WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

На білоруському матеріалі створена й одна із кращих повістей Ожешко - "Хам" (1888). Морально-етична спрямованість доробку відбита вже в його назві: польські шляхтичі презирливо називали селян хамами, але ці "хами" нерідко перевершували панів своєю внутрішньою культурою, жагою до знань, моральною чистотою. Такі якості повною мірою властиві й героєві повісті Павлові Кабицькому, рибалці з принеманського сільця. Не тільки глибоким почуттям, що зненацька народилося в його серці, керується Павло, коли бере в дружин Франку, але й "святим людським обов'язком порятунку ближнього". Цей обов'язок змушує Павла терпляче зносити неймовірні душевні муки, прощати Франці лінь і зраду, втечу й навіть спробу отруїти його. Багато дослідників констатували вплив на автора толстовського вчення про непротивлення злу.

Неоднозначний, сповнений протиріч образ Франки, істоти, зіпсованої, подібно багатьом іншим, "трагічними подіями й болотними випарами життя". Ця гаряча, по-своєму чесна натура не може не викликати жалю.

Особливе місце у творчості Ожешко займає роман "Над Німаном" (1887). По багатоплановості, епічності, його справедливо порівнюють із поемою А. Міцкевича "Пан Тадеуш". Місцем дії в романі, як і в повістях, є білоруська земля, однак стрижень сюжету становлять на цей раз відносини між "верхами" і "низами" власне польського суспільства. "Низи" у цьому випадку - нащадки дрібних шляхтичів, що колись переселилися в ці місця з Польщі. Образ їхнього життя вже мало чим відрізняється від селянського, та й мешканці панських садиб бачать у них "мужиків", недарма відхід "до мужицької хати" Юстини Ожельської, її шлюб з Яном Богатировичем багатьох з "панів" кидає в жах [14, ст.227].

Детально, у всіх подробицях відтворює Ожешко картину життя польської шляхти, показує процес її соціально-економічної диференціації. Представники всіх шарів шляхти знайшли в романі своє місце: тут і багатий, процвітаючий поміщик Дажецький, і Ружиць, що промотав мільйонний статок; тут і Бенедикт Корчинський, що належить до середньої шляхти й залежний від тих, хто стоїть на станових сходах кількома щаблями вище. У свою чергу від нього залежать, з ним перебувають у постійних розбратах за ліс і землю оселянізовані шляхтичі, землероби, численні мешканці селища Богатировичі.

Відбувається й внутрішньо становий поділ, але вже духовно-морального характеру. Син Корчинського Вітольд вірить в "рівність і братерство людей", в "демократичні ідеї й теорії, здійснення яких могло, як здавалося йому, відродити міць народів і насамперед його батьківщини", призиває дворян до єднання з "малими й беззахисними". І таких, як Вітольд, готових іти і йдуть в "тісні, темні нори, хоч це і загрожувало... неминучою загибеллю", на думку автора, чимало. Саме Вітольд допомагає батькові позбутися "тієї іржі, що так довго роз'їдала його душу", від поволі укоріненої в ньому, не далекому ніколи піднесених ідей, єдиної пристрасті - збільшення доходів. Вітольда, його двоюрідного брата Зигмунта, Ружиця, що належать, по суті, до одного кола, розділяє стіна абсолютного нерозуміння. У уявленні Зигмунта народ - це "сіра юрба", і його батько, один з повстанських емісарів, що спочиває в братській могилі, був, на думку сина, усього лише "найвищою мірою шкідливим" безумцем. Із презирством говорить Зигмунт про батьківщину, чиї соки харчують його "тлінне тіло", але "духовні потреби задовольнити вони не в змозі". Не дивно, що йому не вдається стати художником. Не менш відштовхуюче виглядає й аристократ Ружиць, "молодий старий", що знаходить єдину розраду в морфії.

Тема повстання 1863 - 1864 р. займає істотне місце в романі. Відношення того або іншого героя до цих подій є критерієм його моральності. Спогадам персонажів про повстання присвячені самі хвилюючі, романтичні сторінки твору [3, ст.100].

Багата й різноманітна художня палітра Ожешко в 1890 - 1900-ті рр.: від гротеску й карикатури до тонкого ліризму, разючої поетичності в описах любові, природи, праці. Очевидний вплив фольклору, у тому числі білоруського, на творчість Ожешко (білоруському фольклору вона присвятила ряд нарисів).

У творах Ожешко одержали плідний розвиток традиції польської літератури, насамперед Ю. Крашевського, якого письменниця вважала "творцем сучасного польського роману". Значну роль у формуванні її естетики відіграла російська література, особливо книги Л. Толстого.

