WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст. - Курсова робота

Курсова робота

Представники польської літератури кінця ХIX - початку ХХ ст.

ЗМІСТ

  1. ВСТУП

  2. ПИСЬМЕННИКИ РУБЕЖУ СТОЛІТЬ

Еліза Ожешко

Болеслав Прус

Генрік Сенкевич

Марія Конопницька

Стефан Жеромський

Владислав Реймонт

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І. ВСТУП

Актуальність теми. Початок нового періоду в розвитку польської літератури зв'язують із національно-визвольним повстанням 1863 р., усвідомлення характеру й наслідків якого склало її найсуттєвіший тематичний шар. У літературному процесі Польщі рубежу століть виділяють два основних етапи: 60 - 80-і рр. XIX ст. і 90-і рр. XIX - 10-і рр. XX ст.

Метою дослідження є виявлення особливостей польської літератури кінця XIX – початку ХХ століть, висвітлення суспільних, національних причин формування світогляду письменників цієї доби.

Об'єктом дослідження є літературна творчість таких польських письменників як Еліза Ожешко, Болеслав Прус, Генрік Сенкевич, Марія Конопницька, Стефан Жеромський і Владислав Реймонт.

Предметом дослідження є характеристика найвизначніших творів вищезгаданих письменників, виходячи з особливостей розвитку літератури цієї доби.

У літературі 60 - 80-х рр. в гострій боротьбі спочатку з романтичною концепцією, а потім з різними декадентськими течіями, затверджується реалістичний напрямок. Становлення реалізму відбувалося інтенсивними темпами й мало специфічні національні риси, обумовлені насамперед розчленованістю Польщі на три частини, у кожній з яких були свої умови для культурного розвитку. Широке поширення одержав так званий варшавський позитивізм, що носив, на відміну від західноєвропейського, не стільки філософський, скільки суспільно-ідеологічний характер. Польські позитивісти виходили з уявлення про незмінність існуючих соціальних відносин і апелювали до всіх громадян із закликом співробітничати в ім'я вдосконалювання суспільства через економічне піднесення Польщі. Відповідно до позитивістської програми, ця "органічна праця" повинна була супроводжуватися "роботою у основ" - просвітительською діяльністю польської інтелігенції, її сприянням вихованню й освіті народу. Варшавський позитивізм позначився на творчості багатьох письменників, у тому числі реалістів. Не будучи прямим додатком до позитивізму, добутки Ожешко, Пруса, Сенкевича являють собою той або інший ступінь художньої реалізації його основних положень [20, ст.193].

На формування польської літератури цього періоду впливали традиції попередньої літературної епохи (зокрема, романтична поезія А. Міцкевича і Ю. Словацького), а також інші види мистецтва, особливо образотворче (графіка А. Гротгера, Ю. Коссака, М.Е. Андріоллі, живопис Я. Матейко, Ю. Хелмонського, А. Геримського) і театральне (найвизначніші досягнення якого були пов'язані з Краківським театром, під керівництвом С. Козмяна з 1863 по 1893 р.).

Не останню роль у формуванні реалізму відіграли й польсько-закордонні літературні зв'язки. Із західноєвропейських письменників найбільш шановані були Ч. Діккенс, Е. Золя, з росіян - Салтиков-Щедрін, Достоєвський, Л. Толстой і особливо Тургенєв. Дослідники вказують на деяку типологічну подібність творів Сенкевича й Тургенєва, Пруса й Достоєвського, Конопницької і Некрасова.

В 1890 - 1900-ті рр. реалізм продовжував зміцнювати свої позиції, здобуваючи якісно нові риси. Загальна ж картина літературного процесу виглядала набагато більше неоднорідною й динамічною, ніж на попередньому етапі. Декадентські тенденції могли співіснувати в багатьох авторів з реалістичними, от чому не піддається однозначній характеристиці творчість таких талановитих польських письменників, як, наприклад, Габріель Запольська (справжнє прізвище - Корвін-Петровська, 1860 - 1921), Казимеж Тетмайер (1865 - 1940), Станіслав Виспянський (1869 - 1907), Вацлав Берент (1873 -1940) та ін.

В 1898 р. Артур Гурський (1870 - 1959) опублікував цикл статей під загальною назвою "Молода Польща", що послужила найменуванням цілого напрямку (приблизно 1890 - 1918 р.) у польській літературі. Примітною особливістю, творчості письменників "молодопольської" орієнтації виявилося взаємопроникнення, переплетення реалістичних тенденцій з натуралістичними, символістськими, імпресіоністичними й т.п. У руслі декадентського мистецтва опинилися такі автори "Молодої Польщі", як Станіслав Пшибишевський (1868 - 1927), Зенон Пшесмицький (1861 - 1944) і ін. Загальними для них були виступи на захист асоціального, "чистого мистецтва" [22, ст.213].

У цей же час у Польщі формується пролетарська література.

Вона була представлена й у поезії, і в прозі, і в публіцистиці. Величезної популярності серед робітників далеко за межами Польщі набули такі поетичні добутки, як "Червоний прапор" Б. Червенського, "Кайданова мазурка" Л. Варинського й особливо "Варшав'янка" В. Свенцицького.

