WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Воля богів і свободна воля людини в світі античної трагедії. (Реферат) - Реферат

Воля богів і свободна воля людини в світі античної трагедії. (Реферат) - Реферат

Реферат на тему:

Воля богів і свободна воля людини в світі античної трагедії.

Вступ.

Старогрецька трагедія, що сформувалася на рубежі VI-V сторіч до н.е., мала за собою приблизно два сторіччя художнього розвитку, що в історії античної культури прийнято позначати як етап архаїки. Його нижньою межею вважають оформлення "Ілиади", верхній-початковий період старогрецької трагедії, поданий для нас ранньою творчістю Есхіла. Усередині позначеної хронологічної рами надаються, таким чином, героїчний і повчальний епос, а також рання лірика. З обома цими жанрами трагедія Есхіла і Софокла знаходиться в складних відношеннях. У їхніх драмах ми виявимо як завершення архаїчних традицій в області ідеології і художнього мислення, так і їхнє подолання і підпорядкування новим ідейним задачам, що виникали із суспільного досвіду афінської Демократії. Тому для розуміння драматургії Есхіла, а потім і його спадкоємця Софокла важливо виявити основні риси світогляду старогрецької архаїки, що, до речі сказати, теж перетерпіло істотну еволюцію протягом двох сторіч.

Є відомі елементи подібності між трагедією й епосом у використанні міфологічних сюжетів, не говорячи вже про лексичні засоби, що є загальними для обох жанрів. У той же час світ епосу і його героїв існують по своїх особливих законах, обумовленим специфікою героїчного сказання і багато в чому відмінним від тих закономірностей, що бачать у світі афінські драматурги і Софокл у першу чергу.

В цій роботі я зробила спробу дослідити на прикладі трагедії Софокла "Антигогна", як впливає воля богів на поведінку та вчинки людини, визначити чи здатна людина проявити свою волю в тих чи інших обставинах.

Мета роботи - довести, що саме в трагедіях Софокла, на відміну від творів його попередників людина дійсно може виступати проти волі богів, стверджуючи своє право на прояв власної волі.

При написанні роботи, крім тексту "Антигони" мною були опрацьовані книги та монографії слідуючих авторів: І. Тронського, В. Ярхо, Г. Підлісної, А. Ліндсея.

I. Воля богів і предписання долі в античній трагедії.

Часто говорять, що воля богів і веління долі заздалегідь визначають весь розвиток дії і поводження персонажів у гомеровському епосі, не залишаючи місця для прояву самостійності індивіда. Така характеристика є одночасно і правильною і неправильною.

У рамки призначеного долею укладається як життя окремих героїв, так і майбутнє цілих міст. Так, Ахіллу відомо, що йому, незважаючи на усі його богатирські можливості, не призначено взяти Трою і повернутися додому переможцем; відомо і його супротивнику Гектору, що Ахілл не довго буде насолоджуватись життям після перемоги над ним у смертельному поєдинку. Але водночас Гектор знає і про те, що Трої не призначено вистояти в десятилітній війні:

Будет некогда день, и погибнет священная Троя, С нею погибнет Приам и народ копьеносца Приама.

(Іл. VI, 448 їв.)

Якщо Одиссею "випасла доля" після всіх митарств і іспитів повернутися додому і побачити рідних, то з цим змушений рахуватися й осліплений їм киклоп Полифем, що молить Посейдона про помсту, і самий Посейдон, спроможний тільки віддалити повернення Одиссея, але не скасувати його зовсім.

Всі ці факти говорять про те, що для художнього мислення древніх греків зацікавленість богів у подіях, що відбуваються на землі, була непорушною істиною. Розходження між жанрами або окремими представниками того самого жанру зводилося не до визнання або заперечення ролі богів, а тому, у чому автори бачили сенс і сутність божественного керування світом. У цьому відношенні гомеровский епос пропонує нам достатньо своєрідну картину.

Теза: "Людина-міра всіх речей" - був логічним результатом суспільного розвитку афінської демократії, але він же вносив у її діяльність і у свідомість громадян уявлення про відносність суспільних встановлень і моральних норм, не говорячи вже про скептичне відношення до релігії: якщо людина міряє усе навколишньою власною мірою, що залишається робити богам із їхньою турботою про справедливу відплату? І що узагалі вважати справедливим? Довіра, що афиняни робили Периклу, або його осуд? Шанування божественних святилищ або ненависть до своїх політичних супротивників? Традиційна етика безсумнівно потребувала першого і вважала природним друге,- але що було робити, якщо обидва постулати заходили в суперечність один з одним? На це релігія не давала відповіді.

Не могла вона розв'язати і ще одного протиріччя. Приступаючи до якогось діла, серйозні люди керуються звичайно своїм життєвим досвідом, оцінкою своїх можливостей, спроможністю зважтити всі обставини справи. Попри все те розвиток подій нерідко порушує самі продумані плани.

Чому ж так відбувається? У епосі, де діяла незбагненна для смертних воля богів, легко було пояснити невдачу людських починань утручанням якого-небудь злобливого демона. Якщо ж боги здійснюють керівництво світом за законами вічного розуму, то чому він заходить у суперечність із розумом людським?

Відповідь на це питання можна було шукати в двох напрямках.

Або, продовжуючи вірити у всемогутність Зевса й Афін, у всезнання Аполлона, не жадати від них пояснення тих мотивів, по яких вони діють. Достатньо того, що боги існують і що задуми їх незбагненні для смертних, така відповідь перепиняла шлях недовіри і релігійному скептицизму, але робила ще більш незрозумілим походження іспитів, що випадають на долю людей. Протиріччя людського і божественного знання, розбіжність розумних людських зусиль із досяганеним результатом ставало воістину трагічною проблемою.