2. Болеслав Прус

"Реалістом найчистішої води" назвав Г. Сенкевич Болеслава Пруса (справжнє ім'я - Олександр Гловацький, 1847 - 1912). У новелістиці Пруса, з якої й почався його вступ у літературу, знайшли вираження реалістичні традиції Ю. Крашевського, В. Сирокомлі, західноєвропейських художників - Бальзака, Діккенса, Золя. Розмаїтість людських типів, точність у відтворенні морально-соціального вигляду героя, уміння в повсякденному помітити значне вирізняють Пруса-Новеліста [12, ст.69]. Життя польського села, малокультурне і неосвічене, з'являється перед читачем у новелі "Антек". Лаконічно, гранично скупо розповідає Прус про те, як мати по підказці знахарки засовує в гарячу піч свою дитину, щоб вигнати з нього хворобу, а дівчинка б'ється об заслінку, кричить несамовито й, нарешті, затихає. І ось - після тричі прочитаної молитви мати дістає те, що колись було її дочкою, - "труп з червоною, подекуди вже облізлою шкірою". Страшнішої картини, здається, не можна намалювати.

Але мешканцям убогого села нерідко властивий природний талант ("Антек"), здатність до подвигу й самопожертви ("На канікулах", "Михалко", "Жилет"). Шляхту ж Прус критикує за аморальність і духовну деградацію ("Анелька", "Село й місто"), корисливість, що проникає в усі сфери життя ("Прокляте щастя", "Скринька", "Навернений").

Іронія й сарказм, біль і гіркота за зганьблене людське достоїнство звучать у повісті "Форпост" (1885) - трагічної історії польського селянина Слимака, що не побажав поступитися свою землю німецьким колоністам. У той час як Слимак усім жертвує через десять моргів своєї землі, поміщик підписує купчу, не замислюючись, у проміжку між танцями. При всій актуальності теми боротьби з німецькою колонізацією головне в "Форпості" все-таки - відносини усередині самого села, його соціальне розшарування [13, ст.163].

Нові конфлікти й характери малює Прус у романі "Лялька" (1887 -1889), що вразили сучасників значимістю й розмаїтістю соціальних типів, майже документальною точністю у відтворенні дійсності, художнім новаторством. Сам письменник у такий спосіб сформулював тему твору: "Охарактеризувати громадське життя, взаємини й типи декількох поколінь". Дія "Ляльки" розвертається в 1878 - 1879 р., однак, завдяки включенню в структуру роману записів щоденника одного з персонажів, часові рамки розсовуються, оповідання здобуває епічну масштабність і багатоаспектність [4, ст.126].

Неоднозначний характер головного героя Пруса - Станіслава Вокульського. У молодості на власному досвіді пізнав він бідність і нестатки, пройшов через участь у політичних подіях 60-х рр. і заслання, він поступово перетворюється в процвітаючого комерсанта-мільйонера. І все-таки здорове начало у характері Вокульського, обумовлене соціальним походженням і ідеалами юності, не дає героєві духовно збідніти, спонукує його допомагати біднякам, змушує постійно відчувати докори сумління. Стан душевної кризи загострюється й особистою драмою, розчаруванням в Ізабеллі Ленцькій, усвідомленням того, що "краще кинути серце голодному собаці", чим віддати його цій ляльці. Автор навмисно не дає відповіді на питання про долю Вокульського. Однак у кожному разі - чи пішов він з життя, чи сховався в Парижу й присвятив себе науці - очевидна моральна неспроможність суспільства, у якому, за словами самого Пруса, "гарні люди животіють або біжать" з нього, а "негідники процвітають".

Примітною особливістю роману стало заглиблення в особистісні проблеми, а безсумнівним досягненням автора "Ляльки" - уміння соціально мотивувати поведінку своїх героїв, дослідження ж соціальних зв'язків сполучити з "подробицями почуттів". Прус збагатив польську прозу новим жанровим утворенням - соціально-психологічним романом, що виник не без впливу російської літератури, у першу чергу Л. Толстого й Достоєвського.

У романі "Фараон" (1895- 1896) дія відбувається в Єгипті першої половини XІ ст. до н.е. Багато що в творі є плодом авторської фантазії, включаючи образ фараона Рамзеса XIII (на думку вчених-єгиптологів, історія цієї династії обірвалася на Рамзесі XII), а також основну інтригу роману. Соціально-політичні проблеми древнього Єгипту, мабуть, співвіднесені з подіями сучасності. Однак безсумнівно й інше: драматичні сторінки давньоєгипетської історії й самі по собі викликали в автора найглибший інтерес. Прус пропонує свою концепцію подій, що протікали двадцять дев'ять століть назад, розкриває їхній історико-філософський зміст [12, ст.189].

Loading...

 
 

Цікаве