WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

Істотною особливістю "Фараона" є відхід від вальтерскотівського зразка історичного роману, інакше кажучи - роману, центром якого була любовно-пригодницька фабула. Традицію відмови від любовної інтриги на користь соціально-політичного конфлікту, інтелектуалізації оповідання продовжив європейський історичний роман XX в.

Реалістичні твори Пруса й сьогодні привертають велику увагу. Причина цього, на думку відомого білоруського прозаїка Я. Бриля, який переклав на білоруську мову ряд оповідань Пруса, у щирій людяності польського письменника, у його "любові до всього прекрасного й шляхетному".

3. Генрік Сенкевич

Ціла епоха в історії польської літератури пов'язана із творчістю Генріка Сенкевича (1846 - 1916). У його перших творах знайшли відбиття сучасна авторові дійсність, трагічні долі селян ("Ескізи вугіллям", " Янко-Музикант", "За хлібом", " Бартек-Переможець"), враження від поїздок в Америку (книга нарисів "Листи з подорожі", повість "Через степи", оповідання "Орсо", "У країні золота", "Сахем") і Францію ("Листи Литвоса з Парижу"). Рання творчість Сенкевича свідчила про більші потенційні можливості письменника. Для всіх його творів, про що б він не оповідав: про смерть талановитого селянського хлопчика Янка й стражданнях його матері ("Янко-Музикант", 1879) або скитання і загибель бідних емігрантів Топорека і його дочки Марисі ("За хлібом", 1880), про політика насильницької германізації поляків (" Бартек-Переможець", 1882) або про винищування колоністами індіанців ("Сахем", 1883), - характерний органічний зв'язок патріотичного пафосу с трагічним світобаченням автора. Художня сила, з якою відтворювалися письменником картини реального життя, була настільки велика, що читачі у своєму сприйнятті нерідко приходили до набагато радикальніших висновків, ніж сам автор, багато в чому згодний з позитивістською програмою [7, ст.98].

Динамізм дії й пластичність у зображенні характерів, емоційність оповідання й разюча композиційна стрункість, властиві "малій прозі" Сенкевича, виявилися й у його романах про сучасність, найбільший інтерес із яких представляє роман "Без догмата" (1890), натканий у формі щоденника героя. Вмотивовано й психологічно переконливо малює художник тип так званої "зайвої людини". Подібний тип створювався у свій час Байроном, Пушкіним, Лермонтовим, Словацьким. Сенкевич акцентує увагу на генезисі "зайвої людини", обумовленому новою дійсністю, що позбавляє героя яких би то не було ідеалів, "догматів".

"Бездогматцем" є й головний персонаж роману Леон Плошовський. Освічений, з тонким відчуттям, здатний багато чого зробити, він приречений на бездіяльність, на паразитичне існування "ситого й веселого звіра". Він цілком усвідомлює непривабливість власного життя, постійно зайнятий "самокопанням" і зрештою кінчає життя самогубством.

Автор був стурбований тим, щоб читач усвідомив детермінованість героя вульгарністю й бездуховністю суспільства і витяг урок із цієї історії морального розтління. "Роман, - підкреслював Сенкевич, - повинен бути й буде застереженням - до чого приводить життя без догмата розум критичний, витончений, позбавлений простоти, який ні на що не опирається. Правда, це не рятує Плошовських, але зверне увагу на причини, які породжують Плошовських" [7, ст.140].

Є в романі й персонаж, що, на відміну від Плошовського, керується у своїх помислах і вчинках саме догматом. Це Анелька, жагуче любляча, глибоко страждаюча, але гнітюча в собі почуття відповідно до християнських заповідей. Поставивши перед собою ціль показати зразок життя "по догмату", Сенкевич, мимо волі, цей догмат розвінчує, тому що не може бути духовною опорою те, що змушує людини калічити свою природу.

Захоплено озивалися про роман "Без догмата" Л. Толстой, М. Горький, Чехов. Інші романи Сенкевича про сучасність ("Сім'я Поланецьких", 1893 - 1894; "Вири", 1910) виявилися слабшими.

Основною ж формою осмислення дійсності став для Сенкевича історичний роман. При цьому, до яких би сюжетів з минулого не звертався художник, у них легко прочитувалися прикмети сучасності, аналогії із сьогоденням, вгадувався жагучий патріотичний заклик. Перший історичний твір Сенкевича - повість "Татарська неволя" - вийшов у світ в 1880 р. Але надзвичайний успіх письменникові приніс його перший історичний роман "Вогнем і мечем" (1883 - 1884), що склав разом з "Потопом" (1884 - 1886) і "Паном Володиєвським" (1887 - 1888) знамениту трилогію, присвячену історії воєн Речі Посполитої в XVII ст. Саме із трилогією дослідники зв'язують проблему рецепції творів Сенкевича, дотепер не вирішену остаточно: поступаючись багатьом іншим книгам письменника в плані історизму й реалістичності, вона сприймається читачами як його найвище досягнення. Показове в цьому сенсі висловлення польського письменника В. Гомбровича: "Могутній геній! - і ніколи, мабуть, не було такого першорозрядно-другорядного письменника. Це Гомер другої категорії, це Дюма-Батько першого класу. Важко знайти в історії літератури інший приклад подібного зачарування народу, більше магічної дії на уяву мас... Якби історія літератури прийняла як критерій вплив мистецтва на людей, Сенкевич (цей демон, ця катастрофа нашого розуму, цей шкідник) повинен був би зайняти в ній у п'ять разів більше місце, ніж Міцкевич" [7, ст.169].

