WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Макіавелі (Реферат) - Реферат

Макіавелі (Реферат) - Реферат

Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через недостатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалізації і стандартизації праці. Очевидно, універсальність і багатосторонність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "вимушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці — вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторами.

2.Ніколо Макіавеллі - гуманіст і політик.

Індивідуалістична й антропоцентрична концепція світу, типова для гуманістичної ідеології Відродження, у Макіавеллі збереглася, але вона перетерпіла в його творах серйозні уточнення. У світосприйнятті Відродження Макіавеллі - рубіж. У переважної більшості гуманістів XV сторіччя величезний інтерес до людини був інтересом до окремої людської особистості, що ізолюється не тільки від історії, але і від навколишньої його суспільного, політичного середовища. Людина була божественним, гармонічним, всесильним, нескінченно прекрасним і - ідеальним. Гуманістичний ідеал Альберті, Поліціано, Боттічеллі надмірно різко протиставлявся реальній дійсності. У творах Нікколо Макіавеллі нравственно-эстетичний ідеал епохи Відродження знаходив політичну реальність. Але це зовсім не означає, що Макіавеллі перестав бути гуманістом. Відокремити його світосприйняття від передової ідеології того часу можна, лише відібравши гуманізм у Ренессанса. Макіавеллі був першим великим письменником Відродження, що став вивчати людину і людські відношення не тільки з етичної і естетичної точок зору, але також в аспектах соціології. Поруч із проблемою особистості в його творах підвелися проблема народу, стани, класу, нації, і це призвело до істотного зсуву акцентів. Макіавеллі й Аріосто були знайомі, але вони погано розуміли один одного. Макіавеллі не розумів, наприклад, як можна беззаперечно захоплюватися античним мистецтвом і бачити в красному письменстві вищий прояв вільної людської життєдіяльності. Він із глузуванням писав про Італію, що "воскрешають мертві речі: поезію, живопис, скульптуру" ("ПРО військове мистецтво", VII). Йому здавалося, що воскрешати треба саму Італію. Він, здається, навіть вважав, ніби пишний розквіт італійської культури на рубежі XV і XVI сторіч було одним із проявів слабості і моральної зіпсованості сучасного йому суспільства.

Так само як більшість гуманістів, Макіавеллі був моралістом. Але, продовжуючи і розвиваючи етико-політичну традицію флорентійського гуманізму, виступаючи її найбільш яскравим носієм, він підняв цю традицію на якісно новий щабель.

Макіавеллі був одним із титанів Відродження, і саме тому він виявився великим художником. Люди того часу, як відомо, не стали ще рабами поділу праці. Найбільше проникливі мислителі минулого не випадково ставили Макіавеллі в один ряд не тільки з Мартіном Лютером, але також із Леонардо да Вінчі й Альбрехтом Дюрером. Створена Макіавеллі "Мандрагора" виявилася кращою комедією італійського Ренессанса. Його "Казка" про Бельфагоре не поступається своїми барвистими розповідями Маттео Банделло. А романізована "Життя Каструччо Кастракані з Лукки" має нітрохи не менші права на місце в художній літературі, ніж діалоги Кастильоне або порівняльні життєписи Плутарха. Але самим великим поетичним твором Макіавеллі став "Государ". Музою Макіавеллі була політика.

Нерідко говорять, що він відокремив політику від моральності, зробивши її - насамперед саме в "Государі" - "чистою наукою". На цьому особливо наполягав спочатку Карл Маркс, а потім Бенедетто Кроче. Це один з історичних міфів. Гуманізм Відродження, як правило, не був ні аморальним, ні іморалістичним. Макіавеллі відокремив суспільно-політичну проблематику усієї своєї творчості не від моральності, а від моральних догм середньовіччя християнської релігії і від тієї святенницької, обивательської "моралі", що у його час лицемірно апелювала до цих догм. У цьому він виходив з великої традиції італійського Відродження, основи якої були закладені Петраркою і Боккаччо. Реалізм політичних концепцій органічно сполучився в Макіавеллі з мифотворенням художньої свідомості. "Основна риса "Государя",- писав один із самих оригінальних мислителів нашого сторіччя,- складається в тому, що він є не систематизованим трактатом, а "живою" книгою, у котрої політична ідеологія і політична наука сплітаються воєдино в драматичній формі "міфу". На відміну від утопії і схоластичного трактату, тобто тих форм, у які політична наука висловлювалася аж до Макіавеллі, такий характер виклада надає його концепції форму художнього вимислу, завдяки чому теоретичні і раціоналістичні положення втілюються в уяву кондот:єра, що є пластичним "" символом "колективної волі".