ІІ. Софокл - великий поет Давньої Еллади.

Великим поетом Давньої Еллади був Софокл (496—406 pp. до н. е.) — молодший сучасник Есхіла. Вже 468 р. Софокл переміг суперників на змаганнях поетів і став улюбленцем глядачів. Двадцять чотири рази п'єсам Софокла присуджували перші нагороди.

Софокл виховувався в атмосфері патріотичного піднесення, яким була охоплена Еллада: народ боровся проти перської навали. Коли майбутньому поетові пішов шістнадцятий рік, в Афінах святкували перемогу над перським флотом у битві біля острова Саламін. Юнакові Доручили виконувати урочистий гімн на всенародних святах (він був заспівувачем у хорі хлопчиків). З дитинства і до смерті проніс Софокл палку любов до батьківщини. Він пишався тим, що Афіни об'єднали греків для боротьби проти нашестя ворогів. У дев'яносто років Софокл складає останню пісню на честь рідного міста — драму "Едіп в Колоні" (Колон — околиця Афін). Ця драма прославляла красу й гуманні закони Афін.

Софокл був не лише поетом, він брав участь у політичному житті Афін, обіймав високі державні посади.

Добу, за якої жив Софокл, називають "золотим віком Перікла". То був період найвищого розквіту афінської рабовласницької демократії. Після перемоги в греко-перській війні швидко зростали авторитет, економічна й політична могутність Афін. Проте "золотий вік Перікла" закінчився ще за життя Софокла. Афіївська демократія почала занепадати. Суперечності рабовласницького суспільства, незгоди між Афінами та іншими грецькими полісами спричинилися до братовбивчої Пелопоннеської війни. Колись могутні Афіни після короткочасних перемог, зазнають поразки за поразкою. Голод і чума довершують лихо. Софокл помер за два роки до закінчення Пелопоннеської війни.

За 90 років свого життя Софокл, як вважають, створив 120 п'єс (деякі античні джерела подають інші цифри). До нас дійшло 7, з них найпопулярніші трагедії "Антігона" (442 p. до н. е.), "Едіп-цар" (425 р. до н. е.), "Філоктет" (409 р. до н. е.).

Трагедія "Едіп-цар" написана через чотири роки після того, як Перікл помер від чуми, що лютувала в Афінах, де скупчились біженці.

На думку давніх греків, пошесть насилають на людей боги, коли гніваються. Пригадаймо "Іліаду": Аполлон під час облоги Трої насилає на греків моровицю за те, що вони скривдили його жерця. Міфологічний світогляд навіть у Добу Софокла мав чинність закону. Коли в Афінах спалахнула епідемія, а військо афінян зазнало поразки, керівник держави Перікл, ще вчора улюбленець народу, бут; по-збавлений влади. Йому закидали, зокрема, що його рід завинив перед богами і через те лихо спіткало квітучі Афіни.

У трагедії "Едіп-цар" Софокл традиційно використав міфологічний сюжет. Міф розповідав про знайду, який став царем, а в кіпці життя довідався, що вбив свого батька і був чоловіком своєї матері. У трагедії Софокла йдеться про чуму у Фівах. Цар Едіп посилає до оракула дізнатися, за що боги гніваються на Фіви. Оракул відповідає: треба очистити край — прогнати вбивцю старого Лаія, який царював у Фівах до Епіда. Обурений тим, що злочинець переховується в місті, Едіп проклинає вбивцю і весь його рід. Він не знає, що прокляв власних дітей. Глядачі це знали, адже міфи були відомі всім. Отож прокляття Едіпа сприймалось як трагічна іронія. Сучасники Софокла пам'ятали також закони, видані 450 p. Періклом: діти, народжені не від афінянки, позбавлялися громадянських прав. Доля посміялася з Перікла — через двадцять років він, плачучи, благав, щоб, всупереч цій постанові. визнали за сина його дитину. Трагедія Софокла давала поживу для порівнянь.

Дія в п'єсі "Едіп-цар" побудована на розшуках убивці. Софокл виступає як майстер сюжету. Він уміло користується прийомом впізнавання. Пригадаймо, як у Гомера стара нянька впізнає переодягненого Одіссея. Там це побічний епізод, що істотно не впливає па дію. У Софокла ж розвиток інтриги й розкриття характеру грунтується на прийомі впізнавання. Едіп наполягає, щоб знайшли злочинця. Сліпий провидець Тіресій називав вбивцю:Едіп. Вражений цар вимагає доказів. Перипетії драми кидають героя од відчаю до надії, від надії до розпачу. Він уже розуміє, до чого йдеться. Його дружина Іокаста благає припинити слідство, але Едіп доводить усе до кінця.

За часів афінської демократії етика вимагала від громадян доброчесності, без якої людина не може бути корисного ні собі, ні народові. Греки вбачали найвищу доброчесність у справедливості. У їхньому розумінні справедливість — це прагнення до загального добра (основа демократії). Едіп каже, що горе народу для нього "більше, ніж власне". Він мусить врятувати Фіви — і правда стає прилюдною. Іокаста кінчає життя самогубством, а Едіп виймає собі очі. За власним вироком він засуджує себе й на довічне вигнання: "З видющого — сліпець, із багача — жебрак".

Loading...

 
 

Цікаве