач познайомився в другій половині 70-х рр.(цикл поетичних етюдів "У горах"). Широку популярність поетесі приніс цикл "Картинки" (1879) - віршовані новели, до жанру яких вона неодноразово буде звертатися й пізніше. Основним змістом "Картинок" стали драматичні долі бідняків -робітників, чия "оніміла думка, затиснута меж коліс і пив", і "люду селянського, нуждою вічно забитого". Яскравим зразком цієї лірики Конопницької є вірш "Вільний батрак".

Сумні мелодії звучать у творах Конопницької, створених на різних етапах її літературного шляху. Про цьому красномовно говорять самі назви її поетичних циклів: "Сльози і пісні", "Пісні без луни", "Пісні сумуй". Проте основним настроєм її віршів є оптимістична віра "у мужність, у стійкість розумів і сердець", "в ідеали", "у те, що коли-небудь, у майбутнє століття" людина прийде "до рівноправ'я й щастя". Філософія активного життя відбита в безлічі творів Конопницької: у циклах "Рядки і звуки", "Міцкевичевський день", у поемі "Імагіна" (1886 -1887), у драматичних фрагментах "З минулого" (1881), одним з героїв якого став Галілей. Конопницька освоює проблеми релігійної моралі ("Без даху", "Дзвін"), національно-визвольної боротьби польського народу ("Фрагменти", "Ходили тут німці"). Особливу популярність набув вірш "Присяга" (1908), спрямований проти репресивної політики прусської влади, а в роки другої світової війни він став гімном Війська Польського [1, ст.137].

Заклопотаність народними долями визначила й художній лад поетичних творів Конопницької, їх близькість до народної пісні. Речитативність, повтори, паралелізми, зачини - всі ці прийоми, характерні для народної пісні, використовувала поетеса. Віршам Конопницької властиві глибокий драматизм, дивна емоційна насиченість, образна контрастність.

У багатьох творах поетеси простежується романтична традиція, що сполучається з реалізмом, що йде в першу чергу від великих співвітчизників - А. Міцкевича і Ю. Словацького, а також від улюбленого письменника Конопницької - В. Гюго. Можливо, під впливом романтиків Конопницька звернулася до настільки розповсюдженого в них жанру лисичанської поеми. Селянська епопея в октавах "Пан Бальцер у Бразилії" створювалася в 1892 - 1908 р. По художньому рівню це найбільш значний доробок поетеси. Його герої - коваль Бальцер і інші бідняки, яких "лихо лиха" змушує емігрувати в Бразилію, прирікає на найтяжкі випробування вдалині від батьківщини. Виснажені стражданнями й тугою за вітчизною, переселенці вирішують вернутися в Польщу, щоб тут, а не на чужині шукати справедливість.

Основна дія розгортається на морі, а також у лісах і горах Бразилії, проте образ Польщі постійно присутній у поемі. До батьківщини звернені її заключні строфи, найвражаючі в творі, що представляють собою один із численних ліричних відступів:

О Польща-Мати! У сяйво небозводу

Ти вийдеш знову в срібному пилу.

Обмита в купелі зліз народу,

І лик Зорі мигне тобі вдалину...

То Сонця промінь, то засяє Воля,

То Нове Світло у твоїй святій долі...

...О Матінко-Вітчизна! Ми йдемо до тебе.

(Пер. М. Павлової) [20, ст.321]

Вірогідність реалій, мовна точність у зображенні селян-переселенців, мальовничість оповідання - всі ці естетичні особливості цілком відповідали авторському трактуванню поеми як селянської епопеї.

Нові грані таланта Конопницької розкрилися в її оповіданнях, перший збірник яких - "Чотири новели" - вийшов в 1888 р. Тоді ж Конопницька писала: "Хто в наші дні присвячує своє перо народу, той має перед собою невичерпні багатства нових тем і породжених сучасністю конфліктів, більш того – цілий світ і запас драматизму, яких вистачить на всю літературу". Дійсно, її оповіданням - при всій їх "прихильності" до життя "маленької людини" - властива велика тематична розмаїтість: трагічна щоденність існування селян і міських бідняків (збірник "Мої знайомі"), аморальність і жорстокість багатих (оповідання "Милосердя громади"), боротьба людини зі стихією (збірник "На Нормандському березі"), національно-патріотичні рухи в Польщі й роль у них народу (цикл "Повісті Сави"). Блискучим зразком малого жанру в Конопницької є її оповідання "Зі зломом" (1892), присвячене важкому, злидарському життю білоруського села. Разюче драматична фабула оповідання. Суд розбирає справу маленьких підпасків, яких голод зробив "зловмисниками": вони украли й з'їли сир і масло, але не насмілилися доторкнутися до святого святих - хлібу. Судді дивляться на цей факт інакше: виходить, не настільки були голодні, щоб красти. Крадіжка "зі зломом" - так кваліфікує суд "злочин" дітей і відповідно до цього виносить суворий вирок. Характерно, що в оповіданні "Зі зломом" Конопницька - як це часто робила Ожешко - використовує білоруську лексику. Білоруські мотиви мають місце й в інших добутках письменниці, у тому числі в поемі "Пан Бальцер у Бразилії", де, поряд з іншими персонажами, діють і вихідці з білоруського Полісся.

