WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Воля богів і свободна воля людини в світі античної трагедії. (Реферат) - Реферат

Воля богів і свободна воля людини в світі античної трагедії. (Реферат) - Реферат

Герої Софокла подібні до героїв скульптора Фідія, який зображав богів як ідеально прекрасних людей. Друг Софокла й геніальний художник, Фідій намагався передати не тільки фізичну красу, а й внутрішнє благородство людини. Його богорівні постаті відбивають спокійне сумління і непохитну справедливість. Мистецтво було покликане вчити справедливості, громадянським ідеалам. Страхітлива доля випадає Едіпу, але він не втрачає гідності й мужності.

Трагедію "Едіп-цар" часто розглядають як трагедію долі. Нездатні збагнути зв'язок подій, люди пояснювали несподіване лихо долею: так судилось.

Філософи і вчені новітніх часів звертались до трагедії Софокла "Едіп-цар" з різних нагод: коли йшлося про свободу волі, про питання, - що таке провина тощо.

Ця драма привертала увагу письменників, художників і композиторів. Наприклад, Вольтер написав трагедію "Едіп", російський драматург В. Озеров — трагедію "Едіп в Афінах" (1804), М. Мусоргський почав писати музику до "Царя Едіпа" (збереглась одна хорова сцена). І. Стравінський написав оперу-ораторію "Цар Едіп" (1927). До "Едіпа в Колоні" музику написав Мендельсон-Бартольді. Італійський режисер Пазоліні поставив фільм "Цар Едіп" (1971).

Трагедію Софокла українською мовою переклав Іван Франко, а також Борис Тен. Після революції її було поставлено у Києві в Молодому театрі (режисер ,Л. Курбас, художник А. Петрицький) і в Харкові (поставив Гнат Юра).

Відомо, що у новітні часи лікар-психіатр 3. Фрейд скористався трагедією Софокла для обгрунтування своїх теорій. "Едіпів комплекс"—таку назву він обрав як позначку для певних явищ, що вивчає патопсихологія. Анна Ахматова категорично заперечувала проти того, щоб героєві Софокла приписували "Едіпів комплекс". Вона стверджувала: "У Едіпа не було Едіпового комплексу. Щоб переконатися у тому, досить прочитати Софокла".

Як правило, тлумачення твору дає можливість зрозуміти, хто чим живе і в яку епоху. Все частіше Софокла зараховують до стану великих моралістів, а мірою, якою він міряє героїв, вважають їхню coвicть.

ІІІ. Головні герої трагедії "Антигона" та їх моральний вибір.

Не поступається Едіпові його дочка Антігона — героїня однойменної трагедії Софокла. Вона віддав життя за те, що вважає своїм моральним обов'язком. Міф розповідає про боротьбу синів Едіпа за трон. Один з них звертається за допомогою до чужинців. Він приводить вороже військо, починається облога Фів. У двобої брати вбивають один одного. Трон посідає їхній дядько Креонт. Захисника Фів поховали як героя, а тіло його брата кинули без похорону. Так звелів цар. За спробу порушити наказ — страта. Саме з цього й починається трагедія Софокла "Антігона".

За уявленнями давніх греків, кинути тіло на наругу означало завинити перед небіжчиком, родом, богами. Пригадаймо "Іліаду" Гомера. Пріам, ризикуючи життям, уночі йде до ворожого табору благати, щоб йому віддали тіло вбитого сина. Гомер кілька разів називає недостойною справою наругу над тілом загиблого, навіть коли йдеться про ворога. Він засуджує жорстокість і дикунство, радіє, коли перемагає людяність і Ахілл віддає тіло Гектора. Колізія одного з епізодів "Іліади" покладена в основу сюжету "Антігони".

Молода дівчина напередодні весілля свідомо нехтує небезпекою. Навіть якщо її чекає смерть, Креонт і його криваві закони не залякають Антігону. Вона поховає брата, бо захищає одвічні, хоч і неписані, закони. Даремно слабка духом сестра Антігони Ісмена благає її схаменутися. Непримиренна Антігона саме через вагання сестри відхиляє будь-яку допомогу з її боку. Антігоні властивий максималізм, вона не прощає вагання.

Проблеми, порушені в "Антігоні", широко обговорювались сучасниками Софокла. Так, Перікл у промові, виголошеній під час похорону афінських воїнів, полеглих на початку Пелопоннеської війни (промову переказав історик Фукідід), згадує про "неписані закони". За словами Перікла, "вони завдають загальновизнаної ганьби тим, хто їх зневажає".

Софокл обстоює демократичні принципи самоврядування. В "Антігоні" син докоряв Креонтові, який не зважав на думку народу: "Хіба то місто, що один правує в нім?" Креонт тільки маскується словами про благо держави. Удавана принциповість Креонта — це маска, за якою криється жорстокість деспота. Симпатії глядачів були на боці Антігони.

Юна Антігона "ще живою зійшла до померлих", але сповнила свій обов'язок так, як його розуміла. Молода дівчина йде в печеру, де її замурують, співаючи собі надгробних пісень: "В останню путь... нині відходжу я. Сяйво сонця востаннє зрю... Вже веде безшлюбну Аїд, і не співають гімнів мені весільних, у вічній пітьмі для мене вже ложе готове... Вже не жити мені між живих, між мертвих ще мертвою не ставши". Ця сцена похорону живої Антігони, її прощання з народом, співи хору ("Об правди вищої престол спіткнулась тяжко ти, дитино") мусили обпалити душу, вразити уяву, сколихнути єство глядача, викликати катарсис (очищення).