3."Государ" - головний твір Макіавеллі

Саме "Государ" приніс Макіавеллі всесвітню-історичну славу. Вона не завжди була справедливої. Книгу цю зрозуміли далеко не всі й аж ніяк не відразу. Але зовсім не тому, що вона написана важко. Навпроти: читачів Макіавеллі завжди осліплювала надмірна ясність його концепції. Іх лякала - і часом дотепер продовжує лякати - безкомпромісна сміливість висновків. "Государю", так само як і іншим творам Макіавеллі, бракувало не стільки божественної гармонії "Шаленого Орланда", скільки його ідилічності. Творець "Государя" підписав один зі своїх останніх листів: "Нікколо Макіавеллі, історик, автор комедій і поет трагічний". Незважаючи на те що жодної трагедіі у власному значенні цього термінуМакіавеллі не написав, він визначив себе тут надзвичайно точно. Ариосто і Макіавеллі були самими значними письменниками італійського Відродження в ту пору, коли Ренессанс досяг найвищої зрілості, але вони виражали його різноманітні й навіть протилежні історичні тенденції. У творах Макіавеллі показана не красота, а дисгармонійність світу. У них повніше, глибше, чим у кого-небудь із сучасних йому художників, відбилася історична транедія його батьківщини.

Сучасна Макіавеллі Італія переживала глибоку політичну, соціальну і економічну криза. Насувалася рефеодалізація. Всі найбільші держави Італії морозило. У 1494 році фролентийці прогнали Медичи і відродили в себе республіканський устрій. Проте і після цього Флоренція не заспокоїлася. Вона ще раз перемінила політичний режим у 1498 році, потім у 1502 і в 1512-м. Між 1499 і 1512 роками на чолі Милану чотири рази з'являлася нова влада. У 1509 році Венеція виявилася на краю загибелі. У Римі царювали безкінечні смути. У Романье і Марках не припинялося шумування, Неаполь не раз змінював правителів. Жодний державний лад в Італії - ні в тираніях, ні в королівствах, ні в республіках - не здавався надійним і тривким. У той час як Франція й Іспанія перетворювалися в потужні абсолютистські держави, культурна й усе ще дуже багата Італія втрачала не тільки цивільні свободи, але свою національну незалежність.

У 1494 році в Італію вторглись війська французького короля Карла VIII, що заявив династичні претензії на неаполітанський престол. Французи пройшли по всьому півострові від півночі до півдня, але не зустріли ніде ні найменшого опору. Миланський герцог Людовико Моро, папа Олександр VI Борджа й уряд Венеції не вважали для себе вигідним заступитися за Неаполь, тому що вони бачили в Королівстві тільки зайвого конкурента і суперника. "Усі постійно тлумачать мені про Італію,- іронізував Моро,- а тим часом я її ніколи не бачив". Це було початком кінця. У 1499 році в Італії з'явилася армія спадкоємця Карла VIII Людовика XII. Цього разу французький король пред'явив права не тільки на Неаполітанське Королівство, але і на Ломбардію, і вона була відразу приєднана до його володінь. На Неаполь тепер зарилась також і Іспанія. У 1500 році в тільки що звільненій від маврів Гренаді Іспанія і Франція підписали договір про поділ територій усієї південної Італії. Після цього більш п'ятдесятьох років в Італії не припинялися найжорстокіші війни між Іспанією, Францією й Імперією. Італійські государі і тата приймали в них діяльну участь. Розраховуючи округлити власні володіння за рахунок сусідів, вони сліпо і безсоромно торгували землями, кров'ю і свободою всього італійського народу.

Loading...

 
 

Цікаве