Конопницька відома також як перекладач із чеської й німецької мов. Особливо багато й охоче вона перекладала поезію Г. Гейне.

5. Стефан Жеромський

Творчість Стефана Жеромського (1864 - 1925) увібрала в себе всі основні тенденції польської літератури рубежу століть. Прозаїк, драматург, публіцист, він відрізнявся активною цивільною позицією, багато чого робив у культурно-просвітительській сфері (заснував народну школу, курси для неписьменних, недільний університет для робітників, читав лекції). Різке неприйняття дійсності, з одного боку, зробило письменника "совістю польської літератури", "духовним вождем" сучасників, з іншого боку - послужило причиною політичного цькування. Зокрема, уряд відмовився підтримати кандидатуру Жеромського, коли постало питання про можливість присудження йому Нобелівської премії.

У більшості ранніх творів Жеромського (переважно новелах) показане життя сільських бідняків, "комірників", убогістю й непосильною працею зведених до положення робочої худобини. Долям "принижених і ображених" письменник присвятив новели "Забуття", "Собачий борг", "Непохитна", "Сутінки" і ін. В оповіданнях Жеромського з'являються й герої-народолюбці, "громадські працівники", що живуть заради служіння народу. Багато хто з них умирає (Станіслава в "Непохитної", лікар Поземський в "Промені"), гинуть у в'язницях і засланні, а хто залишився в живих, приречені на горе й самітність [9, ст.93].

Нова тема ввійшла у творчість Жеромського з його "патріотичним циклом" - збірником оповідань і повістей "Роздзьобає нас вороняччя" (1895), тема польського національно-визвольного руху, що стала відтепер однією з магістральних у творчості письменника. У збірнику переважають мотиви безнадійності й суму, у тому числі в заголовному оповіданні, присвяченому останнім дням повстання 1863 р. Про трагічну долю учасника повстання Костюшко 1794 р. Жеромський повідав в одному із кращих своїх творів - повісті "Про солдата-блукача" (1896). Ця повість у певному змісті передбачила появу історичного роману "Попіл" (1900 - 1903), у якому розповідається про формування національної самосвідомості поляків у драматичний для них період історії - з 1797 по 1812 р. Тлом для основної дії послужили такі події, як наполеонівські війни, утворення Варшавського князівства, що розбудило в патріотів надію на возз'єднання Польщі. "Мова йде тут про подвиги легіонерів, доконаних під італійським і іспанським небом і навіть за Атлантичним океаном", - писав автор у передмові до шведського видання "Попелу". Польські легіонери, що мріють про звільнення власної батьківщини, змушені віднімати волю чужу, "палити живцем" людей і винищувати міста й села, іти "проти совісті".

До національно-історичної проблематики Жеромський звернувся в повісті "Праця Сизифа" (1897), романах "Вірна ріка" і "Врода життя" (обоє - 1912), драмі "Сулковський" (1910) і інших своїх творах.

Художнє осмислення у творчості Жеромського одержала й сучасна письменникові дійсність. До неї він звертався в численних оповіданнях, драмах, публіцистиці, а також романах, починаючи "Бездомними" (1900) - про життя й працю промислових робітників. Жеромський не був першовідкривачем цієї теми в польській літературі: про пролетарів уже писали Прус, Реймонт, Немоєвський. Нове в трактуванні даної теми Жеромським полягало в прагненні показати героїчне в характері свого героя [9, ст.176].

Позитивний герой, утопіст-одинак, з'являється перед нами й у трилогії Жеромського "Боротьба із сатаною" ("Звертання Іуди", 1916; "Заметіль", 1916; "Charitas", 1919). Одержимий задумом створити робочий кооператив, Рішард Ненаський на мільйони, заповідані йому зненацька багатієм, що прозрів, будує заводи й фабрики, обладнані новітньою технікою, але гине на самому початку реалізації свого плану. Які б не були дорогі серцюписьменника мрії про соціальну перебудову, реалістичне чуття й на цей раз привело художника до висновку про їхню нездійсненність за допомогою праці однієї людини, яким би моральним максималізмом і відданістю народу вона не володіла. Заслугою Жеромського є жагучий осуд імперіалістичної війни, що пролунав в третьому томі епопеї й поставив її в один ряд з такими антивоєнними творами, як "Вогонь" А. Барбюса, "На Західному фронті без змін" Е.М. Ремарка, "На імперіалістичній війні" білоруського письменника М. Горецького й ін. Останнім звертанням Жеромського до сучасності став його роман "Переддень весни" (1924).

Loading...

 
 

Цікаве