ІІ. ПИСЬМЕННИКИ РУБЕЖУ СТОЛІТЬ

1. Еліза Ожешко

"Зіркою першої величини" на обрії польської літератури рубежу століть назвав Елізу Ожешко (1841 -1910) український письменник І. Франко. Вона залишила близько 60 томів художньої прози, критики й публіцистики. Всі найважливіші проблеми життя польського суспільства: важке положення селянства, економічна й моральна деградація шляхти, жіноче питання, національно-визвольна боротьба - знайшли втілення у творчості Ожешко. Багатообразна в її творах присутність Білорусі. Народилася Ожешко в селі Мільковщизна, недалеко від Гродно, у сім'ї "вільнодумця й вольтерівця" Бенедикта Павловського. У Гродно і його околицях пройшла більша частина її життя. Істотний вплив на світосприймання письменниці зробило повстання 1863 - 1864 р., до якого вона мала безпосереднє відношення як зв'язна партизанського загону Ромуальда Траугутга, що діяв в білоруському Поліссі. Після трагічного результату повстання Ожешко, ризикуючи життям, переправила Траугутга до кордону Королівства Польського [2, ст.95].

Життя наднеманського краю стало важливим фактором формування Ожешко як художниці. У її доробки органічно ввійшли білоруські народні пісні, перекази, звичаї, обряди. Знання етнографічних особливостей і національного характеру, мови й побуту дозволило Ожешко створити яскраві образи селян-білорусів, правдиво показати умови життя білоруського народу. Не випадково І. Франко писав про необхідність перекласти на українську мову "особливо такі бездоганні... твори, як... повісті з життя білоруського народу" Ожешко. Білоруський поет Ф. Богушевич називав її "королевою живого слова й болісної правди".

Розпочала Ожешко літературну діяльність із оповідання "У голодні роки" (1866), однак незабаром стала працювати в жанрі роману. У статті "Кілька зауважень про роман" (1866) вона говорить про таку основну і невід'ємну його якість, як "тенденційність", що представлялася тоді письменницею ще досить спрощено: головне в романі - та або інша публіцистична ідея, що повинна затверджуватися не стільки через його художню структуру, сюжет і характери, скільки за допомогою великих авторських відступів, а також висловлень героїв - "резонерів". Згодом, однак, зникали дидактичність і схематизм, підсилювалася виразність персонажів, чому в чималому ступені сприяла естетична зрілість Ожешко, хоча й надалі її доробки, навіть найбільш значні, не будуть вільні від позитивістських ілюзій. Саме ті романи, у яких уже відчутно відхід автора від концепції "тенденційності", і принесли Ожешко широку популярність: "Марта" (1873), "Помпалінські" (1876), "Мейр Езофович" (1878) (останній було перекладено незабаром після опублікування на багато мов) [3, ст.67].

Реалізм Ожешко у всій його багатогранності розкрився в "білоруських" оповіданнях і повістях. Їм, як і її великим полотнам, властиві значущість тематики, глибокий психологізм. Майстерно побудоване, наприклад, оповідання "Тадеуш" - "сільська замальовка" про загибель дитини, що залишена сама собі, тому що її батьки, що не мають клаптика власної землі, змушені від темна до темна гнути спину на панів. Злиденність побуту білоруського селянина й разом з тим прекрасні щиросердечні задатки простої людини письменниця зображує в оповіданнях "Романиха", "А...Б...Ц...", "Зимовим вечором", "Луна".

Одним із кращих доробків Ожешко є повість "Низини" (1884), у якій дана широка картина життя післяреформеного білоруського села з її вбогістю й затурканістю. У центрі повісті - доля батрачки Христини. Найтяжчою працею зібрала вона небагато грошей для синів, а також собі на поховання, але всі вони спливли в руки пройдисвіта Капровського, що обіцяв урятувати її сина від несправедливої рекрутчини.

Все йде порохом: "чорні вагони" несуть одного сина "на край світу", інший віднині буде шукати розради в корчмі.

"Низини" - воістину обвинувальний акт проти суспільства, що дозволяє сильним оббирати слабких, зневажати їхнє людське достоїнство. У повісті є разюче влучна характеристика хижаків типу Капровського: автор порівнює "адвоката" з "мікробом", що може існувати "у відомих суспільних умовах" [14, ст.146].

У нещадному осуді середовища, що породжує відсталість і забобони, - пафос повісті "Дзюрдзи" (1885). Вихідною точкою в побудові сюжету стала сцена суду над чотирма селянами, що вбили дружину сільського коваля, молоду красуню Петрусю, про яку подейкували, що вона чаклунка. Для письменниці важливо було звернути увагу читачів на той факт, що дивовижне злодіяння зробили не бурлаки або закоренілі злочинці, а хлібороби, "трудівники зі зрошеним потом чолом". "Низини" і "Дзюрдзи" - одні з деяких добутків Ожешко, позбавлених сентиментальності й ідилічності в сприйнятті селянського життя. Повість "Дзюрдзи" цікава й тим, що в ній описується відомий лише в білоруському фольклорі обряд заклинання, відповідно до якого чаклунка повинна явитися на вогонь багаття з осикових дров.

Loading...

 
 

Цікаве