Центральне місце в літературній спадщині Сенкевича займають історичні романи "Quo vadis?" і "Хрестоносці".

У романі "Quo vadis?" (1894 - 1896), за який письменник в 1905 р. був визнаний гідним Нобелівської премії, відроджений один із найдраматичніших періодів римської історії - останні чотири роки правління Нерона (64 - 68 р. н.е.), який довів імперію до стану цілковитого занепаду. "Ніхто не був спокійний за своє життя й власність. Закон перестав охороняти. Зникли людське достоїнство й чеснота, ослабнули родинні узи, і спідлілі серця навіть сподіватися не наважувалися... Увесь світ представлявся суцільною кривавою й блазнівською оргією...". У романі, за словами автора, дане "художнє протиставлення двох світів, один із яких являв собою всемогутню правлячу силу адміністративної машини, а інший - винятково духовну силу" [16, ст.161].

Нерон, що ненавидить вітчизну, "нелюд" і "комедіант", - плоть від плоті першого світу. Убивця матері, дружини, безлічі своїх підданих, він до останнього подиху продовжує творити злодіяння. Кульмінаційні глави роману присвячені опису пожежі, що перетворили Рим в "мертву пустелю", що обернулася небаченими нещастями для городян. Спалити місто наказав імператор, провину ж за підпал він поклав на християн і піддав їх кривавій публічній різанині. Страшною смертю назначено вмерти і самому Нерону.

Майбутнє Риму й усього світу, нове життя, побудовану на духовних цінностях і гуманності, автор зв'язує з такими героями, як Авл Плавтій і його дружина Помпонія Грецина, їхня юна вихованка Літія й інші, багато з яких прийняли християнство й сприяли його подальшому поширенню. Серед сповідуючих нове навчання багато патриціїв, але ще більше людей нижчих станів і рабів. Представників перших християнських громад Сенкевич малює духовно гарними й стоїчно відданими своїм ідеалам, готовими заради них на будь-яку жертву.

Очевидна різка поляризація персонажів, що належать до різних світів, але разом з тим у романі чимало героїв складних, що морально перетворюються по ходу дії, як це трапилося з молодим трибуном Вініцієм або плебеєм Хілоном. Воістину трагічна у своїй суперечливості фігура Петронія, "друга, співтрапезника й наперсника Нерона". Відомий своєю зніженістю "арбітр добірності", що нехтує "юрбу" аристократ, що естетствує, він в той же час любимий народом за щедрість і заступництво, талановитий, незалежний у судженнях, не здатний на виказування. Його відхід з життя - це відхід "поезії й краси" зі світу тотального зла.

Автор роману "Quo vadis?" виявив себе не тільки як великий художник, але і як учений-історик, чудовий знавець античних авторів - Сенеки, Тацита, Плутарха, Светонія й ін.

Події з епохи середньовіччя зображує Сенкевич у романі "Хрестоносці" (1897 - 1900). Це був час героїчної боротьби слов'ян з Тевтонським орденом, який довго й жорстоко мучив набігами східні землі. Її опис увінчується широкою панорамою знаменитої Грюнвальдської битви 1410 р., у якій об'єднані полки слов'ян розгромили німецьких "псів-лицарів", поклавши "кінець нещастям і мукам... цілих сторіч" і принісши своїм народам довгоочікуваний і благословенний мир [7, ст.232].

Композиційним стрижнем оповідання є історія любові шляхтича Збишко до лицарської дочки Данусі, що стала, як її мати й батько, "могутній і хоробрий" граф Юранд, жертвою віроломства хрестоносців. В епічному романі Сенкевича діють багато реальних осіб того часу - від знатних вельмож до шляхтичів і селян: князь Владислав Ягайло і його двоюрідний брат Вітовт, королева Ядвіга й гросмейстери ордена Конрад і Ульріх фон Юнгінгени, полководці Завиш і Зиндрам, шляхтичі Мацько й Зих.

Блискуче володіння словом, психологічна точність, художня образність дозволили письменникові створити предметну, відчутну, історично достовірну картину життя польської держави на рубежі XIV - XV ст. Кожним рядком роману автор відплачує "честь і хвалу" "великому, священному минулому" своїх предків.

Loading...

 
 

Цікаве