Хор в "Антігоні" займає не так багато місця, як у п'єсах Есхіла, але його співи для розуміння задуму трагедії дають не менше. Хор славить велич людини: "Дивних багато в світі див, та найдивніше з них—людина". Цей гімн споріднений із монологом Есхілового Прометея, в якому титан оглядає набутки цивілізації. Софокл оспівує мужність людини, яка долає негоду, підкоряє моря, оре землю... "І мислей, як вітер, швидких, і мови навчивсь чоловік". Хор складає шану тим, хто "звичаїв громадських пильнує здавна". Він таврує кривдників: "безславним хай буде, хто посмів на кривдну путь серцем стать".

Софокл звертає увагу на соціальні причини занепаду старої моралі. Зростала влада грошей, що розкладала суспільство. "Немає лиха гіршого за гроші, За срібло те. Міста воно руйнує. Людей з домів навіки виганяє, Невинні душі научає зла, Скеровує людину до розпусти, В усякій справі путь показує безбожну" — на ці рядки з "антігони" посилатимуться філософи.

Тлумачення софокловської "Антигони" довгі роки залишалося в руслі, прокладеному Гегелем; його і дотепер притримуються багато авторитетних дослідників. Як відомо, Гегель бачив у "Антигоні" непримиренну сутичку ідеї державності з вимогами, що висувають перед людиною родинні зв'язки: Антигона, що насмілюється всупереч царському указу поховати брата, гине в нерівній боротьбі з державним початком, але і його цар, Креонт втрачає в цій сутичці єдиного сина і дружину, приходячи до фіналу трагедії розбитим і спустошеним. Якщо Антигона мертва фізично, то Креонт роздавлений морально і чекає смерті, як блага (1306-1311). Жертви, принесені фиванським царем на вівтар державності, настільки значні, що часом саме його вважають головним героєм трагедії, що -відстоює інтереси держави з такою безоглядною рішучістю. Варто, проте, уважно вчитатися в текст "Антигони" і уявити собі, як він звучав у конкретній історичній обстановці древніх Афін наприкінці 40-х років V сторіччя до н.е., щоб тлумачення Гегеля загубило всю силу доказовості.

Не будемо надавати серйозного значення тій обставині, що Антигона кидає виклик не народним зборам або хоча б численній раді старійшин, що правлять демократичною республікою, а одноособовому правителю,- своє легендарне минуле древні греки не уявляли собі інакше, як монархію. Не викликає також сумніву юридична основа влади Креонта, що заняв трон по праву спадщини. Про все це самий Креонт настільки переконливо говорить у своєму першому монолозі (170-191), що через сто років великий республіканець Демосфен призводив цей монолог майже цілком в однієї з промов як зразок істинно патріотичного відношення громадянина до свого обов'язку. Не варто ставити за провину Креонту і його гнівній реакції на повідомлення вісника про те, що хтось наважився ослухатися наказу царя й учинити над Полиником похоронний обряд. Свою заборону Креонт вважав, звичайно, правильною і в спробі її порушити побачив руку політичних супротивників (289-294). Тим більше легко зрозуміти гнів Креонта, коли заборонні похорони Полиника повторюються.

У чому, власне, складається зміст тих наказів, яких потребує Креонт? По-перше, це заборона ховати Полиника. По-друге, це - осуд на смерть Антигони, що насмілилася порушити заборону Креонта. Чи справедливі ці накази?

Софокл, на відміну від дослідників нового часу, що обвинувачують Антигону в зневазі до волі держави, дуже добре бачив різницю в значенні зазначених понять. Тільки Креонт і персонажі, якоюсь мірою приймають його точку зору, називають заборону ховати Полиника "законом. Під законом же Антигона розуміє зовсім іншу-вічну і непорушну релігійно-моральну норму, що веліла їй учинити над братом обряд поховання. Усього один разом Антигона вживає слово "закон" стосовно до царського, і з її слів саме дуже чітко очевидно невідповідність цього "закону" вічним законам богів. Отже, заборону ховати Полиника не є ні законом, ні тим більше справедливим; ототожнення його з волею держави є не що інше, як насильницьке внесення в трагедію Софокла цілком далекої їй проблематики. Суперечка між Креонтом і Антигоною йде зовсім не про права сім'ї і держави, а про різноманітне розуміння суті закону: чи повинний він збігатися з вічними установленням богів або може спочивати на такій неміцній підставі, як розуміння одиничного суб'єкта?

Що ж стосується "сімейного початку", то в Афінах V сторіччя до н.е. воно аж ніяк не противопоставлялось "початку державному". Якщо на вищу державну посаду стратега міг обиратися афинянин із визначеним статком і до того ж маючий дітей від законної дружини, то ця умова припускала, що розумно правити державою може тільки людина, що навчилася управляти своїм власним будинком. Софокловський Креонт приєднується до цього переконання: "Людина, надійний для своїх домашніх, покаже себе справедливим і в справах держави",- говорить він у розмові із сином (661 сл.), не помічаючи всієї двозначності цього висловлення. Адже Антигона, що насмілилася поховати брата під страхом смерті, виявилася безсумнівно надійною "для своїх домашніх", у той час як Креонт, явно несправедливий у справах держави, призведе цим до загибелі усіх своїх близьких. У цьому зв'язку показово, що в діях Креонта присутній ще один момент, що ніяк не міг зробити його героєм в очах древніх афинян.

Loading...

 
 

Цікаве